Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2019 року у справі №182/1670/18

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 182/1670/18

провадження № 61-12379св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2018 року у складі судді Рибакової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради (далі - КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради, КП «Нікопольводоканал»)та просив визнати незаконним та скасувати наказ КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради № 33 від 12 лютого 2018 року «Про припинення трудового договору (контракту)», поновити його на попередньому місці роботи на посаді начальника відділу охорони, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 04 вересня 2014 року на підставі наказу № 66-п він був прийнятий на роботу на посаду начальника служби з економічної безпеки КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради. 13 січня 2017 року його перевели на посаду начальника відділу охорони. 12 лютого 2018 року на підставі наказу № 33 його було звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказ № 33 від 12 лютого 2018 року є незаконним, необґрунтованим і таким, що порушує його трудові права, оскільки 03 листопада 2017 року адміністрацією підприємства був виданий наказ № 319 «Про скорочення штату працівників», відповідно до якого було скорочено штат працівників підприємства на 23 одиниці з 12 лютого 2018 року. Згідно додатку № 1 до наказу від № 319 від 03 листопада 2017 року скороченню підлягала одна посада начальника відділу охорони та двадцять дві посади сторожа. 03 листопада 2017 року Первинна профспілкова організація КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради надала згоду на скорочення штату працівників на 22 штатні одиниці (охоронців) у зв`язку зі змінами вимог про надання охорони об`єктів КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради. 15 листопада 2017 року його попередили про звільнення з 12 лютого 2018 року.

У порушення вимог трудового законодавства його не ознайомили з наявними на підприємстві вакантними посадами, відмовили у переводі на вакантну посаду інженера у відділі водопровідних мереж, приховали наявні на підприємстві наступні вакантні посади: завідувача базою відпочинку «Комунальник» у відділі головного механіка КП «Нікопольводоканал», інженера-експедитора в бюро матеріального забезпечення, старшого інженера у відділі головного механіка, інженера з водоконтролю у відділі збуту, начальника бюро матеріального забезпечення.

07 лютого 2018 року він написав заяву про переведення на посаду завідуючого базою відпочинку, яка була проігнорована адміністрацією підприємства. Крім того, дозвіл на скорочення посади начальника відділу охорони, яку він займав, профспілка не надала.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що доводи позивача про незаконність його звільнення не знайшли свого підтвердження, оскільки звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КзпП України відбулося з додержанням чинного трудового законодавства, відповідачем неодноразово пропонувалися позивачу вакантні посади, однак останній згоди на переведення не надав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасування рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що в суді апеляційної інстанції він заявив клопотання про витребування у відповідача ряду оригіналів документів з огляду на те, що у нього з`явилися підстави вважати, що відповідач надав до суду першої інстанції копії документів, які не відповідають оригіналам, тобто є сфальсифікованими доказами. Зокрема в матеріалах справи містяться копії посадових інструкцій начальника бюро матеріального забезпечення, старшого інженеру відділу головного механіка, інженера (експедитора) бюро матеріального забезпечення, які не відповідають оригіналам.

Вказані документи були витребувані ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, проте відповідач вимоги ухвали не виконав, оригінали документів не надав. Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги статті 95 ЦПК України.

Окрім того, апеляційний суд порушив вимоги статті 89 ЦПК України щодо безпосереднього дослідження доказів.

Суд першої інстанції збирав докази за власною ініціативою, що є грубим порушенням частини другої статті 13, частини сьомої статті 81 ЦПК України. Розглянувши справу в спрощеному порядку без виклику сторін, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області позбавив його процесуальних прав, передбачених статтею 43 ЦПК України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України та правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності чи штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

28 серпня 2019 року справа № 182/1670/18 надійшла до Верховного Суду.

КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 66-п від 04 вересня 2014 року прийнятий на посаду начальника служби з економічної безпеки КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради.

13 січня 2017 року на підставі наказу № 6-к ОСОБА_1 переведений на посаду начальника відділу охорони.

Наказом №319 від 03 листопада 2017 року «Про скорочення штату працівників» у зв`язку з оптимізацією штатної чисельності працівників підприємства було наказано: скоротити з 12 лютого 2018 року штат працівників підприємства на 23 одиниці; затвердити перелік виключених зі штатного розпису підприємства професій у зв`язку зі скороченням штату (додаток №1 до наказу); начальнику відділу кадрів згідно чинного законодавства попередити працівників, які підлягають скороченню, під розпис про звільнення через скорочення штату. У Додатку № 1 до наказу №319 від 03 листопада 2017 року вказано перелік посад і професій, які вилучені зі штатного розпису підприємства у зв`язку зі скороченням штату на 23 одиниці: одна штатна одиниця посади начальника відділу охорони та двадцять дві штатні одиниці посади сторожа.

Зі штатних розписів керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців та робочих КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради станом на 01 листопада 2017 року та 01 грудня 2017 року вбачається, що до них включено структурний підрозділ «відділ охорони» у кількості 23 штатних одиниць, з яких: одна штатна одиниця - начальник відділу охорони, 22 штатних одиниці - сторож.

Відповідно до штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців та робочих КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради станом на 2018 рік та штатного розпису на 12 лютого 2018 року, з нього вилучено структурний підрозділ «відділ охорони» у кількості 23 штатних одиниці, з яких одна штатна одиниця - начальник відділу охорони та 22 штатних одиниці - сторож.

Встановлено, що 03 листопада 2017 року начальник КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради ОСОБА_2 у зв`язку зі змінами до вимог надання охорони об`єктів комунального підприємства звернувся до профспілки КП «Нікопольводоканал» для отримання погодження на скорочення штату працівників підприємства на 23 штатних одиниці персоналу відділу охорони, а саме начальника відділу - 1 штатна одиниця, сторожів - 22 штатних одиниці, з 12 лютого 2018 року.

Відповідно до листа голови профспілки КП «Нікопольводоканал» ОСОБА_3 від 03 листопада 2017 року, цього ж дня на зборах профспілкового комітету було розглянуто два листа комунального підприємства щодо надання погодження на скорочення штату працівників на 33 штатні одиниці, зокрема 23 штатні одиниці згідно листа від 03 листопада 2017 року та вирішено надати згоду на скорочення штату працівників КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради на 23 штатні одиниці (персонал відділу охорони) у зв`язку зі змінами до вимог надання охорони об`єктів комунального підприємства.

Наказом №156-к від 10 листопада 2017 року «Про попередження працівників про наступне звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників» попереджено працівників відділу охорони, зокрема ОСОБА_1 , про наступне звільнення 12 лютого 2018 року у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Як вбачається з додатку до наказу КП «Нікопольводоканал» № 156-к від 10 листопада 2017 року, відомості № 1 попередження працівників про наступне звільнення, 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 під підпис був попереджений про його звільнення 12 лютого 2018 року.

Відповідно до довідки про наявність вакансій в КП «Нікопольводоканал» станом на 10 листопада 2017 року, з наявними вакантними посадами ОСОБА_1 був ознайомлений 15 листопада 2017 року та відмовився запропонованих вакансій, про що свідчить його особистий підпис.

З переліку вакантних робочих місць в КП «Нікопольводоканал» для працевлаштування працівників, які підлягають вивільненню, станом на 18 січня 2018 року вбачається, що з наявними вакантними робочими місцями ОСОБА_1 був ознайомлений 25 січня 2018 року та зазначив, що не згоден із запропонованими вакансіями.

Згідно з довідкою про наявність вакансій в КП «Нікопольводоканал» станом на 05 лютого 2018 року, ОСОБА_1 з наявними вакантними місцями був ознайомлений 05 лютого 2018 року, однак не зазначив про згоду або відмову від наявних вакансій.

Згідно наказу КП «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради № 33 від 12 лютого 2018 року ОСОБА_1 12 лютого 2018 року звільнено з посади начальника відділу охорони у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Встановивши, що у відповідача дійсно мали зміни в організації виробництва і праці, а сам скорочення штату, відповідач у встановлений законом строк повідомив позивача про зміни в організації виробництва і праці та про майбутнє звільнення, неодноразово пропонував позивачу усі наявні на підприємстві вакантні посади, в тому числі перед звільненням, однак останній відмовився від зайняття цих посад, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП України, та про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неналежності доказів та порушення судами порядку їх дослідження з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, і стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук