Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 479/210/21

провадження № 61-8008св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство «Берізківське»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 червня 2022 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Локтіонової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства «Берізківське» (далі - ФГ «Берізківське») про розірвання договорів оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року у справі № 479/1343/19 вона є власником земельних ділянок: площею 3,9900 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0016, площею 0,0400 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0678, площею 0,0400 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:0760, площею 0,4000 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0825, площею 0,1400 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:0978, що розташовані в межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_2 уклала із ФГ «Берізківське» три договори оренди земельних ділянок від 25 березня 2015 року, відповідно до яких передала господарству у користування земельні ділянки: кадастровий номер 4823980200:01:000:0825 площею 0, 3965 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0016 площею 3,9861 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:0978 площею 0,1405 га строком на 49 років.

Позивач зазначала, що листом від 01 червня 2020 року вона повідомила ФГ «Берізківське» про перехід права власності на вищевказані земельні ділянки до неї та просила надати їй договори оренди землі.

Листом від 02 грудня 2020 року ФГ «Берізківське» повідомило, що копії договорів оренди будуть надані їй при отриманні орендної плати.

Поштовим переказом відповідач здійснив виплату орендної плати лише за 2020 рік

Посилалася на те, що ФГ «Берізківське» оренду плату за користування земельними ділянками не сплачувало ОСОБА_2 за 2016 і 2017 роки та їй, як спадкоємиці ОСОБА_2 , за 2018 - 2019 роки.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договори оренди землі, укладені 25 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ФГ «Берізківське», щодо земельних ділянок площею 3,986 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0016, площею 0,1405 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:0978, площею 0,3965 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0825, що розташовані в межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником яких є вона.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2021 року у складі судді Репушевської О. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 25 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Берізківське» щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 3,986 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0016, яка розташована у межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований державним реєстратором Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Калашнік О. Ю. 29 травня 2015 року за індексним номером 21709014, номер запису про речове право 9860540.

Розірвано договір оренди землі від 25 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Берізківське» щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,1405 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0978, яка розташована у межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований державним реєстратором Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Калашнік О. Ю. 29 травня 2015 року за індексним номером 21709821, номер запису про речове право 9860941.

Розірвано договір оренди землі від 25 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Берізківське» щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,3965 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0825, яка розташована у межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, цільове призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований державним реєстратором Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Калашнік О. Ю. 29 травня 2015 року за індексним номером 2170273, номер запису про речове право 9861225.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідач допустив порушення умов договорів оренди земельних ділянок, а саме - систематично не сплачував орендну плату, передбачену договором, що відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» є підставою для розірвання договорів оренди землі.

При цьому районний суд послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12 та у постанові Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 червня 2022 року апеляційну скаргу ФГ «Берізківське» задоволено.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач набула права власності на земельні ділянки, які передано в оренду відповідачу, 18 травня 2020 року після їх державної реєстрації, отже, саме з цього моменту у неї виникло право вимагати сплату орендної плати від відповідача.

Враховуючи момент виникнення у позивача права на одержання орендної плати (що мало місце у 2020 році), порушення строків сплати орендної плати з урахуванням положень пункту 10 договору оренди землі буде у разі її невнесення орендарем до 31 грудня 2020 року.

При цьому, орендна плата за попередні роки також має бути сплачена у вказаний строк, оскільки, за відсутності у орендаря даних про нового власника земельних ділянок, сплатити її до кінця попередніх років на користь позивача відповідач фактичної можливості не мав.

Відповідач був позбавлений можливості сплачувати орендну плату позивачу в 2018-2019 роках, оскільки в нього була відсутня інформація про те, до кого перейшло право власності на земельні ділянки після смерті ОСОБА_2 , а за умовами договорів оренди сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач в період з 2018 року до 04 березня 2021 року (до подання позову до суду), з письмовими заявами ні до відповідача, ні до інших установ щодо сплати орендної плати за користування земельними ділянками за період 2016-2017 роки, 2018-2019 роки чи розірвання договорів оренди на цій підставі не зверталася.

Окрім того, орендна плата ОСОБА_1 за договорами оренди від 25 березня 2015 року була виплачена ТОВ «Берізківське» поштовими переказами і отримана ОСОБА_1 28 грудня 2020 року, що підтверджується відповідними письмовими доказами і свідчить про її згоду на існування і продовження правовідносин між нею та ТОВ «Берізківське» за договорами оренди землі від 25 березня 2015 року, укладеними між господарством та ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено систематичну (послідовно неодноразову) несплату орендної плати орендарем орендодавцю, яка відповідно до норм статті 141 ЗК України є обов`язковою підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 червня 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів за договорами оренди землі за період 2016 - 2019 роки. Також матеріали справи не містять доказів нарахування орендних платежів за вказаний період ні ОСОБА_2 , ні новому власнику.

Вважає, що ФГ «Берізківське» повинно було сплатити орендну плату за договорами за період 2016 - 2019 роки до 31 грудня 2020 року, оскільки з 19 листопада 2020 року було обізнане про перехід права власності на земельні ділянки до спадкоємця ОСОБА_2 .

Посилається на те, що незвернення орендодавця до орендаря за орендною платою, навіть якщо такий обов`язок передбачений в договорі оренди, не звільняє орендаря від обов`язку своєчасно сплачувати орендну плату.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 41932сво18) та постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 925/549/17, від 21 травня 2018 року у справі № 479/187/17, від 06 грудня 2018 року у справі № 564/2174/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 514/136/17, від 30 січня 2019 року у справі № 612/302/16-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 274/4716/20 (провадження № 10695св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Фактичні обставини, встановлені судами

25 березня 2015 року ОСОБА_2 уклала із ФГ «Берізківське» договори оренди земельних ділянок площею 0,3965 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0825, площею 3,9861 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0016, та площею 0,1405 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:0978, розташовані в межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на строк 49 років (а. с. 31-57).

Пунктом 9 зазначених договорів оренди землі узгоджено, що орендна плата сплачується орендарем за письмовою заявою орендодавця у грошовій, натуральній або відробітковій формі, у сумі 3% від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, та становить 67,11 грн, 3 001,14 грн та 67,12 грн, відповідно.

У пункті 38 вказаних договорів сторонами узгоджено, що перехід права власності на орендовані земельні ділянки до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (а. с. 6).

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 набула в порядку спадкування за заповітом право власності на вищевказані орендовані земельні ділянки. Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки площею 3,9900 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0016, площею 0,0400 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0678, площею 0,0400 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:0760, площею 0,4000 га, кадастровий номер 4823980200:01:000:0825, площею 0,1400 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:0978, що розташовані в межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7-8).

Листом-повідомленням від 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 повідомила ФГ «Берізківське» про успадкування нею земельних ділянок після смерті ОСОБА_2 , та просила надати їй оригінал (один примірник) договору оренди землі від 25 березня 2015 року (а. с. 108).

У відповідь ФГ «Берізківське» 02 грудня 2020 року надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення, в якому повідомило, що екземпляр договору орендодавця було передано ОСОБА_2 під час виплати орендної плати. Зазначало, що після зміни власника земельних ділянок господарство готове не враховувати авансові платежі, виплачені ОСОБА_2 , та виплачувати ОСОБА_1 орендну плату в повному обсязі, для чого просило повідомити, в якій формі вона бажає отримувати орендну плату, а також повідомити адресу реєстрації для офіційної переписки. Також зазначало, що копію договору може надати позивачу разом із виплатою орендної плати (а. с. 12-13).

Переказом від 28 грудня 2020 року ФГ «Берізківське» сплатило ОСОБА_1 кошти в розмірі 20 000 грн (а. с. 22).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі» ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання договору.

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

За правилами частини першої статті 93 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Визначення, процедура укладення, вимоги до змісту та порядок припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

За загальними правилами статті 651 ЦК України умовою розірвання договору оренди в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто дата оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежувати можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що земельні ділянки, які є предметами договорів оренди землі від 25 березня 2015 року, на момент звернення позивача до суду перейшли у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 у власність позивача ОСОБА_1 . Отже, до позивача, як нового власника земельної ділянки, перейшли права та обов`язки орендодавця за вказаним договором.

При цьому районний суд вважав, що ФГ «Березківське» не виплачувало ОСОБА_2 своєчасно та систематично орендну плату за земельні ділянки за період 2016 - 2019 роки на підставі укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Березківське» договорів оренди землі від 25 березня 2015 року, відтак, визнав позов обґрунтованим.

Скасовуючи рішення районного суд, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено систематичну (послідовно неодноразову) несплату орендарем орендодавцю, оскільки право вимагати сплату орендної плати у позивача виникло у 2020 році.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18) зроблено висновок, що:

«застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору вимагати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю. Однак, зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса. Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. Відсутність у договорі обов`язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум. А тому не використання ТОВ «Силікат-1» свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов`язання, не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати».

Верховний Суд звертає увагу на те, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, при укладенні якого орендодавець розраховує на отримання орендних платежів.

Разом з тим, сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки позивач мотивувала позовні вимоги тим, що відповідачем не сплачено орендну плату за 2016-2019 роки, відтак, відповідач повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про несплату орендної плати. При цьому відповідач ці доводи не спростував, а, навпаки, пояснив, що орендну плату не платив, оскільки не знав, хто є спадкоємцем померлої. Разом з тим ці кошти і на депозит нотаріуса не були внесені.

При цьому у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі на рішення районного суду, визнаючи факт укладення договорів оренди землі, ФГ «Берізківське» зазначало, що до смерті ОСОБА_2 всі виплати орендної плати відбувалися безпосередньо з нею або через її представника.

ФГ «Берізківське» 28 грудня 2020 року перерахувало на користь ОСОБА_1 20 000 грн в рахунок оплати орендної плати в повному обсязі.

З огляду на зазначене, вважало твердження позивача про систематичну несплату орендних платежів не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки залишив поза увагою те, що відповідачем на підтвердження заперечень на позовну заяву не надано доказів, що спростовують вимоги позивача.

Ненадання відповідачем документів, на підставі яких можна встановити нарахування та виплату орендних платежів, виключає можливість встановлення цієї обставини у справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_2 , має право вимагати сплату орендних платежів лише з часу набуття права власності, тобто з 28 січня 2020 року. Таке право у ОСОБА_1 виникло з моменту відкриття спадщини, тобто з 22 січня 2018 року. При цьому орендні платежі, які відповідач мав сплатити ОСОБА_2 , за попередні періоди (до дня її смерті) на підставі положень статті 1218 ЦК України включаються до спадкової маси та підлягають сплаті спадкоємцеві.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 до ФГ «Берізківське» про розірвання договорів оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Щодо розподілу судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача;

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 5 448 грн судового збору, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, які підлягають стягненню з ФГ «Берізківське» на користь ОСОБА_1 , оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 червня 2022 року скасувати та залишити в силі рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2021 року.

Стягнути з Фермерського господарства «Берізківське» (код ЄДРПОУ 34327303) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5 448 (п`ять тисяч чотириста сорок вісім) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк