Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.12.2018 року у справі №552/8452/17

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №552/8452/17

провадження №61-48561св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Полтавського нотаріального округу Чернецька Ірина Павлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2018 року у складі судді Миронець О. К. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів Лобова О.

А., Панченко О. О., Триголова В. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Полтавського нотаріального округу Чернецька І. П., з позовом, в якому просила встановити факт її проживання з ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з серпня 1992 року по 23 червня 2017 року та визнати за нею право на спадкування за законом після смерті останнього разом із спадкоємцем першої черги.

Позов мотивовано тим, що з серпня 1992 року позивач проживала разом з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік та дружина за адресою: АДРЕСА_2. Від спільного проживання вони мали сина ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, у зв'язку з чим відкрилася спадщина.

Позивач вважає, що має право на спадкове майно померлого, оскільки проживала разом з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу понад 5 років.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, однією сім'єю без реєстрації шлюбу понад п'ять років з серпня 1992 року по 23 червня 2017 року.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що зібраними у справі доказами підтверджується факт проживання в період з серпня 1992 року по 23 червня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Разом з тим, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Згідно частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави для встановлення позивачу права на спадкування зі спадкоємцями першої черги відсутні, оскільки доказів того, що позивач постійно на протязі п'яти років надавала ОСОБА_4 матеріальну допомогу суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмои у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та задовольнити вимоги про визнання за нею право на спадкування за законом і встановити право на спадкування разом зі спадкодавцем першої черги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вирішуючи спір в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права на спадкування за законом разом із спадкоємцем першої черги дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував наявні у справі і додатково подані докази, не дослідив належним чином докази (показання свідків), навівши необгрунтовані мотиви їх відхилення, що є порушенням норм процесуального права.

З урахуванням встановленого судом факту спільного проживання із спадкодавцем, що значно перевищує п'ятирічний термін - автоматично відносить позивача до спадкоємців четвертої черги і не потребує окремого визнання цього права в судовому порядку, що надає позивачу як спадкоємця за законом (наступних черг) звернутись з похідною вимогою в порядку частини 2 статті 1259 ЦК України.

Судами не враховано та не надано належної оцінки показам свідків і письмовим доказами, якими підтверджується факт, що позивач, проживаючи із спадкодавцем однією сім'єю здійснювала догляд за ним, матеріально його забезпечувала, оскільки її заробітна плата значно перевищувала розмір отримуваної ним пенсії, здійснювала опіку над спадкодавцем, тобто надавала йому нематеріальних послуг (спілкування, поради, тощо), надавала іншу допомогу - прибирала житло, готувала їжу.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права на спадкування за законом разом із спадкодавцем першої черги, у зв'язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;

п'ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених Статтею 1258 ЦК України.

Системне тлумачення положень статей 1258,1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як "одержання права на спадкування наступною чергою" (частина 2 статті 1258 ЦК України) та "зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом". "Одержання права на спадкування наступною чергою" (частина 2 статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На "зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом" в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина 2 статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина 3 статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов'язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.

Так, у справі яка переглядається встановлено, що спадкодавець отримував пенсію по інвалідності, а позивач не довела факту надання нею матеріальної допомоги спадкодавцю протягом тривалого часу.

Факт надання позивачем матеріальної допомоги спадкодавцю обґрунтовувався лише показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, яким стала відома інформація про надання матеріальної допомоги ОСОБА_4 зі слів самої позивачки.

При цьому доводи касаційної скарги щодо неврахування судами цих показів не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення на основі оцінки всієї сукупності наданих сторонами доказів.

Під час перевірки рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, обґрунтовано не прийняв до уваги подані на стадії апеляційного розгляду справи світлокопії довідок про доходи (заробітну плату) позивача, оскільки зазначені докази не досліджувалися судом першої інстанції, а позивачем не наведено обґрунтованих доводів про наявність причин (обставин), які об'єктивно перешкоджали їй надати ці докази суду першої інстанції.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції, в силу положень частини 3 статті 367 ЦПК України був позбавлений можливості дослідити та оцінити подані на стадії апеляційного розгляду справи докази та врахувати їх під час ухвалення рішення.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що вона тривалий час опікувалась спадкодавцем та надавала допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини 2 статті 1259 ЦК України, без установлення сукупності усіх юридичних фактів, обумовлених даною нормою.

Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українизнаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів в оскаржуваній позивачем частині.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, помилково встановив факт спільного проживання на підставі статті 74 СК України з 1992 року, оскільки такий факт міг бути встановлений лише з набранням чинності новим ЦК України - з 01 січня 2004 року.

Проте, рішення суду першої інстанції у цій частині в апеляційному порядку не оскаржувалось, а помилковість встановлення факту спільного проживання з 1992 року, а не з набрання чинності ЦК України, не впливає на правильність висновків судів щодо відсутності підстав для зміни черговості у спадкуванні, тобто саме у тій частині, що є предметом даного касаційного перегляду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 червня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська