Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.12.2019 року у справі №454/227/18

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 454/227/18

провадження № 61-21156св19

ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через адвоката Матвійчук Галину Михайлівну, на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року у складі судді Струс Т. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на усе належне їй майно, заповіт вона не складала. Її тітка була одинокою особою, чоловіка та дітей не мала, тому позивач є її єдиною спадкоємицею.

Факт родинних відносин між позивачем та тіткою встановлений рішенням Сокальського районного суду від 20 жовтня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_3 є рідною сестрою батька позивача - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

25 вересня 2017 року позивач звернулася до приватного нотаріуса, який завів спадкову справу та 10 листопада 2017 року видав свідоцтво про право на спадщину після смерті тітки на грошові вклади, іншого майна на день смерті тітки на її ім'я не було зареєстровано.

Їй відомо, що до складу спадщини мав увійти житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1, який належав бабі позивача, а саме матері її батька та тітки - ОСОБА_5, у якому тітка проживала до дня смерті.

Відповідно до відомостей, отриманих на запит адвоката з КП ЛОР "Червоноградське МБТІ" від 14 серпня 2017 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано на ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Сокальським міськвиконкомом 10 вересня 1996 року. Право власності на будинок від ОСОБА_5 перейшло до ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою 13 грудня 1999 року.

Право власності на будинок зареєстровано за ОСОБА_5 через 33 роки після її смерті, оскільки баба померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

Тітка ОСОБА_3 успадкувала будинок одноособово, проте не була єдиним спадкоємцем майна, оскільки спадкоємцями першої черги за законом щодо майна ОСОБА_5, крім тітки, був її батько ОСОБА_4 та їхня сестра ОСОБА_4, які фактично прийняли спадщину шляхом проживання зі спадкодавцем на день смерті. Вказує на те, що факт прийняття її батьком спадщини після смерті своєї матері підтверджується тим, що він вступив в фактичне володіння та користування її майном, доглядав за вищевказаним будинком, проводив його ремонт, обробляв земельну ділянку біля будинку, а також користувався іншим майном, що належало його матері на день смерті.

Батько позивача ОСОБА_4 помер у 1991 році, а тітка ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4.

Вважала, що її тітка ОСОБА_3 скористалася тим, що інші спадкоємці першої черги, які прийняли спадщину, померли, оформила спадковий будинок спочатку на бабу, а згодом одноособово успадкувала будинок, отримавши у Сокальській державній нотаріальній конторі 13 грудня 1999 року свідоцтво про право на спадщину за законом.

Оскільки позивач є єдиною онукою ОСОБА_5 - власниці будинку, вважала, що будинок в порядку спадкування перейшов до всіх її дітей в рівних частках, а надалі належна її батькові частина будинку перейде до неї, тому ніколи не цікавилася документами на будинок. Про порушені її права на спадкування їй стало відомо лише після смерті тітки.

Після смерті тітки позивач дізналася, що 23 липня 2015 року вона продала спірний будинок з належними до нього земельними ділянками відповідачу. Продаж вчинено за 618 041,13 грн, що становить ринкову вартість житлового будинку, визначену у звіті про оцінку майна станом на 24 січня 2015 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу Бойчук Н. І. за реєстром № 1533. У договорі зазначено, що кошти оплачені покупцем та отримані продавцем за межами нотаріальної контори до укладення договору. Факт укладення тіткою саме договору купівлі-продажу та отримання нею від відповідача коштів у такому розмірі є сумнівним, оскільки на час укладення договору діяли обмеження у розрахунках між фізичними особами за договорами купівлі-продажу, що підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50 000 грн. Фізичні особи мали право здійснювати розрахунки на суму, що перевищує 50 000 грн шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, однак жодних рахунків на ім'я тітки в період укладення договору, нотаріус при видачі їй свідоцтва про право на спадщину не виявив. На момент укладення договору тітка була похилого віку, їй було 84 роки, вона хворіла на неврологічні розлади, а відповідач як лікар-невропатолог Сокальської центральної районної лікарні відвідувала її за місцем проживання, надавала необхідну медичну допомогу та в такий спосіб скористалася її довірою.

Позивач просила суд встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Сокальською державною нотаріальною конторою 13 грудня 1999 року на ім'я ОСОБА_3 та скасувати його реєстрацію в реєстрі нотаріальних дій, скасувати реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, вчинену на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13 грудня 1999 року на ім'я ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що батько позивача ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 до нотаріальної контори не звертався, доказів того, що ОСОБА_4 фактично вступив в управління або володіння спадковим майном позивач не надала.

Суди взяли до уваги, що батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, його рідна сестра ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4, їх матір заповіт не склала, із заявами про прийняття спадщини майна матері до нотаріальної контори вони не зверталися, тому тітка позивача ОСОБА_3 як спадкоємиця першої черги за законом правомірно отримала свідоцтво про право на спадщину на спадковий будинок.

Суди дійшли висновку, що позивач не пропустила позовну давність, оскільки про відчуження будинку тіткою вона дізналась лише при спадкуванні належного їй майна, тому відмовлено у застосуванні наслідків пропуску позовної давності, про що заявлено відповідачем ОСОБА_2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Матвійчук Г. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Відмовивши в позові, суди не взяли до уваги належних та допустимих доказів того, що батько позивача ОСОБА_4 вступив у фактичне володіння та управління спадковим майном після смерті ОСОБА_5, зокрема показання ОСОБА_1, допитаної як свідка, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, які повідомили, що ОСОБА_4 залишився єдиним чоловіком в родині, оскільки його сестри не були заміжні, продовжував доглядати за спадковим будинком, обробляти земельну ділянку, тобто користувався майном, що належало спадкодавцеві та свідчить про вступ у володіння спадковим майном.

Вважає, що такі докази суд повинен взяти до уваги, оскільки в інший спосіб довести факт вступу у володіння чи управління спадковим майном ОСОБА_4, який помер 27 років тому, після смерті його матері ОСОБА_5, яка померла 55 років тому, неможливо.

Вказує, що не було необхідності зберігати будь-які докази фактичного прийняття спадщини її батьком, оскільки таке питання ніколи не було спірним.

Покійний ОСОБА_4 не подавав заяву про прийняття спадщини, оскільки будинок був недобудований та не зданий в експлуатацію, а також на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 право власності не було зареєстроване за останньою.

Право власності за ОСОБА_5 зареєстроване через 33 роки після її смерті, що виключало прийняття спадщини через нотаріальну контору, тому висновок суду про те, що позивач не надала доказів того, що ОСОБА_4 фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, є помилковим.

Суди не взяли до уваги, що на момент відкриття спадщини були живими інші спадкоємці першої черги, крім ОСОБА_3, батько позивача та його сестра, які прийняли спадщину.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Рішенням Сокальського районного суду від 20 жовтня 2017 року встановлений факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною сестрою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею майна ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадщина складалась із грошових вкладів.

ОСОБА_3 належало право власності на будинок АДРЕСА_1, яке перейшло до неї відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого Сокальською державною нотаріальною конторою 13 грудня 1999 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 13 грудня 1999 року Сокальською державною нотаріальною конторою, спадкоємицею майна ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, є її дочка ОСОБА_3. Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається із житлового будинку на АДРЕСА_1.

Право власності покійної ОСОБА_5 на будинковолодіння на АДРЕСА_1 підтверджується копією свідоцтва про право особистої власності на будівлі, що видане 10 грудня 1996 року Червоноградським МБТІ та рішенням Виконавчого комітету Сокальської міської ради № 172 від 26 червня 1996 року.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

23 липня 2015 року відповідно до договору купівлі - продажу ОСОБА_3 продала житловий будинок АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки ОСОБА_2.

На день смерті покійна ОСОБА_3, як спадкодавець за законом позивача ОСОБА_1, не була власником спірного житлового будинку та відповідних земельних ділянок.

Суд першої інстанції, витребувавши спадкову справу № 633 за 1999 рік спадкодавця ОСОБА_8, встановив, що згідно із заявою ОСОБА_3 від 13 грудня 1999 року, що подана у Сокальську державну нотаріальну контору, вона просила видати їй свідоцтво про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_8. Вказала, що у матері залишилось спадкове майно у виді житлового будинку на АДРЕСА_1. Спадщину вона прийняла. Крім неї, інших спадкоємців немає.

У матеріалах спадкової справи є довідка Виконавчого комітету Сокальської міської ради від 13 травня 1997 року, що видана ОСОБА_3, яка проживає у АДРЕСА_1, в тому, що її матір ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, дійсно до дня смерті проживала за цією ж адресою.

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також як свідок позивач ОСОБА_1, повідомили, що після смерті баби позивача ОСОБА_8 в будинку залишалися проживати дві її тітки ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Батько здійснював добудову вказаного будинку, привів його у жилий стан.

Суди встановили, що батько позивача ОСОБА_4 після смерті матері ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався.

На час звернення тітки позивача ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 вона була єдиною спадкоємицею.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2020 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law22~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law23~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law24~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law25~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд виходить з того, що якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК Української РСР, застосовуванню підлягають норми ЦК У про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.

Спірні правовідносини виникли під час дії ЦК Української РСР, який суди обґрунтовано застосували при вирішенні спору, оскільки спірним є майно спадкодавця ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та яке було прийняте спадкоємцями до 01 січня 2004 року.

Згідно зі статтею 524, частиною 1 статті 527, статтями 529, 530 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Відповідно до статей 548, 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

За змістом статті 549 ЦК Української РСР діями, що свідчать про прийняття спадщини є: фактичний вступ спадкоємця в управління або володіння спадковим майном (спільне проживання спадкоємця з померлим безпосередньо перед смертю, що встановлюються за його паспортом, де присутній штамп про його реєстрацію зі спадкоємцем в одному будинку, довідкою ЖЕД про реєстрацію спадкодавця на день його смерті та з ким); подання заяви про прийняття спадщини в установлений законом шестимісячний строку для прийняття спадщини.

Відповідно до статті553 ЦК Української РСР відмова від спадщини на користь інших, закликаних до спадкування спадкоємців, допускається лише протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР).

Правом на оспорення свідоцтва про право на спадщину іншого спадкоємця наділяється особа, яка має право на спадкування (прийняла спадщину у встановленому законом порядку) та це право порушується іншою особою, що отримала відповідне свідоцтво на спадщину.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Суди, з урахуванням того, що батько позивача ОСОБА_4 не претендував на спадкове майно після смерті матері, не заявляв права на таке майно, із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори не звертався, дійшли висновку, що відсутні підстави для встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті матері ОСОБА_5.

Відмовивши в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, що видане на ім'я ОСОБА_3, та скасування його реєстрації у реєстрі нотаріальних дій, суди виходили з того, що батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, його рідна сестра ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4, заповіт їхня матір не склала, тому за відсутності заяв про прийняття спадщини майна матері до нотаріальної контори, станом на час звернення тітки позивача - ОСОБА_3 як спадкоємиці першої черги за законом до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини майна матері, вона була єдиним спадкоємцем її майна, отримала свідоцтво про право на спадщину на спадковий будинок, тому така вимога є необґрунтованою.

Оскільки відсутні підстави для визнання недійсним та скасування оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, на підставі якого ОСОБА_3 зареєструвала право власності на спадковий будинок, суди дійшли висновку про відмову у скасуванні реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, вчиненої на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13 грудня 1999 року на ім'я ОСОБА_3.

Суди не виклали чітко підстави відмови у позові, проте згідно із оскаржуваними судовими рішеннями такі зводяться до відмови у позові за безпідставністю.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір з урахуванням правовідносин, які виникли між сторонами, суд має з'ясувати, чи має особа відповідне право або інтерес та чи були вони порушені.

Як на підставу позову, позивач посилалася на те, що її батько прийняв спадщину після смерті матері - баби позивача, спадкоємцями першої черги за законом після смерті баби ОСОБА_8 були її батько, його сестри - ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Після смерті баби в порядку спадкування право на будинок перейшло до всіх її дітей, а належна ї ї батьку частина будинку має перейти до неї.

Згідно зі статтею статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто особа набуває статус учасника спадкових правовідносин в силу прийняття спадщини, вчиненого в один із способів, визначених статті 548 ЦК У.

Суди встановили, що батько позивача ОСОБА_4 після смерті матері ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався, позивач не надала доказів про вступ батька в управління або володіння спадковим майном.

Із матеріалів справи відомо, що позивач після смерті батька ОСОБА_4 не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та не надала докази про вступ в управління або володіння спадковим майном батька.

Верховний Суд зазначає, що у разі неприйняття спадщини або не доведення того, що особа є спадкоємцем за законом або за заповітом відсутні підстави дійти висновку про порушення прав позивача як особи, яка претендує на частину будинку, оскільки вона не довела про порушення її спадкових прав оспорюванним свідоцтвом про право на спадщину.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини справи позивач не довела порушення її прав щодо права на спадкування частини будинку, оскільки таке право у неї існує за умови прийняття спадщини її батьком після смерті його матері.

Тому й інші позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оцінивши доводи касаційної скарги позивача, урахуванням підстав та змісту позову, встановлених судами обставин справи, висновків судів, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові з інших підстав, а саме не доведення позовних вимог.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові з інших підстав.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку позивачу відмовлено в позові з інших підстав, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через адвоката Матвійчук Галину Михайлівну, задовольнити частково.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко