Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.10.2022 року у справі №686/16244/21

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 686/16244/21

провадження № 61-5011св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Бевзою Юрієм Петровичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2022 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Позовна заява мотивована тим, що 17 січня 2018 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого він передав позичальнику грошові кошти у сумі 70 000 грн, а відповідач зобов`язався повернути ці грошові кошти у строк до 01 липня 2018 року, що підтверджується письмовою розпискою від 17 січня 2018 року. Однак, до визначеної сторонами дати відповідач отримані у позику кошти не повернув.

Зазначав, що розмір боргу відповідача згідно з вказаною розпискою станом на 01 липня 2018 року складав 70 000 грн, розмір трьох відсотків річних за період з 01 липня 2018 року до 30 червня 2021 року - 6 305,74 грн (70 000 грн (сума боргу) х 1097 днів прострочення х 3 %); розмір інфляційних втрат за період цей же період - 15 414 грн, а всього 91 719,74 грн, тому просив суд стягнути з відповідача на свою користь вказаний розмір заборгованості.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання вказаного договору позики недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він у період з вересня 2015 року до березня 2018 року неофіційно працював торговим представником фірми «Продмакс». Розписку про, начебто, отримання грошей у позику разом з іншими працівниками фірми він написав саме на вимогу керівника фірми, оскільки торгові представники отримували матеріальні цінності, а тому розписка мала слугувати гарантією їх повернення. Вказував, що грошових коштів ні він, ні інші працівники не отримували. Крім того, після звільнення з роботи розписки усім працівникам були повернуті і будь-яких претензій керівник фірми не висував.

Вважав, що відповідно до статті 640 ЦК України договір позики укладений не був, оскільки гроші за розпискою не передавалися.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 70 000 грн, три відсотки річних у розмірі 6 305,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 414 грн, а всього 91 719,74 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що факт отримання від ОСОБА_1 ОСОБА_2 у позику коштів підтверджується наявною у позивача розпискою боржника, що підтверджує боргове зобов`язання відповідача за первісним позовом. І розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми свідчить про те, що таке боргове зобов`язання не виконане.

У той же час, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовував свої висновки недоведеністю факту неотримання ОСОБА_2 у позику коштів у розмірі 70 000 грн та відсутності підстав для визнання недійсним спірного договору позики від 17 січня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Бевза Ю. П.,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували доводів його зустрічного позову про те, що насправді кошти не видавалися, а розписка була написана на вимогу керівника фірми «Продмакс», оскільки торгові представники отримували матеріальні цінності, а тому розписка мала слугувати гарантією їх повернення.

Суди не надали належної правової оцінки копіям аналогічних розписок інших працівників, що, на його думку, свідчить про фіктивність розписок та факту про те, що ніякі кошти за розписками не передавалися.

Також посилається на те, що спірний договір позики, фактично, не був укладений, оскільки за нормами ЦК України вважається укладеним з моменту передачі коштів, проте такі передано не було.

Вважає, що суди, досліджуючи боргові розписку, не встановили справжню природу договору та не надали належної оцінки доказам у справі, у тому числі показанням свідків.

Відзиви на касаційну скаргу учасник справи до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

28 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бевзи Ю. П., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується наданим позивачем, власноручно написаним ОСОБА_2 , оригіналом розписки, умови якої останній не виконав, тому правильно задовольнили позовні вимоги про стягнення боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання договору позики недійсним через недоведеність зустрічних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що кошти ним фактично отримані не були, а розписку він надавав на вимогу керівництва фірми, в якій працював не офіційно, через перебування у нього матеріальних цінностей, заявником належно доведені, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, не були, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Крім того, доводи заявника є суперечливими, оскільки, заявляючи вимоги про визнання правочину недійсним, він посилається як на його фіктивність та укладення шляхом обману, так і вказує про його неукладеність, що є різними способами захисту порушених прав.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, не заслуговує на увагу, оскільки правові висновки судів у справі, яка переглядається, не суперечать викладеним у наведеній постанові Верховного Суду, а у справах були встановлені різні фактичні обставини справи.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Бевзою Юрієм Петровичем, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк