Постанова

Іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 760/20787/18

провадження № 61-11241св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Національне антикорупційне бюро України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., від 05 червня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) про визнання інформації такою, що порушує немайнові права на використання імені та недоторканність ділової репутації, зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що НАБУ на своєму офіційному сайті розмістив публікацію "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка інформує про хід розслідування кримінальних проваджень, розпочатих за фактом заволодіння коштами двох державних підприємств України: "Східного гірничо-збагачувального комбінату" та "Національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом", які згодом були об'єднані в одне провадження. Позивач є одним із обвинувачених у зазначеному об'єднаному провадженні.

У назві та тексті статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" міститься посилання на ім'я позивача та ідентифіковано його особу. Крім того, у цій публікації НАБУ стверджується про доведеність вини ОСОБА_1 у зазначеному кримінальному провадженні, при цьому судовий розгляд цього провадження ще не відбувся і судом не постановлено обвинувального вироку стосовно особи позивача.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 вважає, що поширена НАБУ інформація порушує його немайнові права на використання імені та недоторканність ділової репутації.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати:

- всю інформацію, яка міститься у статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", розміщеній НАБУ на своєму сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на використання імені;

- визнати всю інформацію, яка міститься у статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", розміщеній НАБУ на своєму сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на недоторканність ділової репутації;

- зобов'язати НАБУ видалити зі свого офіційного сайту статтю "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка міститься за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3;

- заборонити НАБУ публікувати інформацію про кримінальні провадження із зазначенням імені ОСОБА_1 за відсутності обвинувального вироку суду стосовно нього, який набрав законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва, у складі судді Українця В.

В., від 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не було порушене право позивача на ім'я, оскільки останній був народним депутатом, головою комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки і є публічною особою. Спірна стаття містить відомості, які є предметом значного суспільного інтересу. Вимоги про визнання інформації, яка міститься у статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", такою, що порушує немайнове право позивача на використання імені та недоторканність ділової репутації, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасовано рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

Визнано всю інформацію, яка міститься у статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", розміщеній НАБУ на своєму сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на використання імені.

Зобов'язано Національне антикорупційне бюро України видалити зі свого офіційного сайту статтю "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка міститься за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення місцевого суду ухвалено за неповного з'ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" використано та поширено ім'я позивача як особи, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення. З урахуванням відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили стосовно ОСОБА_1, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що НАБУ в оспорюваній статті порушено немайнове право позивача на використання імені, а тому всю інформацію, яка міститься у цій статті, слід визнати такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1 на використання свого імені.

Інші позовні вимоги залишено без задоволення, оскільки позивачем не доведено конкретних фактів, за яких оприлюднена стаття призвела б до порушення недоторканності його ділової репутації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У червні 2019 року НАБУ подано касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року та залишити в силі рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що судом апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясовані обставини справи.

Ухвалюючи нове рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд не врахував відсутність підстав для застосування положень частини 4 статті 296 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України.

Позивач є публічною особою, народним депутатом України, використання його імені було пов'язано з його депутатською діяльністю.

Положеннями статті 29 Закону України "Про інформацію" визначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. При цьому предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

17 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до НАБУ про визнання інформації такою, що порушує немайнові права на використання імені та недоторканність ділової репутації, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою НАБУ на постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_4 року на офіційному сайті НАБУ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 розміщено статтю "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_2, на якому розміщено зазначену статтю, є НАБУ.

Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 указав, що відповідач порушив немайнове право позивача на використання імені, немайнове право на недоторканність ділової репутації, гарантовану Конституцією України презумпцію невинуватості, внаслідок зазначення його імені при поширенні інформації про кримінальні провадження, в яких він є обвинуваченим, та ствердження про доведеність його вини за відсутності обвинувального вироку суду стосовно нього.

Встановлено, що у статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" використано та поширено ім'я позивача як особи, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.

Предметом позову у цій справі є визнання інформації такою, що порушує немайнові права на використання імені та недоторканність ділової репутації, зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до частин 1 , 2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частинами 1 , 2 статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною 1 статті 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Такими правами є передбачені статтями 294, 295, 296 ЦК України право на ім'я, яке забезпечує особі правову індивідуалізацію і надає їй право вимагати від інших звертатися до неї відповідно до її імені; право на зміну імені (імені, по батькові та прізвища); право на використання імені, яке полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім'я у всіх сферах суспільних відносин, а також передбачає певні обмеження щодо використання імені фізичної особи іншими особами.

Частиною 4 статті 296 ЦК України передбачено, що ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною 1 статті 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Наведені положення чинного законодавства узгоджуються із частиною 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка передбачає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також із практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Хужин та інші проти Росії" від 23 жовтня 2008 року зроблено висновок, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (рішення у справі "Аллен де Рібемон проти Франції" від 10 лютого 1995 року, п. 35), і спрямована на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий процес упередженими твердженнями, що тісно пов'язані з розглядом її справи у суді.

Зокрема цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону (рішення у справі "Мінеллі проти Швейцарії" від 25 березня 1983 року). Разом із тим ця вимога стосується і висловлювань інших посадових осіб про перебіг розслідування кримінальної справи, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість обвинуваченої особи та впливають на оцінку фактів даної справи компетентним судом (рішення у справах "Аллен де Рібемон проти Франції", п. 41; "Дактарас проти Литви" від 24 листопада 2000 року п. п. 41-43; "Бутвевічюс проти Литви" від 26 березня 2002 року, п. 49).

У рішенні Європейського суду з прав людини "Корбан проти України" від 04 липня 2019 року зазначено, що частина друга статті 6 Конвенції не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом. Посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, якщо вони роблять це обережно. Має значення обране ними формулювання (рішення у справі "Турьєв проти Росії" від 11 жовтня 2016 року, п. 19).

Як наголошує Європейський суд з прав людини, вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення у справах "Бемер проти Німеччини" від 03 жовтня 2002 року, п. п. 54,56; "Нештяк проти Словаччини" від 27 лютого 2007 року, п. п. 88-89).

Аналогічне визначення презумпції невинуватості наведено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шагін проти України" від 10 грудня 2009 року, у якому наголошено на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною у вчиненні того чи іншого злочину (рішення у справі "Дактарас проти Литви" від 24 листопада 2000 року, п. 41).

З урахуванням викладеного висновок суду апеляційної інстанції про те, що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1, відповідачем в оспорюваній статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", розміщеній НАБУ на своєму сайті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, порушено немайнове право позивача на використання імені, вбачається правильним.

В обґрунтування відсутності порушення немайнового права позивача на використання імені відповідач у касаційній скарзі посилається на положення статті 29 Закону України "Про інформацію", якою передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Із цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" до обов'язків НАБУ як державного правоохоронного органу входить обов'язок звітувати про свою діяльність у порядку, визначеному статті 29 Закону України "Про інформацію", та інформувати суспільство про результати своєї роботи.

Водночас частиною 4 статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частини 2 статті 272 ЦК України діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Наведені положення законодавства виконують функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Фатуллаєв проти Азербайджану" від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає роботи це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.

Тому колегія суддів зазначає, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення частини 4 статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною 7 статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.

Також не можуть бути враховані доводи касаційної скарги відповідача стосовно того, що наведені положення статті 2 Закону України "Про захист персональних даних" дозволяють йому збирати та поширювати персональні дані позивача, у зв'язку з чим не відбулося порушення немайнового права на використання імені.

Згідно з статті 2 Закону України "Про захист персональних даних" не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від мандату народного депутата України у 2016 році, на час розслідування не займає посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та не займається політичною діяльністю, а спірну публікацію під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_1" розміщено на офіційному сайті НАБУ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 у травні 2018 року, що підтверджується відповідною роздруківкою із зазначеного сайту.

Водночас предмет позову у цій справі не стосується захисту персональних даних, а стосується захисту немайнового права на використання імені, яке порушено внаслідок недотримання відповідачем встановленої частиною 4 статті 296 ЦК України заборони законодавця не використовувати ім'я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї.

Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не порушено немайнове право позивача на ім'я, оскільки останній був народним депутатом України (1998-2015 роки), головою комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, а також є публічною особою.

При вирішенні спорів, пов'язаних із поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, підлягають врахуванню рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя (далі - Резолюція) та положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація).

Відповідно до пункту 7 Резолюції публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Водночас статтями 3,4,6 Декларації передбачено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

З урахуванням наведеного межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Разом із тим згадана стаття щодо ОСОБА_1 пов'язана не з його приватним життям як публічної особи, не з його діяльністю як народного депутата України чи з його політичною діяльністю загалом, а стосується порушення презумпції невинуватості (стаття 6 Конвенції) при відсутності обвинувачення, що є порушенням права на приватне і сімейне життя (стаття 8 Конвенції).

Крім того, з огляду на положення статті 32 Конституції України необхідно розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема перелічених у статті 270 ЦК України, порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканність якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо така інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію.

Як зазначалося вище, предметом позову у цій справі є захист особистого немайнового права на використання імені, яке охороняється відповідно до частини 4 статті 296 ЦК України. При цьому порушення прямої законодавчої заборони на використання імені підозрюваної чи обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї не може тлумачитись як критика у засобах масової інформації чи висвітлення її слів та вчинків, про що йдеться у положеннях згаданої Декларації, зважаючи і на те, що відповідач не наділений правовим статусом засобу масової інформації.

Таким чином, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, вважає, що зазначення імені позивача у публікації на офіційному сайті відповідача до набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього є прямим порушенням положення частини 4 статті 296 ЦК України незалежно від того, чи є така особа публічною або не має статусу публічної особи.

Також колегією суддів враховано, що на час перегляду справи у касаційному порядку текст статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутній, що свідчить про виконання відповідачем постанови Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року.

За правилами частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І.

М. Фаловська