Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2020 року у справі №295/12247/19

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 295/12247/19

провадження № 61-2756св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідачі: Житомирська міська рада, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2019 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої позивач та її брат ОСОБА_2 у встановлений законом строк прийняли спадщину.

Вказувала на те, що 27 жовтня 2017 року між спадкоємцями укладено спадковий договір, за умовами якого до позивача, зокрема, перейшло право власності на одноповерховий нежитловий будинок з мансардним поверхом, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Стверджувала, що маючи намір оформити право власності на зазначене вище нерухоме майно, позивач звернулася до приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Доброльожи В. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Проте, постановою від 24 жовтня 2017 року нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав відсутності правовстановлюючих документів на спірний нежитловий будинок.

Звертала увагу на те, що спірне нежитлове приміщення збудоване за життя матір'ю позивача на земельній ділянці, що належала останній на праві користування на підставі договору оренди землі, укладеного з Житомирською міською радою

12 вересня 2013 року. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду

від 02 грудня 2015 року встановлено, що одноповерхова з мансардним поверхом будівля зі зрубу, що розташована на земельній ділянці на АДРЕСА_1, є нерухомим майном, будівництво якого розпочате у 2011 році та закінчене у 2012 році, будівельна готовність спірного об'єкта становить 100 %. Апеляційний господарський суд у постанові також зазначив, що зазначений вище об'єкт нерухомого майна створений в результаті реконструкції та ремонту торгівельного павільйону та належить на праві приватної власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3), використовується останньою як дитяче кафе. Таким чином, на думку позивача, судом встановлений факт належності спірного нерухомого майна її матері, яка за життя вживала всіх необхідних заходів для оформлення права власності на спірну будівлю.

Також позивач зазначала, що її мати 20 липня 2015 року подала до Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради декларацію про початок виконання будівельних робіт, яка була зареєстрована Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області 24 липня 2015 року.

Крім того, 04 серпня 2015 року мати позивача подала декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка була зареєстрована Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області 10 серпня 2015 року.

Проте, в подальшому наказом Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції

від 17 грудня 2015 року вищезазначені декларації були скасовані без обґрунтування підстав.

Враховуючи зміст постанови господарського суду, а також з огляду на ту обставину, що на момент укладення договору оренди землі на вказаній земельній ділянці вже був розташований об'єкт нерухомості, який збудований ФОП ОСОБА_3, позивач вважала, що її матір за життя мала право набути у власність спірне нерухоме майно.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила визнати її власником одноповерхового з мансардним поверхом нежитлового приміщення зі зрубу площею 149,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2019 року, з врахуванням змісту ухвали цього ж суду про виправлення описки від 19 вересня

2019 року, позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 власником об'єкта нерухомого майна - одноповерхового з мансардним поверхом нежитлового будинку зі зрубу площею 149,1 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року встановлений факт належності вказаного нерухомого майна на праві власності матері позивача, отже спірне нежитлове приміщення увійшло до складу спадщини, а тому позивач набула право власності на нього в порядку спадкування за законом після смерті матері.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу Житомирської міської ради задоволено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що посилання судом першої інстанції в рішенні на ту обставину, що факт належності спірного нежитлового приміщення матері позивача встановлений постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року, є безпідставним. На час розгляду апеляційним господарським судом справи за позовом прокурора були чинними декларація про початок виконання будівельних робіт та декларація про готовність об'єкта до експлуатації. Отже, зазначене нерухоме майно не вважалось самочинним, оскільки було прийняте до експлуатації з дати реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Проте, наказом заступника начальника Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 17 грудня 2015 року реєстрацію зазначених декларацій скасовано. Таким чином, скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації свідчить про те, що нежитлове приміщення - кафе є самочинним будівництвом, а тому відсутні правові підстави стверджувати про набуття ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно. Посилаючись на те, що спадкодавець за життя не набула у встановленому законом порядку права власності на самочинно збудований нежитловий будинок на АДРЕСА_1, колегія суддів апеляційного суду виходила з відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомого майна в порядку спадкування за законом після смертіОСОБА_3.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

04 лютого 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду

від 24 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також, заявник звернулась з клопотанням про зупинення дії постанови Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог процесуального закону, проігнорував обставини, встановленні постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року в справі № 906/690/15. Зазначеним вище судовим рішенням, ухваленим за результатом розгляду господарської справи, встановлено, що з 2012 року на земельній ділянці, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 розташований об'єкт нерухомого майна, який належить ФОП ОСОБА_3 і право власності на який підлягає державній реєстрації відповідно до положено частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Звертає увагу на те, що апеляційним судом до спірних правовідносин не застосовано частину 3 статті 376 ЦК України, якою передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Стверджує, що зазначена вище норма підлягає застосуванню, оскільки спадкодавець отримала земельну ділянку вже під збудований нею та завершений в 2012 році об'єкт нерухомого майна.

Також заявник зазначає, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17 жовтня 2018 року в справі № 759/17450/14 та

від 10 жовтня 2018 року в справі № 520/17520/14, в яких суд касаційної інстанції, застосувавши частину 3 статті 376 ЦК України, зробив висновок про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збутовий об'єкт нерухомого майна.

У березні 2020 року Житомирська міська рада електронній формі надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, який в порушення вимог частини 8 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не скріплений електронним цифровим підписом відповідача (його представника), а тому доводи відповідача, викладені у відзиві, Верховним Судом не враховуються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У лютому 2020 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 передано судді-доповідачу Сімоненко В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу, а також зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У березні 2020 року матеріали справи № 295/12247/19 надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи

між суддями від 12 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі-Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law21~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law22~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law23~.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за ЦПК України, в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України, тут і далі в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла

ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина, яку прийняли діти останньої: ОСОБА_1 та ОСОБА_2

24 жовтня 2017 року між спадкоємцями укладено спадковий договір, за умовами якого у власність позивача, зокрема, передано одноповерховий з мансардним поверхом нежилий будинок зі зрубу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Доброльожи В. В. від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначене вище нерухоме майно через відсутність документів, які підтверджують право власності спадкодавця на спірний нежитловий будинок.

Також судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу

від 01 вересня 2009 року, укладеного між ФОП ОСОБА_4 та

ФОП ОСОБА_3, остання придбала торгівельний павільйон, що розташований на

АДРЕСА_1.

Рішенням Житомирської міської ради від 23 червня 2010 року № 1260

попередньо погоджено місце розташування павільйону продовольчих товарів

на АДРЕСА_1, для здійснення ОСОБА_3 підприємницької діяльності.

19 жовтня 2011 року між ФОП ОСОБА_3 та Приватним підприємством

будівельно-монтажною фірмою "Синевір" укладений договір підряду, відповідно до якого підприємство зобов'язувалось здійснити будівництво павільйону громадського харчування з літнім майданчиком за адресою:

АДРЕСА_1.

12 вересня 2013 року між Житомирською міською радою та ОСОБА_3 укладений договір оренди земельної ділянки, площею 0,0060 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1. Умовами договору передбачено, що строк оренди становить п'ять років.

У пункті 3 зазначеного вище договору оренди земельної ділянки також зазначено, що на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, а також інші об'єкти інфраструктури: водопостачання, каналізація та електромережа.

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 24 липня

2015 року одноповерхова з мансардним поверхом будівля зі зрубу

на АДРЕСА_1 є нерухомим майном. Будівництво нежитлового будинку розпочато в 2011 році та закінчене у 2012 році. Будівельна готовність зазначеного вище об'єкта нерухомого майна становить 100 %.

Крім того судами встановлено, що за життя ОСОБА_3 здійснила реконструкцію павільйону торгівлі, який мав статус малої архітектурної форми, внаслідок чого

з 2012 року на переданій їй в оренду земельні ділянці розташований об'єкт нерухомого майна - одноповерховий з мансардним поверхом нежитловий будинок, який використовується як дитяче кафе.

21 липня 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Житомирській області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт, а саме: будівництва кафе на АДРЕСА_1.

10 серпня 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Житомирській області також зареєстровано декларацію про готовність спірного об'єкта нерухомого майна до експлуатації.

Замовником у зазначених вище деклараціях вказано ФОП ОСОБА_3, категорію складності об'єкта визначено ІІІ.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року в задоволенні позову прокурора до Житомирської міської ради та ФОП ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської міської ради

від 11 липня 2013 року в частині надання в оренду ФОП ОСОБА_3, земельної ділянки, площею 0,0060 га на АДРЕСА_1, призначеної для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову прокурора, апеляційний господарський суд виходив з того, що на спірній земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна, який належить ФОП ОСОБА_3 та право власності на який підлягає державній реєстрації відповідно до вимог частини 3 3 статті 331 ЦК України.

Наказом заступника начальника Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Житомирській області від 17 грудня 2015 року реєстрацію зазначених декларацій скасовано.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.

Отже, якщо об'єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов'язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об'єкт; право одержати на своє ім'я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись до суду із зазначеним вище позовом, ОСОБА_1 просила визнати її власником спірного нежитлового будинку в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Однак, встановивши, що одноповерховий нежитловий будинок з мансардним поверхом, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, право власності на який спадкодавець за життя не набула, апеляційний суд зробив правильний висновок, що спірне майно до складу спадщини не увійшло, та обґрунтовано відмовив в позові про визнання права власності на вказане майно за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті матері.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17 жовтня 2018 року в справі № 759/17450/14 та від 10 жовтня 2018 року в справі № 520/17520/14, є безпідставними оскільки зазначених вище справах фактичні обставини не є тотожними з фактичними обставинами справи, що переглядається, при цьому в справі № 759/17450/14 суд касаційної інстанції скасував судове рішення апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд, тобто не ухвалював остаточного рішення, а в справі № 759/17450/14, встановивши наявність спору між позивачем та юридичною особою, яка не брала участь в справі з приводу права на об'єкт самочинного будівництва, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду про відмову в позові у зв'язку із незалученням судом першої інстанції належного відповідача.

Аргументи заявника про те, що в порушення вимог процесуального закону, апеляційний суд проігнорував обставини, встановленні постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року в справі № 906/690/15, не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно вказано апеляційним судом, зазначена вище постанова прийнята з урахуванням наявності декларацій Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Житомирській області про початок виконання будівельних робіт та про готовність спірного об'єкта нерухомого майна до експлуатації, разом з тим, після ухвалення судового рішення господарським апеляційним судом, зазначені вище дозвільні документи скасовані.

Варто зазначити, що накази заступника начальника Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Житомирській області від 17 грудня 2015 року, видані за життя спадкодавця, в установленому законом порядку не оскарженні.

Посилання заявника та не, що апеляційним судом до спірних правовідносин не застосовано частину 3 статті 376 ЦК України, адже спадкодавець отримала земельну ділянку вже під збудований нею та завершений в 2012 році об'єкт нерухомого майна, відхиляються Верховним Судом, оскільки відповідно до пункту 3 договору оренди земельної ділянки від 12 вересня 2013 року, на земельній ділянці, що надавалась в оренду спадкодавцю, відсутній об'єкт нерухомого майна.

Перевіряючи інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на незгоду із ухваленим в справі судовим рішенням та власним тлумаченням заявником норм матеріального права, Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд повно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін та наявним в матеріалах справи доказам, правильно здійснив тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосував їх до спірних правовідносин.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо поновлення дії оскаржуваного судового рішення

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку та враховуючи відсутність підстав для її скасування, дія зазначеного вище судового рішення підлягає поновленню.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик