Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.12.2018 року у справі №742/1159/18

Постанова

Іменем України

30 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 742/1159/18

провадження № 61-48133св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Демченком Юрієм Васильовичем, на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 червня 2018 року у складі судді Павлова В. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Кузюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті "АНТИКОР", який належить відповідачам у справі, розповсюджена інформація: "ІНФОРМАЦІЯ_9", яка є неправдивою та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача як публічної, відомої людини, яка займала посаду мера столиці України. Позивач вказує на те, що поширення негативної інформації вплинуло на його репутацію, наслідком чого є вимушені зміни у житті і стосунках з людьми, суттєве і невідворотне зниження престижу і ділової репутації, що завдало йому моральної шкоди.

Позивач просив суд визнати інформацію, поширену ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5, а саме: "ІНФОРМАЦІЯ_9", недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію; зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спростувати вказану інформацію у спосіб, в який її було поширено, а саме розмістити інформацію на веб - сайті "ІНФОРМАЦІЯ_6" у мережі Інтернет протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду, шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення у цій справі із зазначенням, що розповсюджена інформація є недостовірною і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1; стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 червня 2018 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що поширена щодо позивача інформація, з огляду на форму тексту та характер використання мовних засобів, є оціночним судженням та надає можливість проаналізувати, сприйняти зміст інформації щодо вказаних обставин, згідно з власними суб'єктивними переконаннями, правдивість якої, доведенню не підлягає.

Оскільки позовна вимога про відшкодування відповідачами моральної шкоди є похідною від первісної вимоги, то у її задоволенні судом першої інстанції також відмовлено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 червня 2018 року скасовано. В позові ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач не надав доказів, які б безспірно підтверджували власника веб-сайту, на якому розміщена інформація під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_9".

Належним відповідачем у цій справі є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, тому апеляційний суд дійшов висновку, що вирішення спору у справі неможливо без залучення до участі у справі зазначених осіб.

Наданий на вимогу апеляційного суду представником позивача лист Центру компетенції Українського центру підтримки номерів і адрес від 14 листопада 2018 року за №90- ЦК, апеляційний суд не визнав належним та допустимим доказом, оскільки зазначений лист містить висновок про те, що можливо ОСОБА_3 є відповідальним за функціонування веб-сайту, тобто ця інформація є припущенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника Демченка Ю. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 червня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

14 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, щооскаржувані судові рішення є неправомірними, постановлені з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права.

Судом першої інстанції при розгляді справи не застосовано норми матеріального права, зокрема статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 10 Загальної Декларації прав людини, статті 32 Конституції України, статті 275, 277, 297 ЦК України, статтю 30 Закону України "Про інформацію", статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", не звернуто уваги на те, що власниками інформаційного ресурсу "Антикор" допущено непрофесійність стосовно оприлюднення недостовірної інформації щодо позивача.

Суд не взяв до уваги та не надав оцінку доказам позивача, а саме: листу прокуратури міста Києва від 23 квітня 2018 року, висновку експерта за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження №32/18 від 11 квітня 2018 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр судових експертиз "Альтернатива" та безпідставно зазначив, що інформація є оціночним судженням, оскільки це твердження є фактичним, так як його можна перевірити на предмет достовірності.

Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не надано оцінки усім доказам у справі.

Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, вказавши, що зазначені позивачем відповідачі не є належними відповідачами у цій справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 лютого 2018 року в мережі Інтернет розповсюджена інформація під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_9" за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з тих підстав, що у справах №759/2385/15-ц, 759/10546/15-ц, 742/628/17 встановлено, що власником веб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_3, а під час розгляду справи №742/628/17 як співвідповідача залучено ОСОБА_2, який є власником веб-сайту. Разом з тим, ОСОБА_2 надав лист Центру компетенції Українського центру підтримки номерів і адрес від 27 липня 2017 року за №125- ЦК, за яким станом на дату підготовки цього листа реєстрантом доменного ІНФОРМАЦІЯ_7 значиться компанія Teka Group Foundation (адреса: 0835, РА (Республіка Панама) Panama (м. Панама). 50th street Global Bank Tower; телефон: +507.833 73 66).

Проте автором інформації, яку позивач просить визнати недостовірною, у статті зазначено ОСОБА_10.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Статтею 297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого

2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3,4,6 Декларації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07 лютого 2012 року "Аксель Спрінгер проти Німеччини" Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

Разом з цим, в таких справах як "Лінгенс проти Австрії" (1986 року); "Обершлік проти Австрії" (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

З аналізу вказаних рішень випливає, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі,

зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 лютого 2019 року справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18.

Отже, апеляційним судом правильно встановлено, що до участі у справі як належних співвідповідачів не залучено автора та власника веб-сайта відповідного інформаційного матеріалу. При цьому враховано, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії апеляційного провадження залучати нових учасників справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Демченком Юрієм Васильовичем, залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко