Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №562/913/19

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 562/913/19

провадження № 61-22344св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2019 року у складі судді Мичка І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:

Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником будинку, в якому зареєстрований її син ОСОБА_2, а в зв'язку з тим, що він не проживає у цьому будинку, у неї виникають проблеми з оплатою комунальних послуг, зокрема, щодо оформлення субсидії.

Таким чином, просила усунути перешкоди у користуванні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що достовірних та переконливих доказів на підтвердження того, що відповідач без поважних підстав не проживає за адресою реєстрації з 2008 року не надано. Апеляційний суд виходив з того, що акти про непроживання особи за місцем реєстрації, які долучені до позовної заяви, датовані 28 січня 2019 року та 18 лютого 2019 року, а тому не можуть слугувати підтвердженням факту непроживання відповідача протягом зазначеного позивачем періоду. Судом також взято до уваги, що відповідач не проживає за місцем реєстрації з поважних причин, оскільки перебуває у цивільному шлюбі, проживає з дитиною та дружиною, яка здійснює догляд за пристарілою матір'ю.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач тривалий час не проживає у спірному будинку та відмовляється знятися з реєстрації. Вказане перешкоджає позивачу оформити субсидію на сплату комунальних послуг.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає. Що з дитинства проживав у спірному будинку, іншого житла не має. Вказує, що позивач отримала субсидію на оплату комунальних послуг з листопада 2019 року по квітень 2020 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва на нерухоме майно від 17 лютого 2004 року.

У вказаному будинку, окрім неї, також зареєстрований відповідач ОСОБА_2, що підтверджується відміткою у його паспорті, а також відповіддю на запит Головного управлінню Державної міграційної служби України в Рівненській області.

На підтвердження того, що відповідач не проживає у будинку з 2008 року позивач в якості доказів подала акти про непроживання особи за місцем реєстрації від 28 січня 2019 року та 18 лютого 2019 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 391 ЦК України встановлено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Права власника житлового приміщення також визначені статтею 150 ЖК України, зокрема, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Звертаючись до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, позивач вказувала, що він не проживає за місцем реєстрації без поважних причин понад один рік, а його реєстрація тягне для неї значні витрати на оплату комунальних послуг.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України, якою обґрунтовані позовні вимоги, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідач є сином позивача, що визнається обома сторонами, тому відповідно до частини 2 статті 3 СК України, є членом її сім'ї.

Відповідно до статті 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Суд установив, що відповідач ОСОБА_2, будучи зареєстрованим у спірному помешканні, фактично проживає за іншою адресою з цивільною дружиною та дитиною.

Цю обставину в судовому засіданні визнав і сам відповідач, і підтвердили свідки, допитані судом.

Суд установив, що доводи позивача про те, що відповідач не проживає за адресою реєстрації з 2008 року, не підтверджені належними доказами, оскільки акти про непроживання особи за місцем реєстрації, які долучені до позовної заяви, датовані 28 січня 2019 року та 18 лютого 2019 року, а тому не можуть бути доказом непроживання відповідача протягом зазначеного позивачем періоду.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач тривалий час не проживає у спірному будинку та відмовляється знятися з реєстрації. Вказане перешкоджає позивачу оформити субсидію на сплату комунальних послуг. Зазначає, що посилання відповідача на те, що змушений проживати за іншою адресою, тому, що його цивільна дружина доглядає за матір'ю є необгрунтованими, оскільки остання померла ще в лютому 2019 року.

Апеляційний суд обгрунтовано зазначив, що відповідач не проживає за місцем реєстрації з поважних причин, оскільки перебуває у цивільному шлюбі, проживає з дитиною та дружиною, яка здійснює догляд за пристарілою матір'ю.

Апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що відповідач будь-якого іншого житла не має, у спірному помешканні знаходяться його речі, і він не втратив інтерес до користування будинком, оскільки просив залишити зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні будинком без розгляду, після того, як позивач надала йому ключі від будинку.

У рішенні Європейського суду з прав людини Кривіцька та Кривіцький проти України ( №8863/06) від 02 грудня 2010 року судом зазначено, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов