Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.12.2020 року у справі №569/17667/19

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 569/17667/19

провадження № 61-18613св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2020 року у складі судді Харечка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Гордійчук С.

О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист порушеного права споживача, визнання припиненими зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 26 травня 2005 року між нею та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір № ROH0GF00000433 (далі - Кредитний договір), за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 21 760 доларів США, з яких: 17 000 доларів США - на купівлю нерухомості за програмою "Житло в кредит", 4 760 доларів США - на сплату страхових платежів, під 12 % річних строком до 22 травня 2025 року. Згідно з пунктом 1.3 Кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором виступала іпотека однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору, укладеного 19 лютого 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та Іноземною компанією "Юкрейн Мортгейдж Лоунс Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ" (Ukraine Mortgage Loan Finanse № 1 PLC) (далі - Компанія "UMLF"), право вимоги за Кредитним договором було відступлене на користь вказаної компанії. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 05 листопада 2009 року між нею та Компанією "UMLF" було укладено іпотечний договір (далі - Іпотечний договір), предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_2. Цього ж дня, 05 листопада 2009 року, додатковою угодою № 1 внесені зміни до пункту 1.3 Кредитного договору, викладено цей пункт договору в такій редакції: забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором виступає іпотека двокімнатної квартири АДРЕСА_2. У зв'язку з неналежним виконанням нею зобов'язань за Кредитним договором рішенням Рівненського міського суду від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц було задоволено позов правонаступника АТ КБ "ПриватБанк" - Компанії "UMLF" і стягнуто з неї на користь нового кредитора заборгованість за Кредитним договором в сумі 15 143,95 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 05 грудня 2014 року складає 233 368,27 грн, а також - судовий збір в розмірі 2 333,68 грн, а всього 235 701,95 грн. 16 квітня 2016 року між АТ КБ "ПриватБанк" та Компанією "UMLF" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (зворотного викупу), за яким банк набув прав та обов'язків кредитора за Кредитним договором. 13 вересня 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало виконавчий лист № 569/3151/15-ц, який пред'явило на виконання до Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області (далі - Рівненський МВ ДВС). 12 березня 2018 року вона сплатила на розрахунковий рахунок виконавчої служби 259 362,15 грн, з яких присуджену судом суму в загальному розмірі 235 701,95 грн державний виконавець перерахував стягувачу, про що свідчить платіжне доручення від 19 березня 2018 року № 1158. В подальшому, 22 березня 2018 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 55310592 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення Рівненського міського суду від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц. Оскільки вона виконала свої зобов'язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з неї кредитної заборгованості, то цей договір, а також Іпотечний договірє припиненими. Проте банк не знімає заборону на відчуження квартири та не припиняє іпотеку, чим завдає їй моральних страждань. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати такими, що припинилися, її зобов'язання за Кредитним та Іпотечним договорами; зобов'язати АТ КБ "ПриватБанк" вчинити дії щодо припинення обтяження квартири АДРЕСА_2, яка є предметом іпотеки і належить їй на праві власності; стягнути з відповідача на її користь 7 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" заперечило проти позову та просило відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що з моменту набрання законної сили рішенням Рівненського міського суду від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц та до фактичного виконання цього рішення ОСОБА_1 безпідставно користувалася кредитними коштами, а тому в період з 26 квітня 2017 року по 19 березня 2018 року банком нараховувалися три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже, позивач помилково вважає, що основне зобов'язання за Кредитним договором виконане в повному обсязі та є припиненим, і, як наслідок, припинилися зобов'язання, які виникають з Іпотечного договору.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано такими, що припинилися з 12 березня 2018 року, зокрема: основне зобов'язання позичальника - ОСОБА_1 за Кредитним договором та іпотекою (реєстраційний номер обтяження - 9218138) житлової квартири АДРЕСА_2 загальною площею 39,8 кв. м, житловою - 25,5 кв. м, яка належить ОСОБА_1, за Іпотечним договором. Зобов'язано АТ КБ "ПриватБанк" вчинити дії щодо припинення обтяження квартири забороною та іпотеки житлової квартири АДРЕСА_2 загальною площею 39,8 кв. м, житловою - 25,5 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, а також дії щодо внесення відповідних записів про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зняття заборони на відчуження зазначеної житлової квартири. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 виконала свої зобов'язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про стягнення з неї заборгованості за цим договором, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. Оскільки як основне зобов'язання за Кредитним договором, так і акцесорне (похідне) - за Іпотечним договором є припиненими, то наявні підстави для покладення на відповідача обов'язку вчинити дії щодо припинення обтяження іпотекою спірної квартири. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Однак АТ КБ "ПриватБанк" не довело, що пред'являло до ОСОБА_1 вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Разом з тим позивач не надала доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань або втрат немайнового характеру, а тому в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди суд відмовив у повному обсязі.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2020 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Рівненського міського суду Рівненської області.

29 березня 2021 року справа № 569/17667/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 26 травня 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 21 760 доларів США, з яких: 17 000 доларів США - на купівлю нерухомості за програмою "Житло в кредит", 4 760
доларів США - на сплату страхових платежів, під 12 % річних строком до 22 травня 2025 року.

Згідно з частиною 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1.3 Кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором виступає іпотека однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за договорами про іпотечні кредити, укладеного 19 лютого 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та Компанією "UMLF", право вимоги за Кредитним договором було відступлене на користь Компанії "UMLF".

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 05 листопада 2009 року між Компанією "UMLF" та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_2.

Цього ж дня, 05 листопада 2009 року, додатковою угодою № 1 були внесені зміни до вищезгаданого пункту 1.3 Кредитного договору, викладено цей пункт договору в такій редакції: забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором виступає іпотека двокімнатної квартири АДРЕСА_2.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань 27 лютого 2015 року кредитор звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 15 143,95 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 грудня 2014 року складає 233 368,27 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц, яке набрало законної сили 26 квітня 2017 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь правонаступника АТ КБ "ПриватБанк" - Компанії "UMLF" заборгованість за Кредитним договором в сумі 15 143,95 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 грудня 2014 року складає 233 368,27 грн, а також судовий збір в розмірі 2 333,68 грн, а всього - 235 701,95 грн.

За змістом вищевказаного рішення суд дійшов висновку, що позичальник неналежним чином виконувала договірні зобов'язання, у зв'язку з чим в неї утворилася заборгованість за Кредитним договором. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті в мотивувальній частині рішення слід навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення. Згідно з офіційним курсом НБУ гривні до долара США станом на день ухвалення рішення (21 травня 2015 року), цей курс становить 2
081,26 грн за 100 доларів США. Разом з тим, оскільки у позовній заяві позивач просив стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість за курсом гривні до долара США, що був встановлений НБУ станом на 05 грудня 2014 року (1 541,54 грн за 100
доларів США), то суд вважає за необхідне стягнути таку заборгованість саме в еквіваленті курсу вказаної валюти до гривні станом на 05 грудня 2014 року.

16 квітня 2016 року між АТ КБ "ПриватБанк" та Компанією "UMLF" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (зворотного викупу), за яким банк знову набув прав та обов'язків кредитора за Кредитним договором.

На підставі вищевказаного рішення 13 вересня 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" отримало виконавчий лист № 569/3151/15-ц, який пред'явило для виконання до Рівненського МВ ДВС.

12 березня 2018 року боржник ОСОБА_1 сплатила на розрахунковий рахунок Рівненського МВ ДВС 259 362,15 грн, з яких присуджену судом суму в загальному розмірі 235 701,95 грн державний виконавець перерахував АТ КБ "ПриватБанк" як стягувачу, про що свідчить платіжне доручення від 19 березня 2018 року № 1158.

22 березня 2018 року державним виконавцем Рівненського МВ ДВСбуло винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 55310592 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона повністю виконала рішення суду та погасила заборгованість в загальному розмірі 235 701,95
грн, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження і свідчить про припинення як основного зобов'язання за Кредитним договором, так і акцесорного (похідного) - за Іпотечним договором.

Під час розгляду справи АТ КБ "ПриватБанк" не заперечувало сам факт повного виконання ОСОБА_1 рішення Рівненського міського суду від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц, однак вказувало на те, що з моменту набрання цим рішенням законної сили та до його фактичного виконання позивач безпідставно користувалася кредитними коштами, а тому в період з 26 квітня 2017 року по 19 березня 2018 року банком нараховувалися три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України. Отже, позичальник помилково вважає, що основне зобов'язання за Кредитним договором виконане в повному обсязі та є припиненим, і, як наслідок, припинилися зобов'язання, які виникають з Іпотечного договору.

Порядок внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомостей про виникнення, зміну та припинення обтяжень регламентується Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок) та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29 липня 2004 року № 73/5.

Відповідно до частини 5 статті 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 17 Закону України "Про іпотеку").

Пунктом 25 Порядку визначено, що реєстратор вносить до Реєстру відомості про припинення обтяження в день прийняття заяви.

Інформаційною довідкою від 28 серпня 2019 року № 9218268 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта підтверджено, що зареєстроване на підставі Іпотечного договору обтяження - заборона на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_1,не припинено, а також не вилучено з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 , абзацу 12 частини 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У справі, яка переглядається, позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виключення з реєстру заборон та зняття заборони відчуження вищевказаної квартири, а також дії щодо припинення обтяження цієї квартири забороною та припинення іпотеки на зазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, мають розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав іпотекодержателем.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 303/7132/18 (провадження № 61-8487св20).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Положеннями статтею 610 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 625 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статей 526, 599, 611, 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц про стягнення заборгованості зобов'язання позичальника сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання 12 березня 2018 року (дата повного виконання рішення суду). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення до 12 березня 2018 року.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 12 березня 2018 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов'язання позичальника перед банком за Кредитним договором припинилося.

Вищенаведене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_1 виконала свої зобов'язання за Кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за цим договором, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання за Кредитним договором припинилися на підставі статті 599 ЦК України 12 березня 2018 року, тобто в день остаточного погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3Закону України "Про іпотеку").

Абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

З огляду на викладене, оскільки основне зобов'язання припинилися 12 березня 2018 року, також обґрунтованим є висновок судів про визнання припиненими з 12 березня 2018 року іпотеки та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виключення з реєстру заборон та зняття заборони відчуження спірної квартири, а також дії щодо припинення обтяження цієї квартири забороною та припинення іпотеки на зазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про те, що суди неповно з'ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що АТ КБ "ПриватБанк" має право на стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат за весь час затримки виконання судового рішення, які входять до складу основного зобов'язання та мають компенсаційний характер, не заслуговують на увагу, оскільки у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення заборгованості у ОСОБА_1 не виникає будь-яких інших зобов'язань за Кредитним договором. При цьому кредитор має право порушувати питання про стягнення з ОСОБА_1 коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року у справі № 569/3151/15-ц. Однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 570/648/19 (провадження № 61-7308св20).

Також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року у справі № 569/613/19 (провадження № 61-18981св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 569/23247/18 (провадження № 61-14784св19) зазначено, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат не є санкцією, передбаченою умовами договору, за неналежне виконання таких умов, та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, то її обґрунтування, наведене заявником у касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваних судових рішеннях в цій справі висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, та в постановах Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц (провадження № 61-4868св18), про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, невиконання якого зумовлює застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України.

Визнання судами в цій справі припиненими зобов'язань за Кредитним договором та іпотеки за Іпотечним договором не припинило правовідносин сторін Кредитного договору і не припинило зобов'язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов'язання продовжують існувати в силу Закону, а не договору, тоді як договірні зобов'язання є припиненими, що відповідає вищенаведеному правовому висновку, зробленому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили в оскаржуваній частині законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання припиненими зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами, зобов'язання вчинити дії відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання припиненими зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами, зобов'язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук