Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.12.2018 року у справі №522/10230/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року

м. Київ

справа № 522/10230/17

провадження № 61-47681 св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Німецька Євангелічно -Лютеранська релігійна громада с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області,

відповідач - Церковне управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської церкви України,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Німецької Євангелічно-Лютеранської релігійної громади с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року в складі судді Єршова Л. С. та на постанову апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року в складі колегії суддів Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Німецька Євангелічно -Лютеранська релігійна громада с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області звернулася в суд із позовом до Церковного управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської церкви України, в якому посилаючись на неправомірність проведення засідання релігійної організації, просила:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Єпископа Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, оформленого оголошенням про неможливість подальшого перебування 3-х членів Президії Сеноду - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 в його складі та призвання обраних Синодом заступників;

- визнати засідання Синоду, що проходило в м. Дніпро з 08 вересня 2015 року по 10 вересня 2015 року таким, що не відбулося, а прийняте на даному засіданні рішення Синоду недійсним;

- зобов`язати Церковне Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України провести засідання Церковного керівництва (синодального комітету) Єпископату Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України у повноважному складі, затвердженому п. п. 11, 12 Резолюції Синоду Німецької Євангелічно-Лютеранської церкви України (далі - НЄЛЦУ) від 20 жовтня 2014 року - 22 жовтня 2014 року в складі - Єпископа ОСОБА_2 , Президента Синоду ОСОБА_6 та членів Президії Синоду - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ;

- зобов`язати Церковне Управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України скликати (із належним повідомленням релігійних громад, які станом на 03 березня 2015 року були членами НЄЛЦУ та провести в порядку визначеному Статутом НЄЛЦУ засідання Синоду за участі членів Президії Церковного Управління (Єпископату) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України у повноважному складі, затвердженому п. п. 11, 12 Резолюції Синоду НЄЛЦУ від 20 жовтня 2014 року - 22 жовтня 2014 року в складі - Єпископа ОСОБА_2, Президента Синоду ОСОБА_6 та членів Президії Синоду - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року провадження в даній справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції виходив із того, що оскарження в судовому порядку дій та рішень керівних органів релігійних організацій щодо членства чи обрання його керівних органів не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту порушених прав членів таких організацій, оскільки в даному разі йдеться не про порушення прав і свобод громадянина, а про діяльність релігійної організації, зокрема про її акти та дії, що належать до внутрішньоорганізаційної діяльності організації і є її виключною компетенцією, а тому держава не вправі втручатися в цю діяльність, в тому числі шляхом визнання недійсними чи скасування відповідних рішень громади.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Німецька Євангелічно-Лютеранська релігійна громада с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області подала апеляційну скаргу.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що спори щодо внутрішньостатутної релігійної діяльності та, в тому числі, управлінської діяльності релігійної організації, не підпадають під юрисдикцію суду, а тому якщо члени релігійної організації не погоджуються з відповідними рішеннями, вони мають право звернутися до вищестоячого органу, який наділений відповідними повноваженнями на розгляд таких скарг у межах ієрархії релігійної організації, та отримати обґрунтовану відповідь щодо свого звернення. У тому випадку, якщо член релігійної організації не погоджується з рішенням вищестоячого органу та вважає, що при винесенні відповідних рішень були порушені умови Статуту та вимоги діючого законодавства, він має право звернутися до відповідних органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями щодо нагляду за забезпеченням виконання та додержанням законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації за захистом своїх прав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 листопада 2018 року Німецька Євангелічно-Лютеранська релігійна громада с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі Німецька Євангелічно -Лютеранська релігійна громада с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області посилаючись на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року Церковне управління (Єпископат) Німецької Євангелічно-Лютеранської церкви України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що спір в рамках даної справи виник між релігійними організаціями, а саме між Німецькою Євангелічно-Лютеранською релігійною громадою с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області та Церковним Управлінням (Єпископатом) Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України щодо визнання неправомірним та скасування рішення Єпископа, оформленого оголошенням про неможливість подальшого перебування 3-х членів Президії Синоду в його складі та обрання нових заступників, визнання засідання Синоду таким, що не відбулося, а прийняте на цьому засіданні рішення недійсним, зобов`язання скликати Церковне Управління та провести у визначеному статутом порядку засідання Синоду. Крім того, Німецька Євангелічно -Лютеранська релігійна громада с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області, серед іншого, посилалася на те, що при ухваленні оскаржуваних рішень відповідачем безпосередньо були порушені вимоги статуту.

Статутом відповідача, а саме п. п. 3.5, 3.6 передбачено, що обрання складу Президії Синоду належить до компетенції Синоду, який здійснює свою діяльність у формі засідань. Відповідно до п. 4.3. Статуту Церковного управління (Єпископату) НЄЛЦУ Синод є вищою апеляційною інстанцією в НЄЛЦУ для вирішення внутрішніх і міжгромадських конфліктів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон) церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Згідно з статтею 7 Закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 Закону.

Статтею 12 Закону передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Діючим законодавством України чітко встановлено, що церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Судова влада є складовою державної влади в України. Законодавець надав релігійним організаціям в Україні право автономно здійснювати свою діяльність, визначати напрями цієї діяльності, утворювати в своєму складі необхідні органи, для провадження діяльності, та, в тому числі, вирішувати відповідні спори, у випадку їх виникнення, відокремлено від держави. Суди наділені повноваженням розглядати спори щодо релігійних організацій, однак, у визначених випадках, наприклад, трудові спори, питання щодо ліквідації релігійної організації (правила цивільного судочинства), майнові спори (господарське судочинство) тощо.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судичинства.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні передбачені статтею 255 ЦПК підстави для закриття провадження.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення вимог частини першої статті 256 ЦПК України не повідомив заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, не беруться до уваги, оскільки поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які не підлягають судовому розгляду.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року, справа № 522/12901/17-ц.

Пред`явлені в цій справі вимоги Німецької Євангелічно -Лютеранської релігійної громади с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області не підлягають розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, але і в судовому порядку.

Інші доводи касаційної скарги не беруться до уваги, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Німецької Євангелічно -Лютеранської релігійної громади с. Петродолинське Овідіопольського району Одеської області залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук