Історія справи

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 212/1379/18

провадження № 61-2024св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., ПогрібногоС. О., УсикаГ.І.,

учасники справи:

заявник - виконуючий обов'язки головного лікаря Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» Яковець Олександр Олегович,

заінтересована особа - ОСОБА_5,

представник заінтересованої особи - ОСОБА_6,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в частині оскарження ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2018 року у складі судді Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року виконуючий обов'язки головного лікаря Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» Яковець О. О. звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_5 до психіатричного закладу в примусовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року у складі судді Пустовіта О. Г. заяву задоволено.

Госпіталізовано ОСОБА_5 до психіатричного закладу - Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» у примусовому порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року у даній справі повернуто заявникові.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що згідно з пунктом 1 частини п'ятої статі 357 ЦПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2018 рокута ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Касаційна скарга в частині оскарження ухвали апеляційного суду мотивована тим, що зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що, повертаючи апеляційну скаргу заявника, апеляційний суд послався на наявність рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року, яким її визнано недієздатною, незважаючи на те, що це рішення було оскаржене нею в апеляційному порядку і ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2018 року було відкрите апеляційне провадження.

Заявник в касаційній скарзі наголошує на тому, що апеляційним судом порушено її право на оскарження судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 в частині оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2018 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2018 року.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про її задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року у справі № 212/8408/15-ц за заявою ОСОБА_7, заінтересовані особи: ОСОБА_6, виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради м. Кривого Рогу, про визнання ОСОБА_5 недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна, заяву задоволено. Визнано ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась у м. Кривому Розі Дніпропетровської області недієздатною. Встановлено опіку над ОСОБА_5 та призначено її опікуном ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6-8).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Відповідно до Основного Закону України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; кожен має право на повагу до його гідності; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 21, частина друга статті 22, частина перша статті 28, частина перша статті 29, частини перша, друга статті 55 Конституції України).

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Відповідно до ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (стаття 55 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

Апеляційний суд, повертаючи заявникові апеляційну скаргу, виходив з того, що скаргу подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, позбавивши заявника права на оскарження судового рішення відносно неї.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 статті 129 Конституції України у редакції на час постановлення ухвали апеляційного суду).

За правовою позицією Конституційного Суду України право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина; зокрема, положення частини другої статті 64 Конституції України не допускають обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану; це повністю відповідає Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституцією і законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (стаття 8) (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001).

На європейському рівні існує тенденція, пов'язана з наділенням недієздатних осіб правом на прямий доступ до правосуддя з метою поновлення їх дієздатності. Так, у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на свободу та особисту недоторканність) у зв'язку з тим, що держава не змогла вказати внутрішній засіб правового захисту, який давав би заявнику (особі, яку було визнано недієздатною та згодом позбавлено свободи шляхом утримання в психіатричному закладі) можливість оскаржити законність його утримання.

Держава має забезпечувати право на прямий доступ до правосуддя особі у всіх питаннях, пов'язаних із визнанням її недієздатною або обмежено дієздатною.

Обов'язок суду при розгляді справи керуватися принципом верховенства права закріплено у частині першій статті 10 ЦПК України.

Згідно вимог частин другої-четвертої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», яке 30 серпня 2013 року набуло статусу остаточного, Європейським судом з прав людини констатовано, що у цій справі відсутність у заявниці можливості безпосередньо вимагати поновлення своєї цивільної дієздатності призвела до того, що це питання не розглядалося судами взагалі. Європейський суд з прав людини в своєму рішенні зазначив, що «відсутність судового розгляду цього питання, яке серйозно вплинуло на численні аспекти життя заявниці, не можна виправдати легітимними цілями, що лежать в основі обмеження доступу до суду осіб, визнаних недієздатними» (п. 40). За таких обставин Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що ситуація, в якій опинилася заявниця, призвела до відмови у правосудді щодо можливості забезпечення перегляду її цивільної дієздатності, тобто було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимог частин третьої-четвертої статті 67 ЦК України опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Наявність у опікуна недієздатної особи обов'язків вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічного та вживати заходів щодо захисту його цивільних прав та інтересів не є перешкодою для звернення особи, яка визнана недієздатною, з апеляційною скаргою на судові рішення суду першої інстанції ухвалені у справі про госпіталізацію особи до психіатричного стаціонару без її згоди та перевірки апеляційним судом доводів такої скарги.

У зв'язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності права ОСОБА_5 на оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2018 року не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права, положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначеним вище Рішенням Конституційного Суду України.

Разом з цим, варто зауважити, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 212/8408/15-ц (посилання на джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79986797) у справі за заявою ОСОБА_7, заінтересовані особи: ОСОБА_6, виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради м. Кривого Рогу, про визнання ОСОБА_5 недієздатною, встановлення опіки і призначення опікуна, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_7 відмовлено.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи до суду апеляційної інстанції для нового розгляду справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи розгляд до відповідного суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статями 400, 411, 416 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2018 рокускасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик