Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.04.2019 року у справі №200/6986/17

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 200/6986/17

провадження № 61-4705св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державна казначейська служба України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА), Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області), Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від

05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, правонаступником якого є Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплат, передбачених статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2005 рік у розмірі 2
326,00 грн.

Вказана постанова суду набрала законної сили 13 вересня 2012 року.

Разом із тим, Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА рішення суду не виконав, у зв'язку з чим

ОСОБА_1 06 серпня 2013 року звернувся до ГУ Державної казначейської служби у Дніпропетровській області з виконавчим листом. Після чого рішення суду виконано лише 26 січня 2017 року.

На думку позивача, у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду на його користь підлягає стягненню компенсація у вигляді інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних. Крім того, з вини відповідачів йому також завдано моральну шкоду, яка полягає у відсутності коштів для існування, моральних потрясіннях, які він відчував від того, що змушений просити грошові кошти, які належать йому за законом, втраті віри у справедливість та необхідності вживання додаткових заходів правового захисту - консультацій та звернення до суду, що зумовило погіршення самопочуття позивача.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з відповідачів компенсацію за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді рішення суду за період із 06 серпня 2013 року до

26 січня 2017 року у розмірі: 2 655,65 грн інфляційних втрат, 242,60 грн - 3 % річних, 30 000,00 грн - моральної шкоди, а всього - 32 898,25 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача компенсацію за несвоєчасне виконання рішення суду, яка складаються з: 3 % річних від несплаченої суми у розмірі 225,02 грн, інфляційних втрат у розмірі

2 435,55 грн та моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що невиконання судового рішення у встановлений законом строк не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє особу права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

На вимогу кредитора боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди вважали доведеним факт завдання шкоди позивачу тривалим невиконанням постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року, а тому позовні вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, вважав, що тривалим невиконанням судового рішення, ухваленого на користь позивача, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, проте, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав розмір, зазначений позивачем, завищеним, у зв'язку з чим дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м.

Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м.

Дніпропетровська.

У серпні 2019 року справа № 200/6986/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для справи. Зокрема, судами не встановлено, що позивач звертався до суду із вимогою про визнання протиправними дій чи бездіяльності відповідачів у частині тривалого невиконання судового рішення.

Судами не враховано правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16-ц, від

04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 22 березня 2018 року у справі № 638/13100/14-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 308/1990/16-ц.

У вказаних справах зазначено про неможливість відшкодування шкоди у разі відсутності судового рішення про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності державного органу чи конкретної посадової (службової) особи державного органу (заподіювача шкоди).

Крім того, судами неправильно застосовано положення статті 625 ЦК України, яка покладає обов'язок відшкодування суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми саме на боржника.

Разом із тим, відповідні суми стягнуто з Державного бюджету України та не зазначено норму права, яка покладає відповідальність за таке порушення на державу.

Доводи інших учасників справи

У липні 2019 року Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, аналіз змісту якого свідчить про те, що Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА підтримує вимоги касаційної скарги та просить суд скасувати оскаржувані Державною казначейською службою України судові рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

Визнано протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА щодо призначення та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА на користь ОСОБА_1 заборгованість із допомоги, передбаченої статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2005 рік у розмірі 2 326,00 грн

(а. с. 11-13).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від 13 вересня 2012 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року, апеляційне провадження у справі закрито (а. с. 14).

Згідно з листом ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 22 лютого 2017 року головним управлінням

06 серпня 2013 року був отриманий виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 2а-717/09/0470.

26 січня 2017 року Державною казначейською службою України здійснено перерахунок коштів на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 326,00 грн (а. с. 15).

Листом від 11 квітня 2017 року директор юридичного департаменту Державної казначейської служби України Ковальова Н. М. повідомила позивача, що йому нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 2а-717/09/0470 в розмірі 225,02 грн, яка виплачується за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. На виконанні в казначействі знаходяться рішення судів на суму понад 3,5 млрд. грн, що надійшли та зареєстровані раніше рішення про виплату компенсації. Казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 після виконання рішень судів, що надійшли раніше рішення про виплату компенсації (а. с. 20).

Відомості про те, що ОСОБА_1 фактично виплачена вказана сума у розмірі 225,02
грн, відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 2 статті 414 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі у відповідній частині є, зокрема, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених Частиною 2 статті 414 ЦПК України, що є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "суд, встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Колегія суддів наголошує на тому, що визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доДепартаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА,

ГУ Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді рішення суду.

Судами встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

Визнано протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА щодо призначення та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА на користь ОСОБА_1 заборгованість із допомоги, передбаченої статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2005 рік у розмірі 2 326,00 грн

(а. с. 11-13).

У зазначеному рішенні встановлено протиправність дій Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА як суб'єкта владних повноважень.

Вказане судове рішення виконано лише 26 січня 2017 року шляхом здійснення перерахунку коштів Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 326,00 грн.

Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення, як акта правосуддя.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати) не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов'язань, а лише як спосіб захисту порушеного права на їх отримання, трансформує та підтверджує існуючи зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень) та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень, не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема, щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатися судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

За положеннями статті 17 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 у справі № 2а-717/09/0470 оскаржував дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА як суб'єкта владних повноважень щодо призначення, нарахування та виплати йому разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" саме в порядку адміністративного судочинства.

Разом із тим, у цій справі, посилаючись на тривале невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня

2009 року, ОСОБА_1 просив суд стягнути компенсацію, передбачену положеннями статті 625 ЦК України.

Так, частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Аналогічні правові викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18),

від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня

2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

У пункті 44 вказаної постанови зроблено висновок про те, що при вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов'язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.

Таким чином, з огляду на акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Оскільки основні вимоги стосуються виплати частини доходів у вигляді грошової допомоги (адміністративні правовідносини), які за рішенням адміністративного суду стягнуто з суб'єкта владних повноважень, а тому заявлені вимоги на підставі статті 625 ЦК України також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

З урахуванням зазначеного та релевантної практики Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що розглядаючи позовні вимоги про стягнення компенсації на підставі положень статті

625 ЦК України у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення, яким встановлено протиправність дій Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА яксуб'єкта владних повноважень у порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі не встановили природи правовідносин, які виникли між сторонами та неправильно застосували норми процесуального права.

Щодо юрисдикції спору за вимогою про відшкодування моральної шкоди

Юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди з суб'єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв'язку з тим, чи пред'явлено позов про стягнення моральної шкоди у одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

У справі, що переглядається, позов про відшкодування моральної шкоди пред'явлено у одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов'язанням. А тому такі позовні вимоги також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах і їх суб'єктний склад, колегія суддів робить висновок про те, що оскільки між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який підлягав розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому і спір у цій справі за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про відшкодування моральної шкоди підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частин 1 та 2 статті 414 ЦПК України.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частин 1 та 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З урахуванням зазначеного, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

На виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК України (в чинній редакції Кодексу) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що оскільки розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права, не вирішуючи питання про правильність висновків судів по суті спору, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статями 255, 256, 400, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого

2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді рішення суду, закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Роз'яснити ОСОБА_1 його право протягом десяти днів із дня отримання ним цієї постанови звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук