Історія справи

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 569/2325/21

провадження № 61-13224св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2022 року під головуванням судді Ковальова І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання права власності на транспортний засіб, зняття арешту та заборони відчуження транспортного засобу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: визнати за нею право власності на транспортний засіб - автомобіль марки Renault Megane Scenic Універсал-В, 2007 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; скасувати арешт та заборону на відчуження рухомого майна, зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за № 17125019, в частині щодо автомобіля марки Renault Megane Scenic Універсал-В, 2007 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; скасувати арешт та заборону на відчуження рухомого майна, зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за № 28971081 в частині щодо автомобіля марки Renault Megane Scenic Універсал-В, 2007 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Позовну заяву обґрунтувала тим, що 14 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВУС-Н» (далі - ТОВ «НОВУС-Н») в особі Кравчук В. І. (Комісіонер) та ОСОБА_2 (Комітент) укладений договір комісії № 5420/02/2019, відповідно до якого ТОВ «НОВУС-Н» зобов`язався за дорученням ОСОБА_2 за комісійну плату вчинити від свого імені продаж транспортного засобу Renault Megane Scenic Універсал-В, 2007 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 за ціною не нижче 139 000 грн, який на момент укладення договору комісії № 5420/02/2019 належав ОСОБА_2 на праві власності. 14 лютого 2019 року між нею та ТОВ «НОВУС-Н», в особі Смирнової В. В., який є Комісіонером на підставі укладеного із ОСОБА_2 договору комісії від 14 лютого 2019 року № 5420/02/2019, укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5420/02/2019. Покликаючись на пункт 2.2 договору купівлі-продажу транспортного засобу від 14 лютого 2019 року № 5420/02/2019 позивач набула право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору купівлі-продажу. У подальшому, вона звернулася до Сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області з метою здійснення реєстрації транспортного засобу на своє ім`я та видачу нового технічного паспорту, однак їй відмовлено у знятті автомобіля з реєстраційного обліку, у зв`язку з тим, що зазначений транспортний засіб знаходиться в арешті, який накладений постановами державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Рівненського МВ ДВСЗахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)) на все майно боржника - ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 15 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач у встановленому порядку не зареєстрував право власності на автомобіль. Оскільки момент укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу від 14 лютого 2019 року відповідно до статті 210 ЦК України пов`язується із державною реєстрацією, тому він не є укладеним і не створює прав і обов`язків для сторін, а тому відсутні підстави вважати, що позивач набув право власності на автомобіль у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що позивач не набув права власності на транспортний засіб, а тому не є особою яка має право пред`являти вимоги про зняття арешту з майна яке їй не належить, тому у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

Рівненський апеляційний суд постановою від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2022 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що спірний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку.

Сам по собі договір купівлі-продажу від 14 лютого 2019 року вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу, не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/24050/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/59768/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 278/3640/18. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.

Разом з тим касаційна скарга мотивована тим, що вимог щодо обов`язкової державної реєстрації договору купівлі-продажу транспортного засобу чинне законодавство не містить. Норми ЦК України та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371, не містять положень, які прямо встановлюють недійсність договору купівлі-продажу транспортного засобу, у відповідності до вимог статей 16 203 215 ЦК України.

Крім того, ні зазначений Порядок, ні Закон України «Про дорожній рух», не визначають наслідком набуття речового права на автомобіль за правочином обов`язкову державну реєстрацію права власності на цей транспортний засіб шляхом реєстрації (перереєстрації) або зняття з обліку автомобіля, як і не визначають транспортний засіб об`єктом, щодо якого проводиться державна реєстрація речових прав, набутих за договором.

Таким чином, невчинення ОСОБА_1 дій щодо реєстрації (перереєстрації) на своє ім`я спірного автомобіля у визначений Порядком строк, не свідчить про не набуття нею права власності на зазначений транспортний засіб.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 березня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Рівненського міського суду Рівненської області.

Справа № 569/2325/21 надійшла до Верховного Суду 31 березня 2023 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 лютого 2019 року між ТОВ «НОВУС-Н» в особі Кравчук В. І. (Комісіонер) та ОСОБА_2 (Комітент) укладений договір комісії № 5420/02/2019 відповідно до якого ТОВ «НОВУС-Н» зобов`язався за дорученням ОСОБА_2 за комісійну плату вчинити від свого імені продаж транспортного засобу марки Renault Megane Scenic Універсал-В, 2007 року випуску, колір синій, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 за ціною не нижче 139 000 грн, який на момент укладення договору комісії № 5420/02/2019 належав ОСОБА_2 на праві власності. Також складено акт технічного стану вказаного транспортного засобу, яким визначено, що відсоток зносу автомобіля складає 38 % та відповідно, ціна продажу становить 139 000 грн.

14 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «НОВУС-Н» в особі Смірнової В. В., який є Комісіонером на підставі укладеного із ОСОБА_2 , як власником транспортного засобу, договору комісії від 14 лютого 2019 року № 540/02/2019, укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5420/02/2019.

З письмового повідомлення Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ № 5342 регіонального сервісного центру ТСЦ МВС в Полтавській області (Філія ГСЦ МВС) ГСЦ МВС від 06 лютого 2021 року № Т-3 вбачається, що територіальним сервісним центром № 5342 (на правах відділу, м. Кременчук) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області (філія ГСЦ МВС) розглянуто заяву щодо реєстрації автомобіля марки Renault Megane Scenic, кузов № НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 видане 08 лютого 2019 року на ОСОБА_2 , який придбано на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2019 року № 5420/02/2019. Повідомлено, що згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна все рухоме майно ОСОБА_2 значиться під арештом та забороною на відчуження, згідно інформації з Єдиного реєстру боржників власник транспортного засобу ОСОБА_2 значиться боржником. Доведено до відома позивача, що при проведенні державної реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів, пунктом 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, передбачено обов`язкове проведення перевірки транспортного засобу на предмет наявності або відсутності відомостей про: розшук, арешт, заборону на перереєстрацію, відомостей про обмеження відчуження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. На підставі пункту 41 Порядку забороняється перереєстрація на нового власника транспортних засобів, які перебувають в розшуку або щодо яких у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів є відомості про накладення арешту або заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію на підставі судового рішення чи постанови державного виконавця. Враховуючи викладене, реєстрацію (перереєстрацію) зазначеного транспортного засобу, що належить позивачу на підставі наданого нею договору купівлі-продажу від 14 лютого 2019 року № 5420/02/2019 буде можливо здійснити за умов дотримання Порядку, тобто після зняття арештів з рухомого майна.

З відповіді начальника Рівненського міського відділу державної виконавчої служби західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 17 червня 2021 року № 101432 вбачається, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 17 червня 2021 року на виконанні у відділі перебуває 6 виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_2 : 1) виконавче провадження № 59765704 з примусового виконання постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року № 569/11899/18 про стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 352,40 грн; 2) виконавче провадження № НОМЕР_6 з примусового виконання постанови Управління патрульної поліції в Рівненській області від 16 червня 2018 року № 345080 про стягнення штрафу на користь держави із ОСОБА_2 в сумі 1 020 грн; 3) виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання постанови Управління патрульної поліції в Рівненській області від 16 червня 2018 року № 669048 про стягнення штрафу на користь держави із ОСОБА_2 в сумі 1 020 грн; 4) виконавче провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання постанови Управління патрульної поліції у місті Рівному від 05 січня 2019 року № 754241 про стягнення штрафу на користь держави із ОСОБА_2 в сумі 1 020 грн; 5) виконавче провадження № НОМЕР_9 з примусового виконання постанови Управління патрульної поліції у місті Рівному від 02 грудня 2018 року № 997502 про стягнення штрафу на користь держави із ОСОБА_2 в сумі 1 020 грн; 6) виконавче провадження № НОМЕР_8 з примусового виконання постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2018 року № 569/11899/18 про стягнення штрафу на користь держави із ОСОБА_2 в сумі 20 400 грн. В межах виконавчого провадження № НОМЕР_8 державним виконавцем здійснено запит від 09 червня 2021 року № 105342664 до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів. Згідно з відповіддю на вказаний запит встановлено, що боржнику на праві власності належить автомобіль марки: Renault; модель: Megane Scenic; категорія: легковий; рік виробництва: 2007; VIN: НОМЕР_1 ; кузова: НОМЕР_1 ; номерний знак: НОМЕР_3 ; колір ТЗ: синій; РНОКПП/ ЄДРПОУ: 3583808119; назва боржника: ОСОБА_2 , серія/номер паспорта: НОМЕР_4 . 09 червня 2021 року державним виконавцем відділу винесено постанову № НОМЕР_8 про арешт майна боржника, відповідно до якої зареєстровано обтяження, а саме арешт рухомого майна від 09 червня 2021 року № 28971081. Додатково повідомлено, що в межах всіх вищезазначених виконавчих провадженнях станом на 17 червня 2021 року заборгованість боржником не сплачена.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин першої-третьої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14?511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 299/2931/17 зазначено, що [Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України].

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання права власності на транспортний засіб, зняття арешту та заборони відчуження транспортного засобу.

Однак відповідачем у цій справі ОСОБА_1 визначила тільки ОСОБА_2 .

Позивач не заявляла клопотання про залучення інших співвідповідачів у справі.

Таким чином, при зверненні до суду позивач неповно визначила суб`єктний склад учасників справи, зокрема, крім боржника ОСОБА_2 , не залучила особу, в інтересах яких накладено арешт, співвідповідачем, що унеможливлює правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті.

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та відмовили у задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю, проте в даному випадку, у справі, що переглядається відповідачами мають бути стягувач (відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України) та боржник ( ОСОБА_2 ), суд повинен відмовляти у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін у справі.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 940/734/21.

Отже, враховуючи, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, помилились у мотивах такого рішення, що є підстави для зміни мотивувальної частини судових рішень судів попередніх інстанцій шляхом викладення їх в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення слід змінити в мотивувальній частині, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. А. Стрільчук