Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 751/7182/19

провадження № 61-12426св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Чернігівської області, Головне управління Національної поліції України в Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Новозаводського районного суду м.

Чернігова від 11 січня 2020 року у складі судді Цибенко І. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Чернігівської області, Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 21 листопада 2014 року їй було повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною 3 статті 301 КК України, у кримінальному провадженні № 12014270000000124.

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, ОСОБА_1 виправдано за вказаними обвинуваченням. Вирок суду першої інстанції набрав законної сили.

На думку позивача, внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжних заходів, проведення обшуку в будинку та незаконного перебування під слідством і судом протягом 52 місяців їй завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв'язків, погіршенні відносин з оточуючими людьми, необхідності прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, душевних стражданнях, які вплинули на її здоров'я. У неї погіршилися сімейні відносини та зіпсувалися родинні зв'язки.

Позивач посилається на те, що на момент пред'явлення підозри вона була вагітна та виховувала дітей, а на даний час має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Виходячи із загального часу перебування під слідством і судом та розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць, а також враховуючи, що під час досудового розслідування були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження та слідчо-розшукові дії (проведення обшуку, вилучення та арешт майна, а також реалізація під час судових розглядів її ноутбука, неодноразове обрання запобіжних заходів тощо), вважає, що їй було завдано моральну шкоду, розмір якої еквівалентний 500 000,00 грн.

Крім того, позивач зазначила, що під час досудового розслідування їй було завдано матеріальну шкоду, яку оцінює в 10 479,60 грн, оскільки у неї вилучили комп'ютер марки "Lenovo G580", s/n WB 10088537, р/n 59355853, а також вона понесла витрати у зв'язку з прибуттям до місця досудового розслідування та суду, які оцінює в 5 000,00 грн. Крім того, за весь час слідства та судового розгляду (за 4 роки та 4 місяці) вона понесла витрати на послуги адвоката в сумі 80
000,00 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 10 479,00
грн - на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000,00 грн витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, 80 000,00
грн витрат на професійну правничу допомогу під час досудового розслідування та суду в кримінальному провадженні, а також інші судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 270 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 3 750,00 грн - на відшкодування майнової шкоди.

У іншій частині вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що, враховуючи тривалість перебування позивача під слідством та судом, характер і обсяг страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації тощо, застосування під час досудового розслідування до ОСОБА_1 заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчо-розшукових дій, а також те, що фактично ОСОБА_1 відбула покарання, призначене вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2015 року, стягненню на користь позивача на відшкодування моральної шкоди підлягає грошова сума в розмірі 270 000,00 грн.

Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2018 року в частині повернення позивачу ноутбука "Lenovo G580" не виконано, тому стягненню підлягають 3 750,00 грн (вартість ноутбука), яка підтверджена товарним чеком.

Крім того, суди відмовили у задоволенні вимог про стягнення витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування та суду, а також витрат на оплату послуг адвоката, оскільки вказані витрати не підтверджені належними та допустимими доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

17 серпня 2020 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про можливість стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди з Державної казначейської служби України. Зазначене підтверджується, зокрема, Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало та не завдавало.

Крім того, вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Також суди дійшли помилкових висновків про стягнення із заявника майнової шкоди, оскільки порядок зберігання вилученого у позивача ноутбука, який є речовим доказом, порушено ГУ Національної поліції України в Чернігівській області, а тому саме останнє повинно відповідати за завдану позивачу шкоду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у жовтні 2020 року, Чернігівська обласна прокуратура підтримала доводи Державної казначейської служби України, а оскаржувані рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року вважала такими, що підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 751/7182/19, відмовлено Державній казначейській службі України у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2020 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

16 квітня 2014 року до ЄРДР внесено відомості щодо ОСОБА_1 про вчинення нею дій за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 301 КК України, та зареєстровано кримінальне провадження № 12014270000000124.

21 листопада 2014 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 301 КК України (а. с. 9).

Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2014 року відносно ОСОБА_1 застосовано міру запобіжного заходу у вигляді застави в сумі 25 000,00 грн (а. с. 71).

Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2014 року міру запобіжного заходу змінено із застави на домашній арешт до двох місяців (а. с. 72).

З реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014270000000124 встановлено, що під час досудового розслідування 14 листопада 2014 року з 14:30 год. до 16:30 год. було проведено обшук, в результаті чого у ОСОБА_1 серед іншого вилучено ноутбук "Lenovo G580" s/n WB 10088537, р/n 59355853 (а. с. 73-75).

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2015 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 301 КК України, та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі з конфіскацією засобів виготовлення, розповсюдження та демонстрування; на підставі статті 79 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік; ухвалено речовий доказ у кримінальному провадженні ноутбук "Lenovo" G580, s/n WB10088537, p/n 59355853, чорного кольору, конфіскувати на користь держави (а. с. 63-65).

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 червня 2015 року вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2015 року залишено без змін (а. с. 66-70).

Відповідно до повідомлення Кримінально-виконавчої інспекції Новозаводського району м. Чернігова від 25 листопада 2015 року вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2015 року прийнято до виконання та в подальшому ОСОБА_1 знята з обліку Новозаводського районного відділу м. Чернігова кримінально-виконавчої інспекції 17 травня 2016 року на підставі ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2016 року після закінчення іспитового строку (а. с. 101).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 березня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 червня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2016 року вирок суду Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 квітня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 301 КК України; ухвалено ноутбук "Lenovo" G580, s/n WB10088537, p/n 59355853, чорного кольору, повернути ОСОБА_1 (а. с. 10-14,76-80).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2018 року залишено без змін (а. с. 81-83).

З повідомлення слідчого управління ГУ НП в Чернігівській області від 09 квітня 2019 року відомо, що 21 квітня 2016 року речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме ноутбук "Lenovo" G580, згідно з актом опису та арешту майна передано до Новозаводського ВДВС Чернігівського управління юстиції відповідно до акта опису та арешту майна (а. с. 95,96), про що ОСОБА_1 повідомлено 09 квітня 2019 року (а. с. 97).

Згідно з копією товарного чека від 21 січня 2013 року вартість ноутбука Lenovo GB806 становить 3 750,00 грн (а. с. 17).

Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордера від 22 березня 2019 року адвокат Нестеренко С. О. отримав від ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги від 14 листопада 2014 року (захист за частиною 3 статті 301 КК України) 80 000,00 грн (а. с. 18).

Згідно з довідкою ГУ НП в Чернігівській області в провадженні територіальних слідчих підрозділів кримінальне провадження № 12014270000000124 від 16 квітня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 301 КК України, не перебувало (а. с. 43).

Встановлено, що з 21 листопада 2014 року (повідомлення ОСОБА_1 про підозру) до 21 березня 2019 року (набрання законної сили виправдувальним вироком суду) ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом 52 місяці.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц (провадження № 61-19064св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають не повною мірою.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Частиною 2 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини 5 та 6 статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".

Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом з 21 листопада 2014 року до 21 березня 2019 року, тобто 4 роки 4 місяці, оскільки вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2018 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 301 КК України.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2020 року мінімальну заробітну плату на рівні 4 723,00 грн.

Отже, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 245 596,00 грн (4 723,00 грн х 52 місяці).

Водночас колегія суддів зауважує, що встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за суму, яка визначається з урахуванням встановленого законодавцем розміру мінімальної заробітної плати, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі.

Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про можливість збільшення розміру моральної шкоди до 270 000,00 грн не суперечать вимогам законодавства України, однак збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Суди виходили з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула на підставі виправдувального вироку за недоведеністю її участі у вчиненні злочину, інкримінованого органом досудового розслідування.

При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 270 000,00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та з урахуванням всіх обставин справи.

Визначаючи розмір моральної шкоди саме у розмірі 270 000,00 грн, який перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди станом на 2020 рік, суди врахували саме тривалість страждань позивача.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги Державної казначейської служби України в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі норм статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що питання неспівмірності визначеного судами розміру моральної шкоди реальному обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибині та тривалості її моральних страждань, перенесених унаслідок перебування під слідством і судом, порушується у касаційній скарзі лише Державною казначейською службою України. Натомість прокуратура Чернігівської області та Головне управління Національної поліції України в Чернігівській області рішення суддів попередніх інстанцій не оскаржують.

Зазначення прокуратурою Чернігівської області у відзиві на касаційну скаргу про підтримання доводів Державної казначейської служби України та необхідність скасування рішень Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2020 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову колегія суддів не розцінює як самостійні вимоги учасника справи на стадії касаційного перегляду справи, оскільки касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу не є тотожними документами з огляду на їх процесуальні наслідки.

Щодо доводів касаційної скарги Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав ОСОБА_1 не порушувала, відповідальності за завдану їй моральну шкоду, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Положеннями статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України)

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню здДержавного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що резолютивні частини оскаржуваних судових рішень підлягають зміні шляхом виключення визначення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися, - Державна казначейська служба України, та виду рахунку, з якого має бути здійснено списання, - єдиний казначейський рахунок.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції: "Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 270 000 (двісті сімдесят тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити".

В інших частинах рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк