Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.07.2018 року у справі №643/3240/17

Постанова

Іменем України

08 травня 2020 року

м. Київ

справа № 643/3240/17

провадження № 61-38207св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року у складі судді Погасій О. Ф. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В.,

Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності у порядку спадкування за законом.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що у 1999 році вона познайомилася з ОСОБА_2 ого ж року вони почали проживати однією сім`єю без укладення шлюбу, вели спільне господарство і мали спільний бюджет, будували плани на майбутнє.

21 березня 2001 року на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л. М., зареєстрованим у реєстрі за № 1-543, ОСОБА_3 подарувала їм з ОСОБА_2 у рівних частках трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі вони та її син від першого шлюбу

( ОСОБА_4 ) зареєструвалися та постійно проживали однією сім'єю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Перед смертю він тяжко хворів, переніс оперативне втручання, протягом усього часу його хвороби саме вона здійснювала догляд за ним, забезпечувала необхідними ліками, готувала їжу, перебувала разом з ним у лікарні, а після смерті - організувала його поховання.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яку вона прийняла оскільки на час відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем.

Посилаючись на те, що за відсутності документів на підтвердження родинних відносин з померлим ОСОБА_2 , вона позбавлена можливості у позасудовому порядку оформити право власності на спадкове майно, просила встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 з 1999 року по 19 червня 2016 року, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1999 року по 19 червня 2016 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 у зазначений у позові період, зокрема зазначені обставини підтверджені показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та позивача, допитаної як свідка, а також наданими нею письмовими доказами. Оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_1 постійно проживала зі спадкодавцем, тобто у порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України, прийняла спадщину, то наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на належну спадкодавцю частину квартири у порядку спадкування за законом, як за спадкоємцем четвертої черги.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року у частині встановлення юридичного факту змінено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 14 жовтня 2006 року по 19 червня 2016 року.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, надавши оцінку наданим позивачем доказам у їх сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про доведеність факту постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та, відповідно, наявність підстав для визнання за позивачем права власності на частку у нерухомому майні належну спадкодавцю. Водночас, при визначенні періоду часу, протягом якого, як зазначає позивач вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , померлим

ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд не урахував, що у період з 20 жовтня 1993 року по 13 жовтня

2006 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , а тому, оскільки право на повторний шлюб, виникає лише після припинення попереднього шлюбу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції в частині встановлення періоду проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зокрема у період з 14 жовтня 2006 року по 19 червня 2016 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Харківської міської ради, у якій заявник просив скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року і постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про встановлення фактпроживання зі спадкодавцем однією сім`єю, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на відсутність належних та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а також наявності між ними усталених відносин, що притаманні подружжю, зокрема виникнення взаємних прав та обов`язків, ведення спільного побуту, здійснення взаємного догляду та піклування один про одного. Чинним законодавством не передбачено можливості спадкування особою, яка здійснювала догляд за спадкодавцем протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини. Крім того, позивачем не надано інформації зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) щодо наявності/відсутності заповітів, складених ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріалис прави.

11 жовтня 2018 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л. М., зареєстрованого у реєстрі за № 1-543, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у спільну часткову власність у рівних частинах трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї від 14 листопада 2016 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані:

ОСОБА_1 з 18 вересня 2012 року, її син ОСОБА_4 з 01 жовтня 2002 року та ОСОБА_2 з 18 лютого 2004 року, знятий з реєстрації 23 липня

2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на належну йому на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_2 заповіт не складав, наявність спадкоємців першої-третьої черги за законом судами не встановлено.

На час відкриття спадщини ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала разом зі спадкодавцем, що підтверджується довідкою про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданою Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» від 14 листопада 2016 року № 2323.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Харківської міської ради не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»,при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказувала, що вона понад п`ять років до моменту смерті ОСОБА_2 , а саме з 1999 року по

ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом з ним однією сім`єю у належній їм на праві спільної часткової власності квартирі, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права і обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують положення статей 12, 81 чинного ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 57 ЦПК України 2004 року, якій кореспондують положення статі 76 ЦПК України)

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу більше п`яти років до моменту смерті ОСОБА_2 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильно висновку, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та дружини у квартирі АДРЕСА_1 у період з 14 жовтня 2006 року по 19 червня 2016 року, наявність у них взаємних прав і обов`язків, ведення спільного побуту. Зазначені обставини у суді першої інстанції підтвердили свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , доводів про недостовірність показань яких ні апеляційна, ні касаційна скарга не містить.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що самі собі обставини здійснення позивачем догляду на спадкодавцем під час його хвороби не є достатніми для встановлення юридичного факту їх проживання однією сім`єю, висновків суду першої інстанції, у незмінній після апеляційного перегляду частині, та висновків апеляційного суду, не спростовують, оскільки суди їх дійшли на підставі належних та допустимих доказів, які у сукупності є переконливими та достатніми на підтвердження зазначених обставин.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи інформації зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) щодо наявності/відсутності заповітів після померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , які є ідентичними доводами апеляційної скарги Харківської міської ради та спростовуються долученою до матеріалів справи інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 09 лютого 2018 року № 50864585.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Харківської міської ради.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської радизалишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року, у незмінній після апеляційного перегляду частині, та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак