Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.06.2019 року у справі №489/3978/17

Постанова

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 489/3978/17

провадження № 61-10507св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Власова Світлана Яківна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Свергунова Олега Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2019 року у складі судді Рум'янцевої Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Власова С. Я., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що вона пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки постійно проживає за кордоном, про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, дізналася лише 30 червня 2017 року від хрещеної матері ОСОБА_4.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини, що відкрилася після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмолено

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що поважність причин пропущення строку для прийняття спадщини після спливу встановленого законом шестимісячного строку позивачем не доведена. Посилання на те, що про смерть батька вона випадково дізналася у червні 2017 року не є безперечним свідченням того, що у неї не було можливості дізнатися про смерть батька раніше.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги Свергунова О.

Ю. в інтересах ОСОБА_1 правильність висновків суду не спростовують.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2019 року Свергунов О. Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційної скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не провів обов'язкове підготовче засідання, внаслідок чого позбавив його та позивача можливості заявити клопотання про допит свідків, не повідомив про дати розгляду справи та розглянув справу за їх відсутністю, чим позбавив їх можливості надати пояснення по суті справи.

Якщо б позивач або її представник брали участь у судовому засіданні, суду стало б відомо про те, що позивач спілкувалася з батьком, надавала йому матеріальну допомогу, незважаючи на проживання за кордоном, а введення її в оману відповідачем про факт смерті ОСОБА_5 стало перешкодою для своєчасного звернення з відповідною заявою до нотаріуса.

У червні 2019 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки проживання позивача за кордоном не є поважною причиною пропущення строку для прийняття спадщини.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам законодавства щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відкрилася спадщина у виді квартири АДРЕСА_1. Спадкодавець ОСОБА_5 за життя заповіт не склав, на момент смерті у шлюбі не перебував.

Спадкоємцем за законом першої черги є його дочка ОСОБА_1, яка з 2007 року постійно проживає у Чеській республіці. Спадкоємцем другої черги є його сестра ОСОБА_3, яка проживає у м. Миколаєві.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частини 1 , 2 статті 1220 ЦК України).

Частиною 1 та 2 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частини 1 статті 1272 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Частиною 3 статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття. Закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви й ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі звернення ОСОБА_3 приватним нотаріусом заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_5. При поданні заяви ОСОБА_3 повідомила про наявність іншого спадкоємця - ОСОБА_1, яку нотаріус через відсутність адреси місця проживання не мала можливості повідомити відповідно до статті 63 Закону України "Про нотаріат".

ОСОБА_3 у відзиві пояснила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_5 та єдиним його родичем за останнім місцем проживання, яке було місцем проживання спільно з батьками ще за їх життя. ОСОБА_5 у 2012 році отримав опікові травми та став інвалідом, внаслідок чого потребував допомоги. Спадкове майно - квартира, після пожежі вимагала ремонту, який вона здійснила за свій рахунок. Також за свій рахунок вона поховала брата у 2016 році. Як рідна сестра, вона не втрачала зв'язок з братом, їй невідомо про наявність будь-яких перешкод для підтримки такого зв'язку та спілкування позивача як доньки з батьком.

ОСОБА_1, як спадкоємець за законом першої черги, відповідну заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори протягом шестимісячного строку не подала, посилаючись на постійне проживання у Чеській республіці та незнання про смерть батька. Інших поважних причин у позові та протягом усього розгляду справи не навела.

Пред'являючи позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2007 року проживає в іншій країні, не була своєчасно повідомлена про смерть батька, а випадково дізналася про це із телефонної розмови у червні 2017 року.

У той же час на підтвердження того, що наведені нею причини є поважними, позивачем не спростована можливість скористатися послугами посольства для подання відповідної заяви, яке знаходиться у тому ж місті, де вона постійно проживає. Її пояснення про постійне спілкування з батьком за допомогою інтернет-зв'язку тим більше свідчать про те, що вона долею батька не цікавилася, враховуючи той факт, що про його смерть дізналася у червні 2017 року, тобто за спливом більше дев'яти місяців, та не довела, що з вересня 2016 року до червня 2017 року їй не було відомо про його смерть. Такі обставини не можуть бути обґрунтовані поведінкою сусідів, інших родичів за наявності підтримки безпосереднього зв'язку з рідною людиною та зацікавленістю у її долі.

Забезпечення позивачем обслуговування батька за життя соціальним робітником не є також поважною причиною для пропущення спадкоємцем строку для надання заяви про прийняття спадщини.

Безпідставними є доводи заявника щодо неналежного повідомлення позивача та його представника про дати розгляду справи, оскільки позов подано представником, якому надано повноваження від імені позивача, що проживає за межами країни, шляхом передоручення (а. с. 3-4,9,13-16), судові повідомлення вручені належним чином представнику позивача, тому є підтвердженням належного повідомлення самого позивача (частина 5 статті 130 ЦПК України). Такі повідомлення вручені адвокату Свергунову О. Ю. завчасно до розгляду справи та належним чином (а. с. 19-22,53-56,72-73,75).

Свергунов О. Ю., незважаючи на отримання ним повідомлення 24 травня 2018 року про наступне судове засідання 11 вересня, 21 листопада, 04 грудня 2018 року, 14 лютого 2019 року до суду не з'явився та надав у дні розгляду справи заяви про її відкладення з різних причин, у тому числі й у зв'язку з поганим самопочуттям без надання відповідного документа.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на підставі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Свергунова Олега Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик