Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2019 року у справі №360/1992/17

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 360/1992/17

провадження № 61-4318св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області у складі судді Унятицького Д. Є. від 01 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І., від 24 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), в якому просив визнати недійсним іпотечні договори

від 30 листопада 2006 року №27/1-127 та від 11 квітня 2007 року №271-1-150, укладені між ПАТ "Укрсоцбнак" та ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., за якими ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нежитлове приміщення загальною площею 196,5 кв. м, що знаходиться по

АДРЕСА_1.

Вказував, що вказане іпотечне майно є спільним сумісним майном подружжя і він не давав своєї згоди на укладення вказаних правочинів, а тому вони є недійсними.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 01 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 24 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що вказані договори іпотеки були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. з дотриманням вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, а тому підстав для задоволення позову немає. При цьому позивач давав згоду на передачу його дружиною вказаної нерухомості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки його заяві, як свідка, про те, що він не давав згоди дружині на укладення оспорюваних договорів іпотеки, а заяви, які містяться у матеріалах справи про надання такої згоди, він не підписував.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

03 квітня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 07 травня 1976 року по 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

30 листопада 2006 року між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є

ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого остання на забезпечення виконання кредитного договору від 30 листопада 2006 року передала в іпотеку банку нежитлове приміщення загальною площею 196,5 кв. м, що знаходиться по

АДРЕСА_1.

11 квітня 2007 року між тими самими сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 на забезпечення виконання кредитного договору від 11 квітня 2007 року передала в іпотеку банку нежитлове приміщення загальною площею 196,5 кв. м, що знаходиться по

АДРЕСА_1.

Відповідно до заяв від 30 листопада 2006 року та від 11 квітня 2007 року позивач надав згоду дружині ОСОБА_2 на передачу зазначеної нерухомості в іпотеку банку.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнано за позивачем право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до положень статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини 4 статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Установивши, що позивач 30 листопада 2006 року та від 11 квітня 2007 рокунадавав згоду колишній дружині ОСОБА_2 на передачу в іпотеку відповідачу набутого подружжям за спільні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі нежитлового приміщення

АДРЕСА_1, що підтверджується нотаріально посвідченими заявами, які містяться у матеріалах справи

(а. с. 201,219 т. 1), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди не надали оцінки його заяві, як свідка, про те, що він не надавав згоди дружині на укладення оспорюваних договорів іпотекиє необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції надав оцінку цьому доказу та правильно вважав, що з огляду на наявність нотаріально посвідчених заяв позивача про надання відповідної згоди колишній дружині на передачу спільного майна в іпотеку банку, заява свідка не може бути підставою для задоволення позову.

Посилання в касаційній скарзі про те, що позивач не підписував заяви про надання згоди на передачу спірного майна в іпотеку банку не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних обставин, клопотання щодо проведення почеркознавчої експертизи позивачем не заявлялося, хоча, після приєднання до матеріалів справи зазначених заяв, 23 січня

2019 року він ознайомлювався із матеріалами справи та 24 січня 2019 року його представник брав участь у судовому засіданні

(а. с. 226 т. 1, а. с. 37,38 т. 2), тобто мали можливість поставити відповідне питання перед судом.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бородянського районного суду Київської області

від 01 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 24 січня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара