Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №537/541/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 537/541/23

провадження № 61-8952св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Коротенка Є. В.,

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Крата В. І., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Близнюком Ігорем Володимировичем, на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, в якому просила:

визнати житловий будинок літ.Є, ганок літ. єг, терассу літ. єт, що розташовані по АДРЕСА_1 , та автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

визнати за нею право власності на частку: житлового будинку літ.Є, ганку літ. єг, терасси літ єт, по АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у розмірі 205 296,47 грн як ринкову вартість частки автомобілю KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, залишивши автомобіль у власності відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01 березня 2008 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що за час шлюбу вони за спільні кошти побудували новий будинок (літ. Є) з господарськими будівлями (літ. єг, єт) на земельній ділянці відповідача, яку він отримав в дар від своєї баби ОСОБА_4 за договором дарування від 27 грудня 2008 року.

Будівництво було розпочато у 2016-2017 роках, витрати на будівництво несли разом зі спільного сімейного бюджету.

Державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на новозбудований спірний житловий будинок здійснена 08 жовтня 2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ПТ101200721721, яка затверджена та видана Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Крім того, перебуваючи у шлюбі, вони з відповідачем спільно придбали автомобіль KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 239 600,00 грн, який зареєстровано за ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 16 січня 2021 року № 7866/21/000091.

Зазначала, що між сторонами не досягнуто згоди щодо поділу спільного майна подружжя, яке набуте під час шлюбу, а тому просила суд її позов задовольнити.

У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна особистим приватним майном, в якому просив визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 (літ. Є) та автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , його особистим приватним майном.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що між ним та відповідачкою 01 березня 2008 року було зареєстровано шлюб, який у подальшому розірвано рішенням Крюківського районного суд м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказував, що під час судового розгляду справи про розірвання шлюбу судом встановлено, що шлюбно-сімейні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено з лютого 2018 року.

Зазначив, що у відповідності до договору дарування від 27 грудня 2008 року ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку та житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Тобто вказане майно є його особистою приватною власністю.

В подальшому, вже після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , ним на вищезазначеній земельній ділянці за особисті кошти було здійснено будівництво нового житлового будинку (літ. Є). Вказаний будинок зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 жовтня 2020 року.

Крім того, 16 січня 2021 року, тобто після припинення шлюбних відносин, він за власні кошти придбав автомобіль KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Зазначив, що як будівництво житлового будинку (літ. Є), так і придбання спірного автомобіля відбулися за грошові кошти, які він заробив після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , тобто за кошти, які належали йому особисто.

Посилаючись на приписи статті 57 Сімейного кодексу України, вважаючи зазначене майно особистою приватною власністю, ОСОБА_2 просив суд зустрічний позов задовольнити.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

житловий будинок з господарськими будівлями Є, єг, єт, загальною площею 102,90 кв.м, житловою площею 58,80 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 ;

автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями Є, єг, єт, загальною площею 102,90 кв.м, житловою площею 58,80 кв.м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 205 296,47 грн, що становить частку вартості автомобіля марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні житловий будинок та автомобіль, які зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 , були придбані за час шлюбу сторін у справі, а відповідач презумпцію спільності майна подружжя не спростував.

Суд вказав, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_2 ,

а ОСОБА_1 не заперечує отримати матеріальну компенсацію за належну їй частку автомобіля, тому вказаний автомобіль підлягає поділу між сторонами шляхом виділення відповідачу спірного транспортного засобу із визнанням за ним права власності на цей автомобіль зі стягненням з відповідача на користь позивачки частини його вартості.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що ОСОБА_2 не довів, що спірне майно було набуто за його особисті кошти.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 03 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистим приватним майном задоволено.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями літ. Є, єг, єт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,90 кв. м, житловою площею 58,80 кв. м, та автомобіль марки KIAK5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , як набуте ним майно за час окремого проживання у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 про розірвання шлюбу встановлено обставини про те, що з лютого 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтримують шлюбні відносини. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 , особисто зазначаючи у позові період припинення шлюбних відносин з лютого 2018 року, повинна була усвідомлювати правові наслідки щодо зазначення нею періоду припинення фактичних шлюбних відносин під час розгляду її позову про розірвання шлюбу та ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу, оскільки це у майбутньому у разі виникнення між сторонами спору про поділ майна подружжя, придбаного за час шлюбу, може вплинути на його вирішення.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що ОСОБА_1 не надала суду належні та допустимі докази про те, що саме у 2016 році почалося будівництво спірного житлового будинку, а також не надала доказів на підтвердження того, що після лютого 2018 року їх сім`я існувала.

Апеляційний суд встановив, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями (літ. Є, єг, єт) був побудований ОСОБА_2 після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 за кошти, які належали йому особисто. Спірний автомобіль був ним придбаний також після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 за рахунок особистих грошових коштів та був проданий ним 17 травня 2022 року за договором купівлі-продажу транспортного засобу.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка І. В. задоволено.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 про розірвання шлюбу є преюдиційними для справи, яка переглядається, є помилковими.

Так, предметом позову у справі № 537/940/22 було розірвання шлюбу. Зі змісту зазначеного рішення суду вбачається, що обставини дати припинення шлюбних відносин зазначено лише в описовій частині рішення суду як перепис тексту позовної заяви ОСОБА_1 . У подальшому зазначена обставина, яку апеляційний суд помилково визнав як встановлений юридичний факт, судом не досліджувалася, сторони в судове засідання не з`явилися, відповідні докази не надавалися ні позивачем, ні відповідачем, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України докази не оцінювалися. У мотивувальній чи резолютивній частинах рішення суду про розірвання шлюбу цій обставині не надано жодного правового висновку. А тому апеляційний суд повинен був встановити дату припинення шлюбних відносин саме у справі, яка переглядається, чого він у порушення вимог ЦПК України не зробив.

Крім того, при поділі майна подружжя чи при визнанні майна, набутого за час шлюбу, особистим приватним майном одного з подружжя, указане майно повинно бути наявним на час розгляду справи. Проте апеляційний суд сам посилається на те, що ОСОБА_2 17 травня 2022 року, за час зареєстрованого шлюбу, продав за договором купівлі-продажу спірний транспортний засіб. Тому є незрозумілим і передчасним визнання апеляційним судом у резолютивній частині постанови суду право власності на спірний автомобіль за ОСОБА_2 , якого в наявності немає і який продано.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення у справі.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистим приватним майном задоволено частково.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями літ. Є, єг, єт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,90 кв.м, житловою площею 58,80 кв.м.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що колегія суддів апеляційного суду вважає доведеним факт припинення шлюбних відносин між подружжям ОСОБА_5 саме з лютого 2018 року. При цьому спірний будинок було побудовано ОСОБА_2 і набуто ним у власність після припинення шлюбних відносин між сторонами.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що житловий будинок з господарськими будівлями (літ. Є, єг, єт), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований ОСОБА_2 за кошти, які належали їй, йому особисто, оскільки отримані ним після квітня 2018 року за виконані роботи в Республіці Польща, а тому наявні підстави для визнання цього будинку його особистою приватною власністю.

Що стосується автомобіля KIA K5, р.н. НОМЕР_1 , то апеляційний суд зазначив, що його купівля ОСОБА_2 відбулась після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 , якою не доведено її участь в його придбанні. Таким чином, відсутні підстави вважати спірний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з цим апеляційний суд послався на відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання автомобіля KIA K5 його особистим майном, адже він проданий 17 травня 2022 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17 червня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Близнюка І. В. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2024 року ухваленаз неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 26 липня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Цвик М. В. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 липня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик № 15/0/226-25 від 09 січня 2025 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з постановленням Верховним Судом 08 січня 2025 року ухвали про самовідвід суддів Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., у справі № 537/541/23 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2025 року цивільну справу № 537/541/23 призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В., судді які входять до складу колегії: Дундар І. О., Крат В. І., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що з 01 березня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 01 березня 2008 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 у Крюківському відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис №38. З лютого 2018 року шлюбно-сімейні відносини припинили. Причиною розпаду сім`ї є відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя та обов`язки, що призвело до втрати почуттів поваги та любові. Вважає, що їх сім`я розпалась остаточно, примирення неможливе. Просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 .

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 01 березня 2008 року Крюківським відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис №38.

В мотивувальній частині вказаного рішення суд зазначив, що «з матеріалів справи вбачається, що сторони з лютого 2018 року не підтримують шлюбні відносини з підстав відсутності взаєморозуміння, різних поглядів на обов`язки подружжя, що призвело до втрати почуттів, поваги та любові».

На підставі договору дарування від 27 грудня 2008 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1190 га та житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ. А, а, аг, житловою площею 28,5 кв.м, загальною площею 41,1 кв.м, сараю літ. Б, Бп, вбиральні літ. Г, гаража літ. Е, огорожі № 1 розташованих на земельній ділянці приватної власності розміром 1190 кв. м.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 у лютому 2018 року розпочав будівництво нового будинку, про що в реєстрі дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції міститься інформація за номером ПТ 061180470258.

Державна реєстрація права власності на новозбудований житловий будинок з господарськими будівлями (літ. Є, єг, єт) по АДРЕСА_1 здійснена 08 жовтня 2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ПТ 101200721721, видавник: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області. Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 314592398 від 09 листопада 2022 року

Згідно технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами ( АДРЕСА_1 ) останній виготовлено станом на 11 червня 2020 року. У технічному паспорті зазначено, що на час його виготовлення до складу вказаного домоволодіння станом на 11 червня 2020 року входить: житловий будинок літ. А, а, аг, 1924 року спорудження; сарай літ. Б, Бп, 1959 року спорудження; вбиральня літ. Г, 1975 року спорудження; гараж літ. Е, 1980 року спорудження; житловий будинок літ Є, 2020 року спорудження; ганок літ. єг, 2020 року спорудження; терасса літ. єт, № 1 огорожа, № 2 ворота, хвіртка, № 3 огорожа, № 4 вигріб, № 5 свердловина, 2020 року спорудження.

Згідно договору купівлі-продажу № 7866/21/000091 від 16 січня 2021 року ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Надра-Пром» транспортний засіб KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за ціною 239600 грн.

17 травня 2022 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 вказаний автомобіль продав ОСОБА_6 .

Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в судовому засіданні апеляційного суду повідомили, що сім`ї як такої у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було з лютого 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржена лише в частині первісних позовних вимог, а тому в силу приписів статті 400 ЦПК України, в частині вирішення зустрічних позовних вимог касаційному перегляду не підлягає.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (частина шоста статті 57 СК України).

Згідно із статею 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Встановлено, що на підставі договору дарування від 27 грудня 2008 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1190 га та житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ. А, а, аг, сараю літ. Б, Бп, вбиральні літ. Г, гаража літ. Е, огорожі № 1 розташованих на земельній ділянці приватної власності розміром 1190 кв.м.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 у лютому 2018 року розпочав будівництво нового будинку, про що в реєстрі дозвільних документів Державної архітектурно-будівельної інспекції міститься інформація за номером ПТ 061180470258.

Державна реєстрація права власності на новозбудований житловий будинок з господарськими будівлями (літ. Є, єг, єт) по АДРЕСА_1 здійснена 08 жовтня 2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ПТ 101200721721, видавник: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області. Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 314592398 від 09 листопада 2022 року

Згідно технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами ( АДРЕСА_1 ), виготовленого станом на 11 червня 2020 року, житловий будинок літ Є, ганок літ. єг, терасса літ. єт побудовані у 2020 році.

Згідно договору купівлі-продажу № 7866/21/000091 від 16 січня 2021 року ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Надра-Пром» транспортний засіб KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за ціною 239600 грн.

Апеляційним судом встановлено, що шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинені з лютого 2018 року.

До таких висновків апеляційний суд дійшов, прийнявши до уваги та надавши оцінку, зокрема:

- змісту поданої 06 травня 2022 року до Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якій вона особисто зазначила, що сторони припинили шлюбно-сімейні відносини з лютого 2018 року, вважає, що їх сім`я розпалась остаточно, примирення неможливе;

- змісту рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у мотивувальній частині якого суд зазначив, що ним на підставі матеріалів справи встановлено факт припинення шлюбних відносин між сторонами з лютого 2018 року;

- показам свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які суду повідомили, що сімейні відносини у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинені з лютого 2018 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що житловий будинок з господарськими будівлями (літ. Є, єг, єт) по АДРЕСА_1 був побудований, а спірний автомобіль придбаний ОСОБА_2 за кошти, які належали йому особисто, оскільки вказані грошові кошти отримані ним після квітня 2018 року за виконані роботи в Республіці Польща, тобто після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя і поділ майна та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання спірного житлового будинку особистою приватною власністю, суд апеляційної інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане майно було набуто ОСОБА_2 у власність після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , а джерелом набуття цього майна були кошти, які належали ОСОБА_2 особисто.

При таких обставинах підстави вважати спірне майно спільною сумісною власністю подружжя відсутні.

Разом з цим, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визнання автомобіля KIA K5 його особистим майном, адже вказаний транспортний засіб проданий 17 травня 2022 року.

Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи апеляційним судом та неврахування наявних у матеріалах справи доказів безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції встановив обставини справи у достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Близнюк Ігор Володимирович, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат

П. І. Пархоменко