Історія справи

Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 643/15872/17-ц

провадження № 61-4559 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»;

треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов Станіслав Данилович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотова Лариса Юріївна, департамент служб у справах дітей Харківської міської ради;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 - на рішення Московського районного суду м. Харкова у складі судді Букреєвої І. А. від 04 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі коленгії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В., від 06 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов С. Д., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотова Л. Ю., департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання договору іпотеки недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2012 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2007 року, укладеного між нею та відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», у розмірі 3 698 162 грн 06 коп. звернуто стягнення на належну їй квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за іпотечним договором від 14 серпня 2007 року.

21 грудня 2016 року заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до неї про виселення з квартири АДРЕСА_1 .

Вказувала, що лише після пред'явлення 28 серпня 2015 року банком вищевказаного позову про виселення вона дізналася про порушення своїх прав, як власника квартири. Зокрема, договір іпотеки квартири від 14 серпня 2007 року був посвідчений приватним нотаріусом у 2007 році, тоді як спірна квартира перебувала під арештом з 2003 року, накладеним ухвалою Московського районного суду м. Харкова у справі № 2-12/08. Крім того, приватними нотаріусами були порушені встановлені вимоги під час посвідчення договору, а саме: належним чином не встановлено її особу, не перевірено її паспорт, в якому були порушення його заповнення, що тягне за собою недійсність цього документа. Також зазначала, що нотаріус не перевірив наявність малолітніх дітей у квартирі, не отримав попередню згоду органів опіки та піклування на вчинення оспорюваного правочину.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати іпотечний договір від 14 серпня 2007 року, який укладений між нею та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», недійсним, а також застосувати наслідки недійсності цього правочину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оспореного іпотечного договору недійсним відсутні, оскільки порушень закону при його укладенні позивачкою не доведено, а судом не встановлено. При цьому позивачка є бабусею онуків, тобто згідно зі статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» не є особою, яка повинна отримати попередню згоду органів опіки та піклування. Крім того, позивачка звернулася до суду із пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2018 року в частині мотивів відмови у задоволенні позову змінено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4 про визнання іпотечного договору квартири від 14 серпня 2007 року недійним, оскільки при його укладенні обсяг прав неповнолітніх онуків позивачки щодо користування спірною квартирою звужені не були, незважаючи на те, що у порушення вимог статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 177 СК України, статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», не було отримано попередню згоду органу опіки та піклування. При цьому суд послався на відповідні правові позиції Верховного Суду. Крім того, дія рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2003 року про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту спірної квартири на правомочність оспореного договору іпотеки не впливала, а сам факт підписання договору іпотеки позивачкою не оспорювався. Разом з тим, апеляційний суд не погодився із висновком районного суду в частині мотивів відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, заявленого відповідачем, оскільки застосування строку позовної давності можливе лише у разі обґрунтованості позовних вимог, а позов є необґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду м. Харкова.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належним чином не дослідили усіх обставин справи. Суди не врахували доводів позивачки про те, що під час посвідчення оспореного іпотечного договору нотаріусами не перевірено наявності малолітніх дітей у квартирі та наявності попередньої згоди органів опіки та піклування на вчинення цього правочину, обов'язковість надання якої передбачена положеннями частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Крім того, суди не врахували, що приватними нотаріусами були порушені встановлені вимоги під час посвідчення договору, а саме: належним чином не встановлено її особу, не перевірено її паспорт, в якому були порушення його заповнення, що тягне за собою недійсність цього документа. Також помилковим є висновок суду про пропуск позивачкою строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, оскільки ґрунтується на припущеннях, що заборонено законом. Посилання судів на те, що укладеним договором іпотеки квартири права малолітніх дітей, які у ній проживають, не порушено є безпідставними, так як існує рішення суду, що набрало законної сили, яким виселено всіх мешканців квартири без надання іншого житла. Зазначене є підтвердженням того, що укладення іпотечного договору потягло за собою негативні наслідки для неповнолітніх дітей.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Апеляційний суд вірно зазначив, що за таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена у постановах: від 25 червня 2018 року у справі № 515/826/15-ц (провадження № 61-12295св18); від 16 травня 2018 року у справі № 333/8146/15 (провадження № 61-1187св18); від 19 квітня 2018 року у справі № 161/1256/17-ц (провадження № 61-12220св18).

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

З огляду на вищевказані положення закону суди, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли до правильного висновку про те, що підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оспореного договору іпотеки недійсним відсутні, оскільки порушень закону при його укладенні позивачкою не доведено, а судом не встановлено.

Оспорюваним правочином не було звужено обсяг прав неповнолітніх онуків позивачки користуватися спірною квартирою, а посилання касаційної скарги на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2016 року, що набрало законної сили, про виселення позивачки та її онуків зі спірної квартири, безпідставні, так як ухвалення вказаного судового рішення на правомірність укладення договору іпотеки не впливає. При цьому позивачка, як і її онуки, які набули повноліття, не позбавлені можливості оскаржити вищевказане рішення суду про виселення в установленому ЦПК України порядку.

Також вірним є висновок апеляційного суду про те, що у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності, тому вірно змінив мотиви рішення районного суду.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовуються, на судові рішення не впливають, а в основному направленні на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2018 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк