Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №359/9533/18

Постанова

Іменем України

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 359/9533/18

провадження № 61-11772св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу та визнання недійсними договорів дарування квартири

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2023 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просила визнати недійсним договір дарування від 02 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биченком О. О., зареєстрований в реєстрі за № 123;

визнати недійсним договір дарування від 28 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 5063;

встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з листопада 2008 року до 04 лютого 2011 року;

визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що з листопада 2008 року почала проживати разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, який між ними було укладено 04 лютого 2011 року.

04 лютого 2009 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну квартиру. У період з листопада 2008 року до березня 2009 року позивач передала ОСОБА_3 власні кошти в сумі 20 000,00 грн для сплати заборгованості за іпотечним договором. Крім цього, позивач сплачувала вартість спожитих житлово-комунальних послуг у спірній квартирі, вартість ремонту, придбання меблів, оплачувала заборгованість за договором про іпотечний кредит.

02 березня 2010 року ОСОБА_3 подарував спірну квартиру ОСОБА_2 . Позивач уважає, що договір дарування є недійсним, тому що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки ключі від квартири не були передані обдарованій, ОСОБА_3 разом із сім`єю продовжує проживати у квартирі, сплачувати комунальні послуги, дбати про її стан. Крім цього, ця квартира була придбана в період проживання позивача і ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому є спільною сумісною власністю, і позивач не надавала своєї згоди на відчуження квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 06 лютого 2023 року позов задовольнив частково. Встановив факт, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю без укладення шлюбу в період з 28 листопада 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки попередній шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 розірванорішення Шевченківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2008 року, яке набрало законної сили 27 листопада 2008 року, то наявні правові підставі для встановлення факту проживання позивача і ОСОБА_3 однією сім`єю з 28 листопада 2008 року та до дня укладення шлюбу між ними, тобто до 04 лютого 2011 року.

Станом на 18 квітня 2007 року ОСОБА_3 у повному обсязі виконав умови договору про резервування квартири № 26-Б від 05 квітня 2007 року, у зв`язку з чим ТОВ «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» передало йому право власності на спірну квартиру.04 лютого 2009 року ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від 09 грудня 2008 року № 1202 отримав свідоцтво про право власності на спірне майно. Отже, немає правових підстав уважати спірну квартиру спільним майном позивача і ОСОБА_3 .

Розписка від 05 квітня 2007 року про те, що ОСОБА_6 передала в борг ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 370 000,00 грн для купівлі нерухомого майна згідно з договором від 05 квітня 2007 року № 26-Б про резервування квартири терміном до 30 червня 2008 року, не є належним доказом, який би підтверджував придбання спірної квартири ОСОБА_3 і ОСОБА_1 за спільні кошти, а свідчить лише про виникнення між сторонами, які її підписали, зобов`язальних правовідносин з повернення відповідної суми позики та не свідчить про належність цих коштів до спільного майна подружжя.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області додатковим рішенням від 24 лютого 2023 року доповнив рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2023 року таким змістом: «Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, у розмірі 20 700 гривень». В задоволенні заяви про стягнення витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою у більшому розмірі - відмовити.

Додаткове рішення мотивоване необхідністю розподілу судових витрат у справі.

Не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2023 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні вимог, вважаючи в цій частині його незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, та просила ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, у задоволенні яких суд відмовив.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2023 року в частині задоволення позову про встановлення факту, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю без укладення шлюбу в період з 28 листопада 2008 року до 04 лютого 2011 року скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В решті рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2023 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, встановивши, що спірне майно не є спільною сумісною власністю, оскільки було набуте в період перебування позивачки в іншому зареєстрованому шлюбі, у зв`язку з чим вона не має права вимагати визнання недійсними спірних договорів дарування та поділу цього майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог з викладених вище підстав.

Встановивши, що позивач не має права на спірне майно, суд першої інстанції всупереч вимогам матеріального та процесуального права встановив факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, який у цьому випадку не породжує юридичних наслідків, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 04 серпня 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 592/4064/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 664/906/20, від 26 квітня 2023 року у справі № 370/907/21, від 11 квітня 2023 року у справі № 444/3497/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 375/504/17, від 03 березня 2021 року у справі № 307/2853/21, від 27 квітня 2021 року у справі № 592/15122/19, від 24 червня 2021 року у справі № 369/6441/20, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14, від 07 грудня 2020 року у справі № 199/2754/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Встановивши, що право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 04 лютого 2009 року, суди дійшли безпідставних висновків про набуття ним права власності на цю квартиру до 27 листопада 2008 року, тому квартира не є спільним сумісним майном, оскільки набута в період перебування позивача в іншому зареєстрованому шлюбі. Апеляційний суд не врахував, що цінні папери придбані 18 квітня 2007 року ОСОБА_3 за кошти, що отримані у позику від ОСОБА_1

ОСОБА_3 розпорядився спільним сумісним майном, а саме подарував його матері, тобто діяв без згоди іншого із співвласників майна, яка мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, а отже, вчинив оспорюваний правочин за відсутності необхідних повноважень, що є підставою для визнання його недійсним.

Крім цього, всупереч законним очікуванням апелянта, принципам змагальності та рівності сторін, апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою позивачки, скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, які були задоволені та з вирішенням яких усі сторони погоджувалися, і, відмовивши у задоволенні цих вимог, вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, що є порушенням норм процесуального права, адже такої вимоги в апеляційній скарзі вона не заявляла.

06 жовтня 2023 року до Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень. Касаційна скарга подана з надуманих підстав, заявник довільно коментує норми матеріального права, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи. Суди тривалий час здійснювали судовий розгляд, тому усім учасникам була забезпечена можливість надати свої доводи та обґрунтувати позиції, суди надали оцінку всім обставинам справи та правильно застосували норми матеріального і процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

20 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 квітня 2007 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» договір 26-Б про резервування квартири, за умовами якого ТОВ «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» зобов`язалось закріпити за ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , за умови погашення пакета облігацій, а ОСОБА_3 зобов`язався прийняти квартиру у власність.

Того ж дня АБ «Банк регіонального розвитку» і ОСОБА_3 уклали договір № Б-1-0504 купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання прийняти цінні папери - облігації безпроцентні іменні в кількості 646 штук номінальною вартістю 570,00 грн і сплатити за них кошти у розмірі 368 220,00 грн протягом 10 робочих днів з моменту укладення цього договору.

На виконання умов договору купівлі-продажу цінних паперів від 05 квітня 2007 року № 1-Б-0504 ОСОБА_3 сплатив вартість цінних паперів у розмірі 368 220,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень від 12 квітня 2007 року № 974 та від 18 квітня 2007 року № 355.

За змістом розписки від 05 квітня 2007 року ОСОБА_6 передала в борг ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 370 000,00 грн для купівлі нерухомого майна згідно з договором від 05 квітня 2007 року № 26-Б про резервування квартири терміном до 30 червня 2008 року.

20 травня 2008 року між АТ «КБ «Актив-Банк» і ОСОБА_3 був укладений договір про іпотечний кредит № 110.1.08/Д(С)-1, за умовами якого АТ «КБ «Актив-Банк» зобов`язалося надати ОСОБА_3 кредит в розмірі 500 000,00 грн для поліпшення житлових умов, а ОСОБА_3 зобов`язався до 19 травня 2038 року повернути кошти та сплатити за користування кредитом 10,7 % річних.

Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від 09 грудня 2008 року № 1202 (архівний витяг) вирішено оформити право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 .

04 лютого 2009 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області вулиці Маяковського було присвоєно назву вул. Віктора Йови.

04 лютого 2011 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали шлюб.

02 березня 2010 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарував спірну квартиру ОСОБА_2

28 листопада 2018 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування подарувала спірну квартиру ОСОБА_4 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Установлено, що, не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2023 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення міськрайонного суду лише в частині відмови в задоволенні її позовних вимог, отже, рішення суду в частині задоволених вимог вона не оскаржувала.

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач) самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.

Погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення не допускається. Особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Проте апеляційний суд всупереч нормам ЦПК України вийшов за межі вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасувавши рішення міськрайонного суду в частині задоволеної судом вимоги щодо встановлення факту спільного проживання, яке заявник не оскаржувала в апеляційному порядку, пославшись лише на те, що такий факт у цій справі не породжує юридичних наслідків, що відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо виходу за межі заявлених в апеляційній скарзі вимог заслуговують на увагу.

Ураховуючи наведене постанова апеляційного суду в частині скасування рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2023 року в частині задоволення позову про встановлення факту та ухвалення в цій частині нового судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині підлягає скасуванню.

Разом із цим Верховний Суд погоджується з рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заявлених вимог щодо визнання спірної квартири спільним сумісним майном та визнання недійсними договорів дарування цієї квартири, що залишене без змін постановою апеляційного суду, з огляду на таке.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються норми глави 8 СК України.

Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без укладення шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Суд першої інстанції встановив факт, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю без укладення шлюбу в період часу з 28 листопада 2008 року до 04 лютого 2011 року.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавство передбачає рівнозначну презумпцію віднесення до спільної сумісної власності придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Це означає, що якщо майно придбане подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком у період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановивши, що 18 квітня 2007 року ОСОБА_3 у повному обсязі виконав умови договору від 05 квітня 2007 року № 26-Б про резервування спірної квартири, тобто набув право власності на цю квартиру до 28 листопада 2008 року, в період коли позивач була в іншому зареєстрованому шлюбі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира не є об`єктом спільної сумісної власності, а тому права ОСОБА_1 оспорюваними нею договорами дарування не порушуються. Саме по собі отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на цю квартиру в лютому 2009 року не спростовує встановлений судами факт оплати повної її вартості до 27 листопада 2008 року.

Розписка від 05 квітня 2007 року, за умовами якої позивач надала ОСОБА_3 кошти на придбання квартири, свідчить лише про виникнення між сторонами, які її підписали, зобов`язальних правовідносин з повернення відповідної суми позики та не свідчить про належність цих грошових коштів до спільного майна подружжя. Отриманий ОСОБА_3 20 травня 2008 року кредит також не відносить спірну квартиру до спільного майна сторін.

Вирішуючи спір між сторонами в указаній частині суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза повноваженнями Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та постанови апеляційного про залишення рішення міськрайонного суду в цій частині без змін.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року в частині скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги скасувати.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року

та рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов