Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.06.2018 року у справі №642/1534/16

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 642/1534/16-ц

провадження № 61-15640св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Харківська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 серпня 2016 року у складі судді Ольховського Є. Б. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Шевченко Н. Ф., Коваленко І.

П., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2016 року департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Харківська міська рада, про визнання договору укладеним.

Позовна заява мотивована тим, що згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 28 вересня 2015 року, ОСОБА_1 є замовником будівництва нежитлової будівлі літ. "2А-3" - готелю по АДРЕСА_1.

За діючим законодавством відповідач зобов'язаний брати пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова шляхом укладання відповідного договору з наступним перерахуванням до бюджету міста грошових коштів, від укладання якого відмовляється.

Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради просив визнати укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова у запропонованій відповідачу редакції з перерахуванням до міського бюджету 979 129,07 грн, а також стягнути судові витрати.

ОСОБА_1 проти позову заперечував з посиланням на його безпідставність, оскільки ніякої пропозиції щодо укладання спірного договору він не отримував, а також просив застосувати позовну давність, оскільки об'єкт нерухомості було реконструйовано у 2012 році.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 03 серпня

2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду із даним позовом, про застосування якого заявлено відповідачем.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради відхилено.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 серпня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

17 жовтня 2016 року департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 03 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у заявника відсутні повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, у зв'язку з чим йому не було відомо ні про початок виконання будівельних робіт, ні про хід виконання таких робіт, а ні про наявність будь-яких судових справ з приводу нерухомого майна. Охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені відповідачем, як замовником, саме з дати прийняття об'єкта в експлуатацію.

Передбачений частиною 9 статі 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" період часу, протягом якого забудовником має бути виконаний обов'язок з укладення договору про пайову участь, є складовою визначеного законодавством порядку пайової участі, однак не укладення такого договору у вказаний вище період часу, законодавством не визначається правовою підставою для звільнення забудовника від обов'язку укласти відповідний договір.

При цьому, саме на замовника будівництва покладається обов'язок звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ленінського районного суду міста Харкова.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно зі статтею 213 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Положеннями підпункту 5 пункту "а" частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 339/388/16-ц дійшла наступних висновків.

Частина 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка набрала чинності з 01 січня 2013 року, передбачає, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (Частина 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Враховуючи вказане, відповідач як замовник будівництва нежитлової будівлі літ. "А- №" - готель мав обов'язок до реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації укласти договір про пайову участь.

Згідно з Частина 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва.

Визначений частиною дев'ятою статті 40 Закону строк тривалістю у п'ятнадцять робочих днів встановлений для добровільного виконання замовником будівництва обов'язку звернутися до органу місцевого самоврядування з метою укладення договору про пайову участь. Ухилення замовника будівництва від ініціювання укладення цього договору до прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням обов'язку, прямо передбаченого чинним законодавством. Факт реєстрації декларації про готовність до експлуатації багатоквартирного житлового будинку не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь після такої реєстрації.

З огляду на те, що декларація про готовність до експлуатації житлового будинку була зареєстрована 28 вересня 2015 року, а Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" з 01 січня 2013 року передбачав обов'язок замовника будівництва ініціювати укладення договору про пайову участь і укласти такий договір до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону (частина 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

На виконання положень вказаного, 22 травня 2013 року Харківської міською радою було прийнято рішення № 319 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 року № 804 "Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова" та яким викладено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова у новій редакції, згідно якого визначено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова становить:

1) 10% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

Таким чином, обов'язок звернутись до органу місцевого самоврядування з заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту Законом покладено саме на замовника такого будівництва.

Тобто, замовник будівництва має звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію з тим, щоб уповноваженим органом було підготовлено необхідний розрахунок величини пайової участі та проект договору про пайову участь, який замовник після ознайомлення має підписати з дотриманням вимоги щодо строку - до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме нежитлової будівлі літ. "А-3" - готель, що розташована по АДРЕСА_1, визнано закінченим будівництво, а об'єкт готовим до експлуатації.

ОСОБА_1 був замовником будівництва та на нього поширюється дія Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", однак у встановлений Законом та Порядком строк не звернувся до органу місцевого самоврядування з заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо порушення відповідачем як забудовником своїх обов'язків щодо укладення договору про його пайову участь та сплати коштів для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Харкова. Однак помилково відмовили в задоволенні позову, в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Визнаючи причини пропуску позивачем строку позовної давності неповажними, суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що позивач був добре обізнаний про існування (закінчення будівництва) спірного об'єкту до 2013 року з чисельних судових рішень де безпосередньо брала участь Харківська міська рада в розгляді судових справ з приводу дати подання декларації про готовність об'єкту до експлуатації.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язковим в силу імперативних приписів Закону; саме відповідач повинен був звернутися до міської ради з заявою про укладання договору; у частинах восьмій, дев'ятій статті 40 Закону унормовано позасудову процедуру укладення органу місцевого самоврядування та замовника укласти договір про пайову участь.

Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводять відповідні інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації.

При Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (частина сьома статті 36 та частина одинадцята статті 39) покладає на замовника обов'язок протягом семи календарних днів з дня реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та з дня введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта письмово поінформувати про це місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням об'єкта будівництва.

Дії відповідача про несвоєчасне укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який укладається на пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію не є таким, що обмежений у часі, оскільки Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не містить приписів, згідно з яким замовник звільняється від своїх обов'язків щодо укладання договору про пайову участь, у разі не звернення до відповідного органу з відповідною заявою. Тому порушення відповідачем у даній справі своїх обов'язків є триваючим.

За таких обставин, слід дійти висновку про те, що оскільки саме на замовника покладено обов'язок щодо укладання договору про пайову участь, який відповідно до приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" повинен звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування з відповідною заявою, висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду є неправильним.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій внаслідок недослідження зібраних доказів не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до частини 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді даної справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В.

П. Курило