Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №645/2307/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 645/2307/17

провадження № 61-39747св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі судді

Сілантьєвої Е. С. від 26 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., від 29 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк) про визнання недійсним кредитного договору.

Позов мотивовано тим, що 17 серпня 2007 року між ним та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір. Предметом вказаного договору було надання відповідачем позивачу кредиту у розмірі 60 515,33 швейцарських франків під 8,49% річних на 300 місяців до 17 серпня 2032 року. Однак при укладенні договору банк приховав від нього інформацію про відсутність у банку залучених коштів у швейцарських франках і в такій спосіб ввів його в оману, що є нечесною підприємницькою практикою. Крім того, вказував, що відповідач не мав права укладати договір в іноземній валюті, оскільки не мав ані індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, ані самої іноземної валюти; не зробив жодної дії, спрямованої на перерахування йому кредиту в іноземній валюті, а тому просив визнати кредитний договір недійсним.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області

від 29 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач був ознайомлений з умовами договору, не заперечував проти них, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін було вільним, будь-яких доказів протилежного позивачем не надано. За кредитним договором позичальник підтвердив, що він до укладення цього договору отримав повну, доступну та вичерпну інформацію в письмовій формі щодо умов надання кредиту, тривалий час виконував умови кредитного договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання реальних наслідків. При цьому банк має ліцензію на здійснення валютних операцій, у тому числі кредитування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що укладаючи договір, відповідач ввів позивача в оману щодо наявності у нього необхідної суми швейцарських франків, що є нечесною підприємницькою практикою і, в силу вимог статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", є безумовною підставою для визнання договору недійсним.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 серпня 2007 року ОСОБА_1 було подано до банку кредитну заявку, в якій він банк просить видати кредит у розмірі 60 515,33 швейцарських франків на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на його ім`я в ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк».

Банк ознайомив позивача в письмовій формі з умовами кредитування по програмі «Житло в кредит», а також надав йому інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту (додаток № 1), наявних в банку форм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування, про що свідчить підписаний позивачем інформаційний листок від 17 серпня

2007 року (а. с. 71-76).

17 серпня 2007 року позивачем було підписано анкету-заяву, де у пункті 13

ОСОБА_1 своїм особистим підписом підтвердив, що підписанням цієї анкети-заяви банк надав йому у письмовій формі та в повному об`ємі інформацію, передбачену пунктом 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

17 серпня 2007 року між сторонами у справі був укладений кредитний, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошті у розмірі 60 515,33 швейцарських франків на придбання нерухомого майна зі сплатою 8,49% річних, строком користування до 17 серпня 2032 року.

Як встановлено судами, на кошти, отримані у кредит, позивачем була придбана квартира АДРЕСА_1 , яку він передав в іпотеку банку на забезпечення виконання умов кредитного договору (а. с. 79-85).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтями 525 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

17 серпня 2007 року ОСОБА_1 було подано до банку кредитну заявку, в якій він зазначив, що просить видати кредит саме у розмірі

60 515,33 швейцарських франків на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на його ім`я. Того ж дня позивачем було підписано анкету-заяву, де у пункті 13 ОСОБА_1 своїм особистим підписом підтвердив, що банк надав йому у письмовій формі та в повному об`ємі інформацію, передбачену пунктом 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Про те, що банк ознайомив позивача в письмовій формі з умовами кредитування по програмі «Житло в кредит», а також надав йому інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту (додаток № 1), наявних в банку форм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування, свідчить також підписаний позивачем інформаційний листок від 17 серпня 2007 року (а. с. 71-76).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 626-628 ЦК України, та дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог та відсутність підстав для визнання кредитного договору 17 серпня 2007 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», і

ОСОБА_1 недійсним. При цьому суди встановили наявність у

ПАТ «ОТП Банк» банківської ліцензії на здійснення валютних операцій, у тому числі кредитування (а. с. 134-136).

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема позивачем не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти у національній валюті в еквіваленті до швейцарського франку.Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом та під тиском, оскільки такі обставини в силу статті 230 ЦК України позивачем належним чином не обґрунтовані.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова

від 26 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара