Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.10.2020 року у справі №761/48615/18

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 761/48615//18-ц

провадження № 61-14819 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Фірма "Т. М. М." - товариство з обмеженою відповідальністю;

відповідач - ОСОБА_1;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У грудні 2018 року Фірма "Т. М. М." - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Т. М. М.") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 вересня 2000 року

Фірма "Т. М. М." є експлуатаційною організацією будинку, розташованого

по АДРЕСА_1, та з того часу надає послуги

з обслуговування, у тому числі з утримання машиномісць у підземному паркінгу цього будинку. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2008 року є власником машиномісця № НОМЕР_1 у підземному паркінгу вказаного будинку, проте оплату за надані послуги він не здійснює та ухиляється від укладення відповідного договору на утримання машиномісця у підземному паркінгу. У зв'язку з цим у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка з урахуванням загального строку позовної давності за період з листопада 2015 року по листопад 2018 року, становить 21 280 грн.

Посилаючись на викладене, Фірма "Т. М. М." просила суд стягнути

з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані послуги

з утримання машиномісця у підземному паркінгуу розмірі 21 280 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року

у складі судді Виниченко Л. М. у задоволенні позову Фірми "Т. М. М." відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,

що позивачем не надано належних та допустимих доказів виникнення

у відповідача, як власника машиномісця № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, обов'язку по оплаті за надані послуги з утримання машиномісця

у підземному паркінгу в межах договірних або позадоговірних відносин, що склалися між сторонами. Позивач не довів, що ОСОБА_1 є власником машиномісця № НОМЕР_1, а також, що із ним Фірма "Т. М. М." намагалася укласти відповідний договір.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу Фірми "Т. М. М." задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Фірми "Т. М. М." задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фірми "Т. М. М." заборгованість у розмірі 21 280 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що незважаючи

на відсутність письмового договору про надання послуг з утримання

та обслуговування нерухомого майна між сторонами фактично склалися саме такі договірні правовідносини, оскільки товариством послуги

з утримання та обслуговування машиномісця, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього машиномісця, який отримує ці послуги, зобов'язаний їх оплачувати. При цьому суд послався на кореспондуючі зобов'язання сторін, які передбачені положеннями статей 20, 21, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати,

а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2020 року клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.

Відкрито касаційне провадження у вищевказаній малозначній справі

з підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду

м. Києва.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року клопотання

ОСОБА_1 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Виконання постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року зупинено до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2020 року справу за позовом Фірми "Т. М. М." до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної

інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки

не врахував, що відповідно до положень статті 14 Закону України

"Про житлово-комунальні послуги" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тарифи за послуги з утримання машиномісця відносяться до третьої групи житлово-комунальних послуг, ціни і тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін). Отже, ціни і тарифи за послуги з утримання машиномісця мають визначатися виключно за договором між надавачем і споживачем таких послуг, тобто між ним

та позивачем, а такого договору між ними укладено не було. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що у своїй постанові

від 22 листопада 2018 року у іншій справі № 761/30854/16-ц він дійшов протилежного висновку, а саме, що правовідносини між власником машиномісця у підземному паркінгу щодо надання послуг на його утримання і обслуговування та особою, яка надає такі послуги, виникають лише на підставі укладеного між ними договору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Фірми

"Т. М. М." на касаційну скаргу, в якому зазначено, оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Для обслуговування паркінгу, утримання його

у належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб, товариство уклало відповідні договори з підрядними організаціями щодо постачання електроенергії, води, теплопостачання та інших послуг. Відповідач,

як власник машиномісця у підземному паркінгу, відмовляється

підписувати договір на обслуговування та оплачувати послуги з утримання машиномісця, хоча він, як власник, зобов'язаний нести витрати

на утримання належного йому майна.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Фірма "Т. М. М." з 29 вересня 2000 року є експлуатаційною організацією будинку АДРЕСА_1, та з цього часу надає послуги з утримання машиномісць у підземному паркінгу цього будинку, що підтверджується актом про приймання до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта від 29 вересня 2000 року № 219.

Для обслуговування паркінгу, утримання його у належному стані

і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), товариство уклало відповідні договори з підрядними організаціями щодо постачання електроенергії, води, теплопостачання тощо.

Тариф на утримання підземного паркінгу змінювався у різні періоди

часу наступним чином: з 01 червня 2015 року - 505 грн/паркомісце;

з 01 листопада 2016 року - 600 грн/паркомісце; з 01 січня 2018 року -

620 грн/паркомісце, що підтверджується складовими тарифу на послуги

з утримання паркінгу та деталізованим звітом щодо складових тарифу

на послуги з утримання паркінгу (електроенергія, вода, теплова енергія

та витрати на послуги охорони).

Фірма "Т. М. М." на ім'я ОСОБА_1, який на підставі договору

купівлі-продажу від 22 жовтня 2008 року є власником машиномісця № НОМЕР_1

у підземному паркінгу вказаного будинку, у період з 05 травня 2015 року

по 30 квітня 2018 року виписувались рахунки на оплату коштів

за експлуатаційні та комунальні послуги паркінгу (паркомісце/стоянка № НОМЕР_2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків

не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної

інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Відповідно до положень частини 4 статті 319 ЦК України власність зобов'язує.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію

обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного

йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тут і надалі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, тариф на утримання автопаркінгів відноситься до третьої групи - житлово-комунальних послуг, ціни/тарифи на які визначаються виключно за домовленістю сторін на підставі економічно обґрунтованих витрат виконавцем послуг і не вимагають затвердження органами місцевого самоврядування.

Позивач є експлуатаційною організацією будинку

АДРЕСА_1 та надає послуги з утримання машиномісць у підземному паркінгу цього будинку, власником одного з яких за договором купівлі-продажу

від 22 жовтня 2008 року є відповідач (паркомісце/стоянка № НОМЕР_2).

У період з 05 травня 2015 року по 30 квітня 2018 року товариством виписувались на ім'я ОСОБА_1 рахунки на оплату коштів

за експлуатаційні та комунальні послуги паркінгу (паркомісце/стоянка № 007).

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж,

їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Положеннями статей 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно

та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов'язком - оплата житлово-комунальних послуг

у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця

є надання послуг вчасно та відповідної якості.

Із зазначених положень закону випливає, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року

у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у частині 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до частині 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач

має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору

на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказаний правовий висновок є незмінним.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

З огляду на викладене, апеляційний суд на підставі належним чином

оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що незважаючи на відсутність письмового договору про надання послуг

з утримання та обслуговування нерухомого майна між сторонами у справі фактично склалися саме такі договірні правовідносини, оскільки товариством послуги з утримання та обслуговування машиномісця,

які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов'язаний їх оплачувати.

Доводи ОСОБА_1 про те, що за відсутності укладеного ним договору,

він не зобов'язаний сплачувати на користь позивача будь-яких коштів, Верховний Суд не приймає з огляду на те, що позивач довів фактичне надання таких послуг, які не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений у зв'язку з специфікою

їх надання (освітлення паркінгу, охорона, утримання систем водопостачання його прибирання здійснюється для власників усіх паркомісць одночасно).

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд в іншій справі № 761/30854/16-ц дійшов протилежного висновку, а саме, що правовідносини між власником машиномісця у підземному паркінгу щодо надання послуг на його утримання і обслуговування та особою, яка надає такі послуги, виникають лише на підставі укладеного між ними договору

є безпідставними, так як у справі № 761/30854/16-ц інші фактичні обставини справи, а саме те, що позивач не довів надання житлово-комунальних послуг. Крім того, для суду є обов'язковими висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах (частина 4 статті 263 ЦПК України).

До подібних правових висновків також дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 638/19174/17-ц, провадження № 61-840св20.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів, розглянувши касаційну скаргу у межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк