Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.08.2019 року у справі №345/4225/18

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 345/4225/18

провадження № 61-2882св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя - доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Київська місцева прокуратура № 1, Головне управління Національної поліції у місті Києві, Державне казначейство України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Голосіївське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, у складі судді

Миговича О. М., від 22 травня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В., від 24 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Київської місцевої прокуратури № 1, Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - Голосіївське УП ГУНП у м. Києві) про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 лютого 2017 року слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва винесено ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку в домоволодінні по

АДРЕСА_1.

14 березня 2017 року на виконання даної ухвали суду незаконно, як вважає позивач,,було проведено обшук у зазначеному приміщенні.

Позивач стверджує, що в результаті обшуку були виявлені та вилучені належні їй грошові кошти, що перебували на зберіганні у ОСОБА_2, на підставі договору зберігання від 11 березня 2017 року, укладеного між нею та ОСОБА_2.

Однак відомості про тимчасово вилучені речі не були внесені до протоколу обшуку від 14 березня 2017 року.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва

від 28 березня 2017 року зобов'язано прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000 грн та 3 000 доларів США, які були вилучені в ході обшуку 14 березня 2017 року за адресою:

АДРЕСА_1.

01 червня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва заяву прокурора ОСОБА_3 про перегляд ухвали від 28 березня 2017 року залишено без задоволення.

03 липня 2017 року Апеляційним судом м. Києва відмовлено прокурору ОСОБА_3 у відкритті апеляційного провадження та повернуто апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Голосієвського районного суду

м. Києва від 28 березня 2017 року.

Вказувала, що вона зверталась до Київської місцевої прокуратури № 1 та Голосіївського УП ГУНП в м. Києві для виконання ухвали слідчого судді

від 28 березня 2017 року щодо повернення грошових коштів, однак вказана ухвала не виконана, а прокурор ОСОБА_3 у березні 2018 року звільнився із Київської місцевої прокуратури № 1.

Вважає, що вказаними діями їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що стан її здоров'я значно погіршився, після вилучення грошових коштів вона перебувала у тривалому пригніченому стресовому стані і дискомфорті, що позбавило її нормальної роботи і ритму життя та можливості розпоряджатися власними коштами. Також вона була змушена прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, витрачаючи час та додаткові кошти на звернення до адвокатів і судів, щоб довести порушення своїх прав.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просила суд:

- стягнути з Державного Казначейства України 50 000 грн та 3 000 доларів США, що в еквіваленті на дату пред'явлення позову становить 84 630 грн, на відшкодування майнової шкоди, а також 70 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 204 630 грн, завданої незаконними діями Київської місцевої прокуратури № 1, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, у рахунок відшкодування завданої шкоди;

- стягнути з Державного Казначейства України на її користь 70 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, яке є структурним підрозділом ГУНП у м. Києві, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, у рахунок відшкодування завданої шкоди.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 24 січня 2019 року замінено первісного відповідача Голосіївське УП ГУНП у м.

Києві належним відповідачем - Головним управлінням Національної поліції у м.

Києві, залучено до участі в якості співвідповідача Державне казначейство України, залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Голосіївське УП ГУНП у м. Києві.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявність правових підстав для відшкодування зазначеної нею у позові майнової та моральної шкоди, а крім того відсутні докази того, що прокурор ОСОБА_3 та слідчий ОСОБА_4 визнані винними у вчиненні злочину передбаченого статтею 382 КК України.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про відшкодування майнової та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 50 000 грн та 3 000 доларів США майнової шкоди та 8 000 грн моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокуратурою не виконано ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року, якою зобов'язано прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 50
000 грн та 3 000 доларів США, які були вилучені в ході обшуку 14 березня 2007 року за адресою:

АДРЕСА_1, а отже наявне порушення майнових прав ОСОБА_1.

Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року касаційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 1 задоволено частково. Постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду від 11 липня

2019 року, виходив із того, що Київська місцева прокуратура № 1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи апеляційним судом. Крім того Верховний Суд вказав на те, що суд апеляційної інстанції частково задовольняючи позовні вимоги не встановив всіх складових елементів, які є підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 22 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи постанову 24 січня 2020 року, апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що серед вилучених під час обшуку речей були належні ОСОБА_1 грошові кошти, і, відповідно, що діями відповідачів їй спричинено шкоду.

При цьому, апеляційний суд відхилив посилання позивача на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року, як підтвердження факту заподіяння їй майнової та моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 12 лютого 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2019 року і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

У березні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також наявність підстав для скасування судових рішень передбачених частинами першою, третьою статті 411

ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду викладені в постанові від 04 грудня 2019 року у розглядуваній справі, де містились посилання на постанову Верховного Суду від 15 травня

2019 року в справі № 639/3414/18-ц та постанову Верховного Суду України

від 25 травня 2016 року в справі № 6-440цс16.

Натомість апеляційний суд послався на інший висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 16 січня 2020 року у справі № 754/2512/18, який не міг застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки стосувався відшкодування моральної шкоди не підтвердженої жодним рішенням суду, тоді як у розглядуваній справі таке судове рішення наявне.

Звертає увагу на те, що апеляційним судом не забезпечена можливість позивачу брати участь в розгляді справи через свого представника - адвоката; постанова апеляційного суду обґрунтована на недопустимих доказах; апеляційним судом порушена таємниця нарадчої кімнати.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому в квітні 2020 року відзиві на касаційну скаргу ГУНП у м. Києві, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Зазначає, що позивач не вказала якими рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб ГУНП у м. Києві порушені її права. Вказує, що зазначені в позові грошові кошти при проведенні обшуку не вилучались.

Вважає, що ОСОБА_1 не доведено наявності неправомірної (протиправної) поведінки органів досудового розслідування та прокуратури.

У поданому в квітні 2020 року відзиві на касаційну скаргу Київська місцева прокуратура № 1, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Вказує, що під час нового перегляду апеляційним судом були правомірні прийняті подані прокуратурою докази, оскільки Київська місцева прокуратура № 1 була позбавлена можливості долучити їх раніше через непоінформованість про дату і час розгляду справи.

Вважає, що відмова в задоволенні клопотання про участь у справі представника позивача в режимі відеоконференції не є обмеженням у праві на захист, оскільки представник не був позбавлений можливості безпосередньо прийняти участь в судовому засіданні.

Стверджує, що позивач всупереч постанові Верховного Суду від 04 грудня

2019 року у цій же справі, не довела наявність всіх складових елементів, які є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 лютого 2017 року слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва Мирошниченко О. В. у кримінальному провадженні № 12016100010011089 постановлено ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку в домоволодінні по АДРЕСА_1.

14 березня 2017 року на виконання ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року працівниками поліції проведено обшук у домоволодінні по АДРЕСА_1.

Апеляційним судом встановлено, що згідно копії протоколу обшуку

від 14 березня 2017 року та відповіді № (10-51)1999вих.17 від 07 квітня

2017 року Київської місцевої прокуратури № 1 на звернення адвоката

Мельник М. О., під час обшуку в домоволодінні по

АДРЕСА_1 виявлено та вилучено флешнакопичувач "TRANSCEND" об'ємом 4 GB; флешнакопичувач "SANOFT"; пристрій з написом "Київстар"; пристрій з написом "RABBLER" модель "HNG"; флешнакопичувач "CRUSER" 16 GB; флешнакопичувач "KINGSTON" 16 GB; ноутбук НР s\n 5CD53870VS; коробки з документацією; сумка з документами; патрони в кількості 153 шт.

Згідно копії договору зберігання грошових коштів від 11 березня 2017 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, остання надала на зберігання ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 50 000 грн купюрами по 500 грн та 3 000 доларів США купюрами по 100
доларів США строком на 1 місяць.

28 березня 2017 року слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва Мирошниченко О. В. постановлено ухвалу, якою задоволено скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельник М. О. Зобов'язано заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50
000 грн та 3 000 доларів США, які були вилучені в ході обшуку 14 березня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Мирошниченко О. В. від 01 червня 2017 року заяву прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_3 про перегляд ухвали слідчого судді від 28 березня 2017 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 липня 2017 року прокурору Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_3 повернуто апеляційну скаргу та відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року, з тих підстав, що вказана ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 11 жовтня

2019 року, копії паспорта громадянина України від 04 листопада 2019 року ОСОБА_1, після реєстрації шлюбу, змінила прізвище на ОСОБА_1.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176

ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176

ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Відповідно до статі 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Велика Палата Верховного у постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Апеляційний суд, встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази вилучення під час обшуку 14 березня 2017 року в домоволодінні по

АДРЕСА_1 грошових коштів, належних ОСОБА_1, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність спричинення їй матеріальної та моральної шкоди діями відповідачів.

Відхиляючи доводи позовної заяви та апеляційної скарги стосовного того, що факт заподіяння їй шкоди підтверджено ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Мирошниченко О. В. від 28 березня 2017 року, апеляційний суд правильно зазначив, що постановлення слідчим суддею зазначеної ухвали не є підставою для притягнення відповідачів до

цивільно-правової відповідальності та відшкодування шкоди.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже при розгляді цивільної справи № 345/4225/18 ухвала слідчого судді

від 28 березня 2017 року не належить до преюдиційних судових рішень, передбачених частиною 6 статті 82 ЦПК України.

Приймаючи ухвалу від 28 березня 2017 року слідчий суддя вказав, що про вилучення грошових коштів у розмірі 50 000 грн та 3 000 доларів США, які належать ОСОБА_1, зазначено в протоколі обшуку від 14 березня

2017 року.

Разом із тим при розгляді цивільної справи позивач не надала копію протоколу обшуку від 14 березня 2017 року, в якому б було зазначено про вилучення грошових коштів, а наявні в матеріалах справи копії протоколу обшуку від 14 березня 2017 року таких відомостей не містять.

Враховуючи встановлені обставини та те, що відповідно до частини 7 статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду, апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права та зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89

ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 грудня 2019 року у розглядуваній справі є безпідставними. Навпаки, апеляційний суд врахував необхідність встановлення всіх елементів, які є підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди позивачу, на що вказав Верховний Суд під час попереднього касаційного перегляду справи.

Висновки апеляційного суду в оскарженій постанові узгоджуються із висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 березня

2019 року у справі № 920/715/17, на необхідність врахування якої вказав Верховний Суд скасовуючи попередню постанову апеляційного суду у розглядуваній справі.

Посилання заявника на те, що у кримінальній справі № 752/20497/17 за обвинуваченням її брата ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 263 КК України, 20 грудня 2018 року

Києво-Святошинським районним судом Київської області ухвалено виправдувальний вирок, який залишено без змін Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, не можуть бути враховані при розгляді касаційної скарги, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 листопада 2020 року ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року щодо

ОСОБА_2 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, видалившись

22 січня 2020 року до нарадчої кімнати та проголосивши оскаржену постанову 24 січня 2020 року порушив таємницю нарадчої кімнати, є надуманими та спростовані протоколами судових засідань від 22 січня 2020 року та 24 січня 2020 року, відповідно до яких в судовому засіданні 22 січня 2020 року було оголошено перерву, а 24 січня 2020 року продовжено судове засідання, проведено судові дебати та ухвалено оскаржуване судове рішення.

Безпідставними є також і посилання заявника на обмеження апеляційним судом її права на судовий захист.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремет М. О. про проведення судового засідання, призначеного на 22 січня 2020 року, в режимі відеоконференції із Дарницьким районним судом м. Києва з посиланням на відсутність технічної можливості проведення відеоконференції із вказаним судом.

Копія вказаної ухвали отримана ОСОБА_1 14 січня 2020 року, а адвокатом Шеремет М. О. 15 січня 2020 року. Таким чином з'ясувавши із ухвали апеляційного суду від 08 січня 2020 року відсутність технічної можливості проведення відеоконференції із обраним нею судом, адвокат Шеремет М. О. не була позбавлена можливості повторно подати відповідне клопотання з урахуванням обставин зазначених апеляційним судом, або особисто взяти участь в судовому засіданні 22 січня 2020 року.

Крім того ОСОБА_1 особисто приймала участь в судових засіданнях

22 та 24 січня 2020 року, а на пропозицію суду відкласти розгляд справи для узгодження проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участі її представника наполягала на проведенні судового засідання 22 січня 2020 року.

Разом із тим заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 в частині помилкового прийняття апеляційним судом нових доказів на стадії апеляційного перегляду.

Так, відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Апеляційним судом було прийнято та досліджено нові докази, додані до письмових пояснень Київської місцевої прокуратури № 1 від 23 січня

2020 року, зокрема копія протоколу огляду речей та документів від 15 березня 2017 року, копії протоколів допитів свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у кримінальному провадженні № 12016100010011089, які не були подані до суду першої інстанції.

ОСОБА_1 в апеляційному суді заперечувала проти прийняття вказаних доказів, як таких, що подані із порушення порядку встановленого ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із заявником, що апеляційний суд не мав правових підстав для прийняття вказаних нових доказів, оскільки Київська місцева прокуратура № 1 не була позбавлена можливості надати ці докази у передбаченому частиною 3 статті 82 ЦПК України порядку разом із поданням 01 листопада 2018 року відзиву до суду першої інстанції.

Однак помилкове прийняття і дослідження апеляційним судом вищезазначених нових доказів не вплинуло на правильність вирішення цим судом справи по суті, зокрема обґрунтованість висновку про відсутність в справі доказів вилучення під час обшуку 14 березня 2017 року грошових коштів, належних ОСОБА_1 і, відповідно, висновку про недоведеність спричинення їй матеріальної та моральної шкоди.

За таких обставин наведені в касаційній скарзі доводи не є підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки апеляційним судом обґрунтовано скасовано заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 травня

2019 року, повторне скасування цього рішення ще й касаційним судом не вимагається.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович