Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.10.2024 року у справі №308/9700/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 308/9700/17

провадження № 61-9334св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Таскомбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Ужгородського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2023 року у складі судді Бенца К. К. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права іпотеки на нерухоме майно, звернення стягнення на предмет іпотеки,

Позовну заяву мотивовано тим, що 11 липня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» (правонаступники ПАТ «Фольксбанк», ПАТ «ВіЕс Банк», АТ «Таскомбанк»), та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання одержала кредит у розмірі 230 000 доларів США під 12,5% річних, строком

до 10 липня 2028 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 23 липня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останній квартира

АДРЕСА_1 .

Зазначає, що у зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору, у липні 2011 року ПАТ «Фольксбанк» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від імені іпотекодавця будь-якій особі покупцю, який рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 травня 2013 року було задоволено, одна це рішення так і не виконано.

Посилається на те, що 17 січня 2012 року на підставі заочного рішення суду

від 26 грудня 2011 року за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки було скасоване обтяження нерухомого майна іпотекою.

За заявою банку про перегляд заочного рішення від 17 січня 2012 року воно було скасовано ухвалою суду від 23 серпня 2012 року та позов залишено без розгляду.

03 березня 2012 року ОСОБА_1 відчужила спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , який в свою чергу відчужив її на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року на користь

ОСОБА_3 .

Посилаючись на наявність заборгованості за кредитним договором та відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про обтяження спірного майна іпотекою, позивач просив визнати за ним право іпотеки на квартиру та, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 28 вересня 2017 року складає 754 962/64 доларів США, із яких: 225 829,71 доларів США - тіло кредиту; 438 964,05 доларів США - проценти; 2 386 760,71 грн - пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеки», встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ужгородського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2023 року, залишеним без змінпостановою Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного майна, на час набуття нею права власності на нерухоме майно у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна були відсутні будь - які обтяження, право власності за нею було зареєстровано приватним нотаріусом

25 липня 2017 року, після п`яти років припинення обтяження на квартиру 17 січня 2012 року за заявою ОСОБА_1 на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 грудня 2011 року, а тому відсутні підстави, які б свідчили про недобросовісність набувача майна ОСОБА_3 , що є підставою для припинення іпотеки та відмови у задоволенні вимог банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

28 червня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» адвокат Шкромида В. В., який діє в інтересах АТ «Таскомбанк», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що обтяження іпотекою спірної квартири були припинені на підставі судового рішення яке було скасовано, і в подальшому ця квартира була реалізована ОСОБА_5 , про що остання могла безперешкодно дізнатися з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна, а також з Єдиного державного реєстру судових рішень, а тому позивач стверджу, що ОСОБА_5 не є добросовісним набувачем спірного майна і по суті прийняла на себе ризики подальших дій банку, як кредитора, відносно цього майна. Відмовляючи у зверненні стягнення на предмет іпотеки, суди не звернули уваги на зміст статті 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Відзиви на касаційну скаргу

У вересні 2024 року від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачки посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Позивач не довів недобросовісність набувача предмета іпотеки. Крім того, кредитор вже звертався до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 02 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

11 липня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання одержала кредит у розмірі

230 000 доларів США під 12,5% річних, строком до 10 липня 2028 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, між 23 липня 2008 року ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останній квартира

АДРЕСА_1 .

У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору, у липні

2011 року ПАТ «Фольксбанк» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 14 травня 2013 року (справа № 308/4816/13), яке набрало законної сили

27 травня 2013 року, позов ПАТ «Фольксбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 415 998,74 доларів США, що еквівалентно 3 315 925/90 грн.

В рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , визначеним статтею 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом продажу майна

ПАТ «Фольксбанк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу, за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу.

17 січня 2012 року відомості про обтяження нерухомого майна іпотекою були припинені за заявою ОСОБА_1 на підставі заочного рішення суду

від 26 грудня 2011 року у справі № 2-6499/11 шляхом вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 7620039) та з Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер іпотеки 7620058), що стверджується даними інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 58033980 від 25 квітня 2016 року, а також відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позивачем було оскаржено заочне рішення суду від 26 грудня 2011 року у справі № 2-6499/11, на підставі якого знято обтяження іпотекою іпотечного майна і ухвалою суду від 23 серпня 2012 року дане рішення було скасовано, а ухвалою суду від 18 березня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки було залишено без розгляду.

03 березня 2012 року ОСОБА_1 відчужила спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , який в свою чергу відчужив її на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року на користь

ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду із позовом, банк посилався на невиконання позичальником умов договору та надав розрахунок, відповідно до якого станом на 28 вересня 2017 року заборгованість складає 754 962,64 доларів США, із яких:

225 829,71 доларів США - тіло кредиту; 438 964,05 доларів США - проценти; 2 386 760,71 грн - пеня.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» іпотека (як обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості) підлягає державній реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі

№ 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 зазначеної постанови від 15 червня 2021 року дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

У пункті 9.8 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

Встановлено, що відомості із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек щодо предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1 були вилучені

17 січня 2012 року за заявою ОСОБА_1 на підставі заочного рішення суду

від 26 грудня 2011 року у справі № 2-6499/11 за позовом останньої про визнання недійсним договору іпотеки.

Зазначене судове рішення, на підставі якого знято обтяження іпотекою іпотечного майна, ухвалою суду від 23 серпня 2012 року було скасовано,

а ухвалою суду від 18 березня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки було залишено без розгляду.

Разом з тим, 03 березня 2012 року ОСОБА_1 відчужила спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , який в свою чергу відчужив її на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року на користь

ОСОБА_3 .

Таким чином на час набуття ОСОБА_3 у власність спірного майна відомості про обтяження спірної квартири іпотекою Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містив.

Вирішуючи спір суди правильно виходили із того, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного майна.

Такого висновку суди дійшли з врахуванням відсутності на час набуття відповідачкою права власності на нерухоме майно будь-яких обтяжень квартири іпотекою у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотек.

Також суди врахували пасивну поведінку кредитора, який після скасування ухвалою суду від 23 серпня 2012 року заочного рішення від 26 грудня 2011 року в порядку його перегляду за заявою позивача, на підставі якого були вилучені записи про обтяження квартири іпотекою, тривалий час (з серпня 2012 року до

25 липня 2017 року), знаючи про припинення обтяжень у відповідних державних реєстрах не вживав заходів щодо їх поновлення, а також звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, Верховний Суд враховує, що Єдиний державний реєстр судових рішень не містить ні заочного рішення від 26 грудня 2011 року (справа № 2-6499/11), на підставі якого були вилучені записи про обтяження квартири іпотекою 17 січня 2012 року, ні ухвали про його скасування від 23 серпня 2012 року, як і не містить рішення суду від 14 травня 2013 року (справа № 308/14816/13) про звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає можливість відповідачці бути обізнаною про спір щодо предмета іпотеки.

Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач не доводив недобросовісності набуття ОСОБА_3 спірного майна належними та допустимими доказами, хоча, виходячи з характеру цивільно-правового спору, саме позивач мав довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна як визначальну підставу для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна.

У позовній заяві позивач лише посилався на недобросовісність дій

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Про недобросовісність ОСОБА_3 позивач вказує лише у апеляційній та касаційній скаргах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частиною шостою статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Із зазначеного слідує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20).

З огляду на те, що позовну заяву недобросовісністю ОСОБА_3 позивач не обґрунтовував, колегія суддів не перевіряє дії останньої на предмет доброчесності під час придбання нею спірного майна, а тому відповідні доводи касаційної скарги є помилковими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) є помилковими, оскільки такі висновки судами були враховані, про що свідчить зміст судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського районного суду Закарпатської області від 31 липня

2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович