Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.11.2020 року у справі №655/1113/19

Постанова

Іменем України

08 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 655/1113/19

провадження № 61-15718св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Горностаївська селищна рада Херсонської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г., від 29 вересня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Горностаївської селищної ради Херсонської областіпро визнання протиправним та скасування окремого положення рішення селищної ради.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27 грудня 2004 року між ним як покупцем та підприємством "Ремотник" як продавцем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - комплексу, автогаражу, розташованого по АДРЕСА_1. Вказував, що рішенням Горностаївської селищної ради Херсонської області від 26 грудня 2005 року йому надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність шляхом викупу земельної ділянки, на якій розташований зазначений комплекс, автогараж. Рішенням Горностаївської селищної ради Херсонської області від 27 грудня 2012 року затверджено проєкт землеустрою та надано згоду на розробку звіту про експертну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки. Зазначав, що 01 лютого

2019 року він зареєстрував у Державному земельному кадастрі земельну ділянку комунальної власності, площею 1,5807 га, кадастровий номер 6522655100:02:001:0283, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Також вказував, що за його рахунок було здійснено виготовлення землевпорядної документації та проведена державна реєстрація земельної ділянки. 27 березня 2019 року він подав до Горностаївської селищної ради Херсонської області заяву про надання йому вказаної земельної ділянки у довгострокову оренду з платою за користування землею в розмірі не вище земельного податку. При цьому наголошував на тому, що протягом 2005-2018 років він, не маючи відповідних договірних правовідносин з Горностаївською селищною радою Херсонської області, за власною ініціативою сплачував плату за землю в розмірі земельного податку за користування земельною ділянкою, площею 1,5807 га, розташованою під об'єктом нерухомого майна. Рішенням Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 938 йому надано в оренду терміном на 10 років земельну ділянку несільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6522655100:02:001:0283, загальною площею 1,5807 га, розташовану під об'єктом нерухомого майна - комплексом, автогаражем по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Відповідно до пункту 2 зазначеного рішення встановлено розмір орендної плати за вказану земельну ділянку відповідно до рішення селищної ради від 29 травня 2019 року № 920 "Про затвердження розміру орендних ставок за використання земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення на території Горностаївської селищної об'єднаної територіальної громади" у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. На думку позивача, до нього як набувача права власності на нерухоме майно повинно перейти право користування земельною ділянкою, на якій розташоване це майно, на тих самих умовах та в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, проте відповідач при ухваленні оспорюваного рішення зазначені норми матеріального права не врахував. Вважає, що на момент прийняття рішення від 29 травня

2019 року № 938 Горностаївська селищна рада не мала права посилатись на рішення від 29 травня 2019 року № 920, оскільки останнє було ухвалено на тому ж пленарному засіданні, а тому не набрало чинності.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 983 "Про надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки несільськогосподарського призначення".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Горностаївського районного суду Херсонської області, у складі судді Посунько Г. А., від 26 травня 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки позивач не може використовувати спірну земельну ділянку комунальної власності на праві постійного користування в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача - підприємства "Ремонтник". Суд першої інстанції виходив із того, що рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 920 було оприлюднене 29 травня 2019 року на офіційному веб-сайті Горностаївської селищної ради Херсонської області у мережі Інтернет за електронною адресою: http://gornostaivska. gromada. org. ua. Крім того, оспорюване рішення селищної ради є чинним, не змінено та не скасовано, поширює свою дію на фізичних та юридичних осіб, які орендують земельні ділянки на території Горностаївської селищної ради Херсонської області, встановлюючи єдиний диференційований підхід до розміру орендної плати в залежності від цільового призначення земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Горностаївського районного суду Херсонської області від 26 травня

2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 920 є чинним, тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для застосування при визначенні розміру орендної плати вказаного рішення визнані необґрунтованими. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не має права на сплату орендної плати в розмірі земельного податку, визначеного для попереднього власника нерухомого майна, оскільки він не може використовувати земельну ділянку комунальної власності на праві постійного користування в силу вимог закону.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недоступних доказів.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у матеріалах справи докази, що спричинило підтвердження висновку суду першої інстанції про обставини офіційного оприлюднення рішення селищної ради, якого районний суд дійшов на підставі неналежного та недостовірного доказу. ОСОБА_1 наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 57 Конституції України та частини 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив чи відноситься рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 920 до нормативних актів органу місцевого самоврядування, час документального оформлення зазначеного рішення (до чи після ухвалення рішення про надання позивачу в оренду земельної ділянки), коли вказане рішення було подано адміністратору сайту.

Заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не перевірив правильність застосування судом першої інстанції загальних положень Земельного кодексу України замість приписів спеціальних статей 377 ЦК України та статті 120 ЗК України при вирішенні питання встановлення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій розташований майновий комплекс, право власності на який набув позивач. Вказує, що суд апеляційної інстанції помилково застосував положення ПК України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, не взявши до уваги, що спірні правовідносини виникли 27 грудня 2004 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Горностаївська селищна рала Херсонської області просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обгрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 27 грудня 2004 року, укладеним між підприємством "Ремонтник" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), останній як переможець конкурсу згідно протоколу засідання конкурсної комісії по відчуженню майна підприємства "Ремонтник" набув право власності на нерухоме майно: комплекс, автогараж, розташований по АДРЕСА_1.

У відповідності до пункту 1.4 зазначеного договору купівлі-продажу

від 27 грудня 2004 року при відчуженні будівель та споруд, що розташовані на орендованій земельній ділянці право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. Якщо земельна ділянка, на якій розташована будівля та споруда, не приватизована або не є предметом договору оренди, новий власник будівлі чи споруди зобов'язаний оформити договір оренди на земельну ділянку з відповідними установами.

Комплекс розташований на земельній ділянці несільськогосподарського призначення, загальною площею 1,5807 га (кадастровий номер 6522655100:02:001:0283), яка перебуває у комунальній власності Горностаївської селищної ради Херсонської області.

Рішенням Горностаївської селищної ради від 26 грудня 2005 року № 247 ОСОБА_1 надано згоду на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність шляхом викупу земельної ділянки, на якій розташований комплекс, автогараж.

Рішенням Горностаївської селищної ради від 27 грудня 2012 року № 445 ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано згоду на розробку звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, площею 1 5807 га, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, розташовану по АДРЕСА_1.

01 лютого 2019 року ОСОБА_1 зареєстрував у Державному земельному кадастрі земельну ділянку комунальної власності, площею 1,5807 га, кадастровий номер 6522655100:02:001:0283, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

27 березня 2019 року ОСОБА_1 подав до Горностаївської селищної ради заяву про надання йому вказаної земельної ділянки в довгострокову оренду з платою за користування землею урозмірі, не вище земельного податку.

Рішенням Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 938 ОСОБА_1 надано в оренду терміном на 10 років земельну ділянку несільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, кадастровий номер undefined, загальною площею 1,5807 га, розташовану під об'єктом нерухомого майна - комплексу, автогаражу по

АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1.

Пунктом 2 рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області

від 29 травня 2019 року № 938 встановлено розмір орендної плати за земельну ділянку, зазначену у пункті 1 цього рішення, відповідно до рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 920 "Про затвердження розміру орендних ставок за використання земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення на території Горностаївської селищної об'єднаної територіальної громади" у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Рішенням Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 920 "Про затвердження розміру орендних ставок за використання земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення на території Горностаївської селищної об'єднаної територіальної громади" орендна ставка за використання земель з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства визначена у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

29 травня 2019 року рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 920 було оприлюднено на офіційному сайті Горностаївської селищної ради Херсонської області http:gornostaivska. gromada. org. ua.

Підприємство "Ремонтник", яке було попереднім власником нерухомого майна - комплексу, автогаражу, розташованого по

АДРЕСА_1, використовувало спірну земельну ділянку на праві постійного користування та сплачувало плату за землю на рівні земельного податку.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу нерухомого майна) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

У відповідності до статті 120 Земельного кодексу України (тут і далі

у редакції, чинній на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель і споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

За змістом глави 15 ЗК України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (частина друга

статті 2 ЗК України).

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам України (частина 2 статті 93 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (частина перша

статті 124 ЗК України).

Частинами 1 , 2 статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Положеннями частин 1 та 2 статті 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом частини 2 статті 92 ЗК України, у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до підпунктів 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Якщо земельна ділянка комунальної власності перебуває у користуванні фізичної особи на умовах оренди, то відповідно до пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (пункт 288.2

статті 288 ПК України).

У відповідності до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами і балансоутримувачем визначаються органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із частиною 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в України" непряма дискримінація (яка, є однією з форм дискримінації) - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Прямою дискримінацією визнається ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентні дії органів влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

При визначенні відповідних обставин (наявності чи відсутності антиконкурентних дії органу місцевого самоврядування) слід також ураховувати інші суб'єктивні чинники, якими рада керувалася під час прийняття таких рішень.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 938 відсутні, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при прийнятті зазначеного рішення було порушено положення законодавства України, в тому числі, що органом місцевого самоврядування вчинено антиконкурентні дії по відношенню до позивача.

При цьому судом було взято до уваги, що рішення Горностаївської селищної ради Херсонської області від 29 травня 2019 року № 920, на підставі якого позивачу було визначено розмір орендної плати за землю, у той же день було оприлюднено на офіційному веб-сайті селищної ради у порядку, передбаченому частиною 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент розгляду справи судами зазначене рішення було чинним, у судовому порядку, зокрема, позивачем не оскаржувалось.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач має право використовувати спірну земельну на тих самих умовах, що і попередній власник нерухомого майна, а саме на праві постійного користування, є необґрунтованими, оскільки позивач звертався до селищної ради із заявою про надання земельної ділянки на умовах довгострокової оренди (не реалізувавши своє право на викуп земельної ділянки), а не на праві постійного користування. Крім того, ані на момент придбання комплексу, автогаражу у підприємства, що належало до комунальної власності, ані на момент звернення позивача до селищної ради із вказаною заявою положеннями ЗК України не було передбачено права фізичної особи на отримання в постійне користування земельних ділянок державної та комунальної власності.

Отже висновки суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог слід, визнати обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права (зокрема, встановлення обставин на підставі недопустимих доказів), яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться у значній мірі до переоцінки доказів у справі, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович