Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2020 року у справі №369/7751/19

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 369/7751/19

провадження № 61-10547св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А., від 04 червня 2020 року.

Короткий зміст позову та його обґрунтування

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування та скасування державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року у справі № 759/13681/17 з неї на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за договорами позики

у розмірі 484 740 грн, судовий збір в сумі 4 847,40 грн, всього

489 587,40 грн. З метою забезпечення позову у вказаній справі ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року було накладено арешт на належні їй 33/100 часток земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 8000000000:75:226:0007, по АДРЕСА_1.Постановою державного виконавця Баштанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального відділу юстиції у Миколаївській області від 15 травня

2018 року вказаний арешт було знято. Після припинення обтяження

22 травня 2018 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договори дарування 33/100 частин земельної ділянки та 33/100 частин житлового будинку, що знаходяться по АДРЕСА_1.Зазначала, що вона повідомила відповідачу про існування у неї боргу та накладення арешту на її майно, проте останній запевнив, що всі питання зі зняттям арешту він вирішить, а внаслідок дарування майна вона уникне виконання рішення суду, а він здійснить продаж майна, розрахується з ОСОБА_4 та поверне їй частину коштів. Разом з тим, ОСОБА_2 не здійснив розрахунок з ОСОБА_4 та повернути їй майно відмовився. Вказувала, що у провадженні Святошинського відділу поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві перебуває кримінальне провадження № 12018100080004564 від 06 червня 2018 року відносно неї та ОСОБА_2 за ознаками вчинення злочину, передбаченого статтею 356 КК України. Стверджувала, що договори дарування земельної ділянки та будинку вона уклала під впливом тяжкої для неї обставини, на вкрай невигідних для неї умовах, в результаті зловживання довірою з боку ОСОБА_2, а також внаслідок введення її в оману. Правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а були спрямовані на уникнення виконання судового рішення, що набрало законної сили.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати недійсними договори дарування 33/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1, а також 33/100 часток земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:226:0007, укладені 22 травня 2018 року між нею та ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О. В. за реєстровими № 1550 та № 1551. Також просила скасувати державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва, у складі судді Ульяновської О. В., від 28 січня 2020 року у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані договори дарування були укладені нею під впливом обману з боку відповідача, а також нею не доведено, що вона неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року скасовано.

Прийнято відмову представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5

від позову в частині визнання недійсним договору дарування 33/100 частин земельної ділянки, що укладений 22 травня 2018 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та реєстрації права власності на вказане нерухоме майно.

Провадження у справі за вказаними вимогами закрито.

В іншій частині позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування 33/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 22 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О. В. за реєстровим № 1550, та скасовано державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам позивача про фіктивність укладених правочинів, які було вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, а також не взято до уваги той факт, що позивачу було достеменно відомо про вжиті судом заходи забезпечення позову, які на момент вчинення правочинів судом скасовані не були. Апеляційний суд вказав, що районний суд не взяв до уваги висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня

2017 року у справі 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що рішенням суду у справі № 759/9124/18, що набрало законної сили, визнано недійсним договір дарування 33/100 частин земельної ділянки, укладений 22 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у частині скасування рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 607/15555/17-ц, від 23 серпня 2018 року у справі № 331/8830/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, помилково послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, не взяв до уваги, що із позовом до суду звернулась не заінтересована особа, а сторона правочину, не врахував, що на спірний будинок не було накладено жодних обтяжень. Заявник звертає увагу на укладений ним попередній договір міни нерухомого майна.

Судове рішення оскаржується лише у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягає в силу вимог

статті 400 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Вважає, що ОСОБА_2 при укладення договорів дарування діяв недобросовісно, протиправно заволодів майном ОСОБА_1.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції системно розібрався в обставинах справи, а також наголошує на тому, що касаційна скарга підписана та подана не уповноваженою особою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 листопада

2017 року у справі № 759/13681/17, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договорами позики у розмірі 484 740 грн, судовий збір в сумі 4 847,40 грн,

всього 489 587,40 грн.

З метою забезпечення зазначеного позову ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року накладено арешт

на 33/100 земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:75:226:0007, яка на праві власності належала ОСОБА_1

04 жовтня 2017 року на виконання ухвали про забезпечення позову Святошинським районним судом міста Києва було відкрито виконавче провадження № 54837840, в рамках якого того ж дня було накладено арешт на зазначену земельну ділянку.

18 травня 2018 року державним реєстратором Іскяндаровою А. Ф. проведено державну реєстрацію припинення обтяження № 22662267 - арешт нерухомого майна, предмет обтяження - земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:75:226:0007, по АДРЕСА_1 (обтяжувач - Святошинський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві).

Згідно даних Державного реєстру прав на нерухоме майно підставою для припинення обтяження була постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 54837840 від 15 травня 2018 року, видавник - Баштанський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

22 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 33/100 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:75:226:0007, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О. В.

22 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір дарування 33/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О. В.

22 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про ОСОБА_2 як власника зазначеного майна.

Згідно акту службової перевірки, проведеної відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

від 06 червня 2018 року № 312/05, копія постанови від 15 травня 2018 року про закінчення виконавчого провадження, видавник - Баштанський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, у Державному реєстрі прав відсутні. На виконанні в Баштанському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області виконавчі провадження щодо вказаного майна не перебувають, звернення стягнення щодо зазначених об'єктів нерухомого майна не здійснювалось. Комісія рекомендувала направити акт та матеріали службової перевірки до правоохоронних органів, проінформувати обтяжувачів та заявників про припинені обтяження.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада

2019 року скасовано постанову державного виконавця Баштанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального відділу юстиції у Миколаївській області від 15 травня 2018 року про зняття арешту з 33/100 частин земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:226:0007, яка знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року у справі № 759/9124/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним визнано недійсним договір дарування 33/100 частин земельної ділянки, кадастровий номер undefined, по АДРЕСА_1, укладений 22 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О. В. за реєстровим № 1551.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 759/9124/18 касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасовано та залишено в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва

від 16 січня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції визначено обов'язковість судового рішення однією з основних засад судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 4 ЦПК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулась до суду з позовом, а обраний позивачем спосіб захисту права має бути спрямований на відновлення порушеного права.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України, зокрема за змістом частини п'ятої

статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами частин 1 та 5 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня

2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Разом із тим, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору дарування, позивач переслідує як кінцеву мету захист свого права власності на майно, яким вона розпорядилася за оспорюваним правочином.

Частина 1 статі 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим відповідно до частини 3 статі 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої

частини 3 статі 16 ЦК України, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловжила.

Позов про визнання недійсним договору, поданий позивачем, що є стороною цього правочину, який за його ж твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню як такий, що спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня

2018 року у справі № 910/7547/17 (пункти 39,43).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції на вищезазначені вимоги закону достатньої уваги не звернув, доводи сторін належним чином не перевірив, не врахував те, що позов про визнання договору дарування частини житлового будинку недійсним подано його стороною (дарувальником), якою не заперечувалось, що оспорюваний договір дарування був свідомо укладений нею з метою ухилення від виконання рішення суду у справі № 759/13681/17 про стягнення з неї коштів на користь кредитора. В той же час судами не було встановлено, що ОСОБА_2 при укладенні договору дарування частини житлового будинку діяв недобросовісно і до його відома було доведено інформацію про наявність обтяжень нерухомого майна або зобов'язань відчужувача перед третіми особами.

Під час розгляду справи № 759/9124/18 Верховний Суд визнав законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору дарування 33/100 частин земельної ділянки від 22 травня 2018 року було відомо про встановлену судом заборону відчужувати земельну ділянку, отже таке відчуження майна відбулося з метою унеможливити звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу за договором позики, а тому оспорюваний договір дарування земельної ділянки, на яку було накладено арешт ухвалою суду, було визнано недійсним за позовом стягувача.

В той же час стягувач ОСОБА_4 не оспорив у судовому порядку презумпцію правомірності договору дарування 33/100 частин житлового будинку від 22 травня 2018 року, не заявив у передбаченій процесуальним законом формі про порушення його прав та інтересів внаслідок укладення вказаного правочину.

Заборона відчуження щодо житлового будинку АДРЕСА_1 судом не застосовувалась.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання за вимогами позивача (яка будучи боржником, уклала оспорений договір дарування з метою ухилення від виконання судового рішення) недійсним договору дарування частини житлового будинку від 22 травня 2018 року з підстав його фіктивності, спрямованості на шкоду іншій особі (кредитору) зроблені з неправильним застосуванням положень

статей 11, 13, 15, 16, 215, 234 ЦК України, а тому оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, яким було відмолено у задоволенні позову, - залишенню в силі, з урахуванням мотивів, викладених в цій постанові.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на те, що касаційна скарга подана не уповноваженою особою спростовуються змістом договору про надання правничої допомоги, укладеного 13 липня 2018 року між ОСОБА_2 та адвокатом Безпалюк Н. В.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у оскарженій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 33/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 22 травня 2018 року та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком Олександром Валерійовичемза реєстровим № 1550, скасування державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно, а також щодо розподілу судових витрат - скасувати.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року у вказаній частині залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 073
(три тисячі сімдесят три) грн 60 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта