Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 760/21020/15-ц

провадження № 61-37686св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державний вищий навчальний заклад «Міжгалузева академія управління», Київський національний університет технологій та дизайну,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 березня 2016 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року позивач звернулася до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу «Міжгалузева академія управління» (далі - ДВНЗ «Міжгалузева академія управління»), Київського національного університету технологій та дизайну про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обгрунтований тим, що з 01 вересня 2005 року до 01 вересня 2015 року позивач перебувала у трудових відносинах з ДВНЗ «Міжрегіональна академія управління» і займала посаду старшого викладача кафедри гуманітарних дисциплін юридичного факультету.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 року № 547-р та наказом Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 року № 661 юридичну особу ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» припинено шляхом реорганізації (приєднання) його до Київського національного університету технологій та дизайну як структурного підрозділу.

Відповідно до наказу ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» від 01 вересня 2015 року № 54-к «Про звільнення працівників» позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказ про звільнення позивач вважає незаконним, оскільки він підписаний в.о. ректора ОСОБА_2., яка на момент підписання наказу не мала таких повноважень.

Позивача не було попереджено за два місяці про наступне звільнення та не запропоновано іншу роботу відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України. Звільнення відбулося без згоди профспілкового комітету.

Незаконне звільнення призвело до моральних страждань позивача та втрати нормальних життєвих зв`язків.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила визнати незаконним наказ ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» від 01 вересня 2015 року № 54 про звільнення; поновити її на посаді старшого викладача кафедри гуманітарних дисциплін юридичного факультету ДВНЗ «Міжгалузева академія управління»; стягнути з ДВНЗ «Міжгалузева академія управління», правонаступником якого є Київський національний університет технологій та дизайну, на її корить середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 вересня 2015 року до 16 березня 2016 року в сумі 23 852,36 грн; відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 березня 2016 року в позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції встановив, що позивача попереджено за два місяці про майбутнє звільнення, про що свідчить особистий підпис позивача у Відомості-попередженні працівників Міжгалузевої академії управління про заплановане вивільнення із займаної посади після закінчення двомісяного терміну з дати попередження. Наказ про звільнення позивача підписано в.о. ректора ОСОБА_2. - уповноваженою особою на здійснення заходів щодо звільнення працівників ДВНЗ «Міжгалузева академія управління».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що звернувшись до суду із цим позовом 29 листопада 2015 року, позивач пропустив місячний строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі без поважних причин, оскільки про порушення своїх прав позивач дізналася 01 вересня 2015 року, тобто в день ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Суд не знайшов підстав для поновлення строку для звернення до суду.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної, касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 березня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки суду першої інстанції в частині належного виконання відповідачем ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» вимог статті 492 КЗпП України та наявності у ОСОБА_2 повноважень щодо підписанн наказу про звільнення позивача судом касаційної інстанції не спростовані.

Скасовуючи ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2016 року та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не дослідив зібраних у справі доказів, зокрема, наказ Київського національного університету технологій та дизайну від 08 липня 2015 року № 134 про введення до штатного розпису юридичного факультету університету двадцять однієї штатної одиниці, який надано суду апеляційної інстанції, та не встановив чи були вакантними вказані у штатному розписі посади, які саме, і чи були вони запропоновані позивачу, не перевірив переважного права позивача на залишення на роботі.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що позивач за кваліфікаційним рівнем не відповідала жодній із посад, які зазначені у наказі Київського національного університету технологій та дизайну від 08 липня 2015 року № 134 зі змінами, внесеними наказом від 06 серпня 2015 року № 150, відповідно до якого до штатного розпису юридичного факультету університету введено 20 штатих одиниць. Відповідно до цього наказу вакантні посади були наявні на юридичному факультеті, однак позивач як викладач іноземних мов за своєю спеціалізацією не відноситься до правників, тому відповідач не міг запропонувати позивачу жодну з вакантних посад.

Позивач не надала суду доказів того, що вона мала переважне право на залишення на роботі.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на залишення на роботі передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України не застосовується для працевлаштування в новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки переважне переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося із додержанням вимог трудового законодавства, зокрема статті 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року, просила оскаржувані рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

08 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, проігнорувавши висновки Верховного Суду, не перевірив та не дослідив усіх обставин справи, не долучив до справи додаткові докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів (журнал реєстрації кадрових наказів Київського національного університету технологій і дизайну за 2015 рік, журнал реєстрації оплати праці за 2015 рік, наказ про призначення та звільнення ОСОБА_2 , передавальний акт, наказ від 01 липня 2015 року № 122 про забезпечення виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 року № 661, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалення законного, обґрунтованого, вмотивованого і справедливого рішення.

Апеляційний суд не дослідив наказ Київського національного університету технологій та дизайну від 08 липня 2015 року № 134 про введення до штатного розпису юридичного факультету двадцять однієї штатної одиниці та не встановив чи були вакантними вказані у штатному розписі посади, які саме і чи були вони запропоновані позивачу, не перевірив переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі, а лише констатував відсутність посади викладача іноземної мови.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що позивач відповідно до Колективного договору роботодавця та статті 42 КЗпП України мав переважне право на залишення на роботі (передпенсійний вік позивача).

Згідно з результатами планової перевірки Київського національного університету технологій і дизайну Державною фінансовою інспекцією України, проведеної в кінці 2015 року та на початку 2016 року, виявлено, що протягом двох років 200 штатних одиниць у навчальному закладі, затверджених Міністерством освіти і науки України, залишалися вакантними. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки цьому факту. Не маючи повноважень та вийшовши за межі позовних вимог, апеляційний суд визначив кваліфікаційні та професійні якості позивача як неприйнятні для викладання загальних дисциплін (риторика, логіка, ділове спілкування, іноземні мови), чим порушив ділові і моральні якості позивача як викладача у вищих навчальних закладах. Після звільнення позивача з роботи, Київський національнй університет технологій та дизайну у вересні та листопаді 2015 року прийняв на роботу викладачів іноземної мови за сумісництвом, на що суд апеляційної інстанції увагу не звернув.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Київського національного університету технологій та дизайну на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначив, що згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 28 липня 2015 року № 819 строк пред`явлення вимог до ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» становить два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення закладу. Оголошення про припинення ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» здійснено 08 липня 2015 року. У період з 08 липня 2015 року до 08 вересня 2015 року до Київського національного університету технологій та дизайну вимоги щодо виплати заробітної плати не надходили. Згідно з передавальним актом заборгованість зі сплати заробітної плати перед позивачем відсутня. Пред`явлення вимог до Київського найонального університету технологій та дизайну в частині поновлення на роботі є безпідставними, оскільки Київський національний університет технологій та дизайну не був роботодавцем позивача, у його структурі відсутня посада, яку позивач займала до звільнення.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 01 вересня 2005 року до 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДВНЗ «Міжгалузева академія управління», займала посаду старшого викладача кафедри гуманітарних дисциплін юридичного факультету.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 року № 547-р прийнято пропозицію Міністерства освіти і науки щодо реорганізації ДПНЗ «Міжгалузева академія управління» шляхом приєднання до Київського національного університету технологій та дизайну з утворенням на його базі структурного підрозділу університету.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 № 661 припинено юридичну особу - ДПНЗ «Міжгалузева академія управління» шляхом реорганізації (приєднання) його до Київського національного університету технологій та дизайну. Пунктом 3 зазначеного наказу зобов`язано утворити комісію з припинення ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» шляхом реорганізації (приєднання) його до Київського національного університету технологій та дизайну у складі, що додається.

На засіданні комісії з реорганізації ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» від 19 червня 2015 року прийнято рішення, яким уповноважено ОСОБА_2 на здійснення заходів щодо звільнення працівників ДВНЗ «Міжгалузева академія управління», у тому числі з наданням їй права ознайомлення працівників з повідомленням про майбутнє звільнення, підпису наказів про звільнення, інших документів з цих питань.

Наказом від 19 червня 2015 року № 16-ОС зобов`язано попередити в установленому законодавством порядку працівників ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» відповідно до статті 49-2 КЗпП України про заплановане звільнення із займаної посади після закінчення двомісячного терміну попередження згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відділ кадрового забезпечення та документообігу зобов`язано ознайомити працівників Академії з їх наступним вивільненням під розпис у відомості - попередженні (Додаток1) та повідомити Солом`янський центр зайнятості про заплановане вивільнення працівників в установленому законодавством порядку.

Відповідно до відомості-попередження працівників ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» позивач попереджена про заплановане вивільнення із займаної посади після закінчення двомісячного терміну з дати попередження, що підтверджується підписом останньої.

Наказом ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» від 1 вересня 2015 року № 54-к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з довідкою Київського національного університету технології та дизайну від 22 лютого 2016 року № 01-19/369 була відсутня можливість запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу.

Відповідно до наказу Київського національного університету технологій та дизайну від 08 липня 2015 року № 134 до штатного розпису юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну введено двадцять одну штатну одиницю.

Згідно з наказом Київського національного університету технологій та дизайну від 06 серпня 2015 року № 150 внесено зміни до наказу від 08 липня 2015 року № 134, а саме, зменшено кількість посад до 20 штатних одиниць; виведено зі складу посади старших лаборантів та введено посади викладача, асистента.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої

статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Доводи касаційної скарги, що при звільненні позивача були порушені вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки Київський національний університ технології та дизайну не запропонував їй іншу роботу є безпідставними, так як згідно з довідкою Київського національного університету технології та дизайну від 22 лютого 2016 року була відсутня можливість запропонувати ОСОБА_1 іншу роботу, так як вона за своїм кваліфікаційним рівнем не відповідала жодній із них. ОСОБА_1 за фахом є викладачем іноземних мов, проте вакантні посади були наявні на юридичному факультеті, а позивач за своєю спеціалізацією не відноситься до правників.

На спростовування цих доводів представник відповідача надав суду копію наказу від 08 липня 2015 року № 134 Київського національного університет технологій та дизайну, який виданий на виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 року № 661 відповідно до якого введена до штатного розпису юридичного факультету університету 21 штатна одиниця, але посада викладача іноземної мови в ньому відсутня.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що доказів того, що ОСОБА_1 мала переважне право на залишення на роботі позивач не надала.

Верховний Суд зауважує, що право на залишення на роботі передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України не застосовується для працевлаштування у новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки, переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що відповідач порушив порядок звільнення позивача, оскільки її звільнено без згоди профспілкового комітету, так як у ДВНЗ «Міжгалузева академія управління» профспілковий комітет не створювався.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що у зв`язку з тим, що не встановлено підстав для задоволення вимог позивача та поновлення її на роботі, отже відсутні підстави і для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням викладених норм права суди дійшли правильного висновку, що звільнення позивача відбулося без порушенням норм трудового законодавства.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку та виклав висновки на їх спростування, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 березня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко