Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.10.2018 року у справі №394/518/17

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 394/518/17

провадження № 61-43740св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року у складі судді

Запорожець О. М. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Авраменко Т. М., Карпенка О. Л.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" (далі - ТОВ "Агрофірма "Кочубій"), в якому просив визнати недійсним додатковий договір № 1 до договору оренди земельної ділянки від 22 листопада 2006 року, укладений 10 вересня 2007 року між ним та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" в особі директора БаковаО. Ш. терміном на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позов мотивовано тим, що 22 листопада 2006 року між сторонами укладено договір оренди належної позивачу на праві власності земельної ділянки загальною площею 5,47 га, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області. Договір зареєстровано у Новоукраїнському відділі Кіровоградської регіональної філії центру ДЗК 03 травня 2007 року.

Договір укладено на 10 років, тобто до 03 травня 2017 року.

У березні 2016 року позивачу стало відомо про те, що 10 вересня 2007 року нібито він та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" уклали додатковий договір № 1 до договору оренди землі, яким продовжили дію основного договору на термін 15 років.

У квітні 2017 року позивач звернувся в бухгалтерію ТОВ "Агрофірма "Кочубій" для вирішення питання про те, що через місяць закінчується термін дії договору оренди земельних ділянок і повідомив, що в подальшому обробляти свої земельні паї буде здійснювати власними силами.

Пропозицій щодо укладення додаткового договору до договору оренди землі від 22 листопада 2006 року від відповідача до нього не надходило. Ніяких додаткових угод він власноручно не підписував.

Позивач посилається на те, що додатковий договір №1 до договору оренди земельної ділянки знаходився увесь час у орендаря, який повідомив, що договір оренди землі продовжений ще на 15 років.

Вказана додаткова угода підписана не позивачем, а зміни до договору оренди землі є несправедливими та неприйнятними для нього, як власника земельної ділянки, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року, позов задоволено.

Визнано недійсним додатковий договір № 1 від 10 вересня 2007 року до договору оренди землі № 14 від 22 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ "Агрофірма "Кочубій" в особі директора Бакова О. Ш. терміном на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 06 грудня 2017 року, проведеної Київським НДІСЕ, підпис від імені позивача вчинено на оспорюваному додатковому договорі не ним, а іншою особою, що свідчить про недотримання орендарем вимог, встановлених статтею 203 ЦК Українищодо вільного волевиявлення учасника правочину - орендодавця, яке б відповідало його внутрішній волі.

Позивач не мав волевиявлення на укладення договору на 15 років, що з урахуванням частини 1 статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Також суди виходили з того, що позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки правовідносини за спірним додатковим договором між сторонами в установленому законом порядку не виникли, позивач дізнався про існування додаткового договору лише у березні 2016 року, а тому саме цей строк у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України і є початком перебігу строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Агрофірма "Кочубій", не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили товариству в застосування строку позовної давності, оскільки позивачу було відомо про наявність оспорюваного договору з часу його укладання. Крім того, позивач отримував і отримує орендну плату, що свідчить про його обізнаність про існування спірного додаткового договору.

Оскаржувані рішення судів фактично ґрунтуються лише на одному доказі, а саме на висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому результати проведеної експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів.

Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 16 ЦК Українипередбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені Статтею 16 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у тому числі частиною 1 статті 215 ЦК України.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили та взяли до уваги те, що згідно з висновком експерта від 06 грудня 2017 року, за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, підписи від імені ОСОБА_4 у додатковому договорі №1 від 10 вересня 2007 року до договору оренди землі, виконано не самим ОСОБА_4, а іншою особою без наслідування його підпису.

Висновки вказаної судової експертизи у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані, що є його процесуальним обов'язком відповідно до положень процесуального закону у разі заперечення такого факту, у зв'язку з чим посилання у касаційній скарзі на те, що суди взяли до уваги лише висновок експертизи, а не всі докази у сукупності, є безпідставними.

Установивши, що оспорюваний договір укладено від імені позивача, однак підписаний не ним, а іншою особою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини 3 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України, оскільки встановлені під час розгляду обставини свідчать, що волевиявлення ОСОБА_4 на вчинення цього правочину було відсутнє.

Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, відповідно до яких про порушення свого права позивачу стало відомо у березні 2016 року, а з позовом до суду звернувся у серпні 2017 року, тобто у межах строку позовної давності. До 2016 року позивач не міг дізнатися про порушення свого права, оскільки вважав укладеним договір оренди строком на 10 років та отримував за це орендну плату.

Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено, вважала що правовідносини виникли з інших підстав.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) з подібними правовідносинами зроблено правовий висновок про те, що оскільки підставами позову було непідписання спірного договору оренди землі, додаткового договору та акту приймання-передачі земельної ділянки, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, а саме щодо строку договору, то для правильного вирішення вказаної справи, зокрема, у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цих документів, адже їх не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За наведених обставин, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українизнаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Кочубій" залишити без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 05 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська