Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №707/2717/21
Постанова КЦС ВП від 06.09.2023 року у справі №707/2717/21

Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 707/2717/21

провадження № 61-2865св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області (далі - УВДФССУ у Черкаській області), про зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди (справа № 707/2717/21).

Позов обґрунтований тим, що у 2018 році ОСОБА_3 , була прийнята до ФОП ОСОБА_2 на роботу продавцем.

Комунальне некомерційне підприємство (далі - КНП) «Черкаська центральна районна лікарня» Червонослобідської сільської ради видало ОСОБА_1 листок непрацездатності від 16 серпня 2021 року серії АЛГ № 400570, згідно з яким вона повинна стати до роботи 26 серпня 2021 року.

25 серпня 2021 року КНП «Черкаська центральна районна лікарня» видало

ОСОБА_1 листок непрацездатності серії АЛГ № 400673 тривалістю

126 днів до 30 грудня 2021 року у зв`язку з вагітністю та пологами. Вказаний листок непрацездатності ОСОБА_1 надала роботодавцю для проведення виплати допомоги по вагітності та пологах. Відповідач прийняла листок непрацездатності, однак кошти виплачені не були.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася на урядову «гарячу лінію»

з приводу невиплати їй ФОП ОСОБА_2 допомоги по вагітності та пологах. Вказане звернення було розглянуто УВДФССУ у Черкаській області та листом від 31 серпня 2021 року № 01-08/К-87з-91 ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до Управління Держпраці у Черкаській області.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Управління Держпраці

у Черкаській області із заявою про порушення відповідачем її трудових прав.

06 вересня 2021 року Управління Держпраці у Черкаській області направило ФОП ОСОБА_2 листи № К-783/14-08/01 та № 3-788/14-08/01/8103 про надання документів, необхідних для проведення заходу державного нагляду (контролю) (інспекційного відвідування).

07 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із запитом до Черкаського міського відділення УВДФССУ у Черкаській області для отримання інформації про те, чи надходила заява-розрахунок від ФОП ОСОБА_2 для проведення фінансування їй матеріального забезпечення за листками непрацездатності від 16 серпня 2021 року серії АЛГ № 400570 та

від 25 серпня 2021 року серії АЛГ № 400673.

Листом від 08 вересня 2021 року № 16-01-18/3-2з-2 відділення УВДФССУ повідомило, що станом на 07 вересня 2021 року до відділення не надходила заява-розрахунок на фінансування матеріального забезпечення застрахованій особі ОСОБА_1 за вказаними листками непрацездатності. Рекомендовано звернутися до роботодавця.

10 вересня 2021 року позивачка повторно звернулася із письмовою заявою до Управління Держпраці у Черкаській області, а 13 вересня 2021 року

на урядову «гарячу лінію» з питань порушення її трудових прав

ФОП ОСОБА_2 .

Головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів здійснив виїзд до ФОП ОСОБА_2 за адресою, вказаною в ЄДР, проте, у зв`язку

з відсутністю її за цією адресою, направив лист про надання документів, необхідних для проведення заходу державного нагляду (контролю) (інспекційного відвідування). Оскільки документи не були надані, Управління Держпраці у Черкаській області листом повідомило позивача про те, що до ФОП ОСОБА_2 будуть застосовані заходи впливу в межах повноважень. Одночасно позивачці було рекомендовано звернутися до суду з метою захисту порушених трудових прав.

ОСОБА_1 стверджувала, що внаслідок порушення відповідачем трудового законодавства вона зазнала моральної шкоди, яка полягає

у втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки через відсутність коштів вона не мала можливості купувати необхідні речі повсякденного вжитку, була позбавлена змоги розпорядитися своїми коштами на власний розсуд, плануючи витратити їх на придбання ліків та інших речей, необхідних для немовляти, що суттєво порушило життєвий уклад та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, в умовах карантину у зв`язку з поширенням СOVID-19, ризикуючи своїм здоров`ям та здоров`ям ненародженої дитини, була змушена користуватися громадським транспортом та перебувати у людних місцях з метою захисту своїх прав.

Просила суд зобов`язати ФОП ОСОБА_2 оформити належним чином

заяву-розрахунок для здійснення фінансування для надання ОСОБА_1 матеріального забезпечення за листками непрацездатності від 16 серпня 2021 року серії АЛГ № 400570 та від 25 серпня 2021 року серії АЛГ № 400673 і подати її до Черкаського міського відділення УВДФССУ у Черкаській області; стягнути із ФОП ОСОБА_2 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

10 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ФОП ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 707/111/22).

Позов обґрунтований тим, що ознайомившись 10 грудня 2021 року

із відзивом ФОП ОСОБА_2 на позов та копіями доданих до нього документів, поданими у справі № 707/2717/21 ОСОБА_1 дізналась, що наказом відповідача від 01 липня 2021 року № 38 її було звільнено

із займаної посади продавця-консультанта на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули.

ОСОБА_1 не погоджується із вказаною обставиною, оскільки 04 липня 2021 року вона перебувала на робочому місці і не знала про звільнення. ФОП ОСОБА_2 не повідомляла про її звільнення з роботи, із наказом про звільнення не ознайомила, відповідного розрахунку не провела та не видала трудову книжку, чим порушила статті 40 47 116 КЗпП України.

Крім того на час звільнення, вона була на 22 тижні вагітності, про що було відомо роботодавцю, який порушив передбачені законом гарантій для вагітних жінок, що є безумовною підставою для поновлення її на раніше займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ від 01 липня 2021 року № 38 про звільнення з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули; поновити її на посаді

продавця-консультанта ФОП ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 14 лютого

2022 року об`єднано в одне провадження позови ОСОБА_1 у справах

№ 707/111/22 та № 707/2717/21.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 пропустила передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду із вимогами про поновлення на роботі, а інші вимоги не підлягають задоволенню як похідні.

Також суд звернув увагу, що право на матеріальне забезпечення

та соціальні послуги за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням виникає лише з настанням страхового випадку в період роботи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хаткового А. В. задоволено. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 24 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано незаконним та скасовано наказ ФОП ОСОБА_2

від 01 липня 2021 року № 38 про звільнення з роботи

ОСОБА_4 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогули). Поновлено ОСОБА_1 на посаді продавця-консультанта ФОП ОСОБА_2 . Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 липня

2021 року до 02 лютого 2023 року в розмірі 126 631,79 грн. Зобов`язано

ФОП ОСОБА_2 оформити належним чином заяву-розрахунок для здійснення фінансування для надання ОСОБА_1 матеріального забезпечення за листками непрацездатності від 16 серпня 2021 року серії АЛГ № 400570 та від 25 серпня 2021 року серії АЛГ № 400673 і подати її

до Черкаського міського відділення УВДФССУ у Черкаській області. Стягнуто із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі

992, 40 грн та апеляційної інстанції в сумі 4 212, 60 грн. Стягнуто

із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1 816 грн.

Суд апеляційної інстанції, поновлюючи строк звернення до суду з вимогами про поновлення на роботі виходив з того, що ОСОБА_1 пропустила вказаний строк з поважних причин, оскільки фактично із наказом про звільнення була ознайомлена лише 10 грудня 2021 року.

Скасовуючи наказ про звільнення та поновлюючи позивачку на роботі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки, вона на день винесення наказу про звільнення була вагітна, а тому на неї поширювалися гарантії, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України. Крім того, у день звільнення позивачці не було видано наказ про звільнення, не проведено з нею розрахунок та не внесено відповідні записи до трудової книжки.

Також апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням положень статті 235 КЗпП України, встановши, що в справі наявні належні докази для визначення суми середнього заробітку.

Зобов`язавши ФОП ОСОБА_2 оформити належним чином заяву-розрахунок для здійснення фінансування для надання ОСОБА_1 матеріального забезпечення за листками непрацездатності і подати її до Черкаського міського відділення УВДФССУ у Черкаській області, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не виконала покладені на неї законом зобов`язання внаслідок чого позивачка не отримала належні їй виплати.

У зв`язку з порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , врахувавши принципи розумності та справедливості, характер та глибину страждань, конкретні обставини справи апеляційний суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_2 просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 лютого 2023 року засобами поштового зв`язку ФОП ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року заяву ФОП ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення задоволено частково. Зупинено до закінчення касаційного провадження виконання постанови Черкаського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року в частині стягнення

із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі, що перевищує виплату за один місяць.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 148/201/21, від 18 січня 2023 року у справі № 2-5151/09, від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19, від 21 липня 2022 року у справі № 569/18379/19, від 29 липня 2020 року у справі № 524/1424/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 16 січня 2018 року у справі № 175/167/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 440/2621/21, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/8991/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, від 15 жовтня 2015 року у справі № 21-303а13, від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що суд апеляційної інстанції не спростував висновки районного суду щодо пропуску позивачем, передбаченого законом строку

на звернення з позовом про поновлення на роботі.

Крім того апеляційний суд в оскарженій постанові помилково зазначив серед учасників справи адвоката Єфімову Л. Я., яка не була присутня

в судовому засіданні 02 лютого 2023 року, натомість не вказав представника відповідача ОСОБА_5 та не врахував його доводи.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що 01 липня 2021 року продавець ОСОБА_6 не вийшла на роботу, про причини відсутності на робочому місці роботодавця не повідомила, на телефонні дзвінки не відповідала і на роботу більше не виходила.

В оскарженій постанові суд зазначив, що позивачці не було видано трудову книжку, не запропоновано наявні вакантні посади, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, досвіду тощо, але не взяв до уваги, що

у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до відповідача після звільнення із заявою про видачу трудової книжки чи направлення її поштою, або докази звернення щодо працевлаштування та відмови в цьому.

Посилаючись на незаконність звільнення, позивачка взагалі не надала доказів причин своєї відсутності на роботі з 01 липня до 16 серпня

2021 року, що свідчить про прогул без поважних причин. Факт прогулу позивача підтверджено наданими доказами, зокрема, копіями актів про відсутність на робочому місці, повідомленнями, наказами. Обов`язок

з доведення поважності причини відсутності на роботі покладений на працівника, яка не довела поважність причин відсутності на робочому місці у вказаний період, тобто до отримання нею першого лікарняного листа

і далі, що проігноровано судом апеляційної інстанції.

Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена на підставі припущень, нез`ясованих і недоведених обставин.

Апеляційний суд також проігнорував порушення трудової дисципліни позивачкою, а саме нестачу коштів, що свідчить про її недобросовісність.

Суд апеляційної інстанції помилково кваліфікує невихід позивачки на роботу без поважних причин, як «вимушений» прогул і зобов`язує роботодавця його оплатити з посиланням на те, що роботодавець не допустила продавця ОСОБА_6 до роботи, проте матеріали справи не містять жодного доказу недопуску продавця до роботи.

Вважає, що встановивши відсутність продавця на роботі 01 липня 2021 року не лише понад 3 години, а протягом робочого дня і надалі, без поважних причин, позивачка була звільнена з роботи на законних підставах.

10 серпня 2021 року цінним листом із описом було направлено

ОСОБА_6 вимогу надати письмові пояснення щодо причини відсутності на робочому місці та одночасно попередження про те, що у разі подальшого невиконання нею своїх посадових обов`язків, вона буде звільнена з посади продавця - консультанта за прогули. Відповіді на свій лист роботодавець не отримала, як і доказів вимушеності прогулу.

На час роботи у ФОП ОСОБА_2 продавець ОСОБА_6 у шлюбі не перебувала, про свою вагітність не повідомляла, ознак вагітності не спостерігалося, що не спростовано, але і не взято до уваги судом апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції проігнорував, що будь-яких лікарняних листів ОСОБА_4 роботодавцю не надавала ні під час роботи ні після звільнення. Лікарняні, які додані до матеріалів справи, ОСОБА_1 отримала 16 і 26 серпня 2021 року, тобто вже після звільнення.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не пізніше 15 вересня 2021 року ОСОБА_1 достовірно знала своє звільнення

з роботи, однак із позовом про поновлення на роботі звернулася лише

10 січня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого законом строку.

Крім того, ОСОБА_1 могла і повинна була дізнатися про своє звільнення з роботи раніше, оскільки не заперечувала факт отримання нею у кінці серпня 2021 року вимоги ФОП ОСОБА_2 про надання письмових пояснень щодо відсутності на роботі.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що у заяві від 10 вересня 2021 року до Держпраці у Черкаській області позивачка вказала, що з 08 липня 2021 року роботодавець ФОП ОСОБА_2 залишила її без роботи, іншого місця роботи не надала, відмовилася віддати їй трудову книжку.

У зв`язку з безпідставним поновленням пропущеного строку, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу, в порушення принципу диспозитивності, суд задовольнив вимоги, які ОСОБА_1 не заявляла. Також суд не врахував, що прогул тривав із 01 липня 2021 року до 16 серпня 2021 року (дата видачі першого лікарняного листа) та не встановлював чи мала місце виплата позивачці будь-якої соціальної виплати, пов`язаної з тимчасовою непрацездатністю та народженням дитини.

Зауважує, що стягнення середнього заробітку навіть за час прогулу неможливе, оскільки стаття 235 КЗпП України гарантує працівнику компенсацію втраченого заробітку, тоді як ОСОБА_1 з 16 серпня 2021 року до 30 грудня 2021 року не працювала через вагітність та пологи, тому набула право на соціальні виплати, які не є заробітною платою.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування моральної шкоди та стягнув судовий збір із відповідача, яка є особою

з інвалідністю 2 групи та звільнена від сплати судового збору в силу закону.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хатковий А. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність

та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вважає, що суд апеляційної інстанції встановив усі обставини справи та дослідив докази, надавши їм належну правову оцінку.

У відповіді на відзив ФОП ОСОБА_2 наполягала на задоволенні касаційної скаргиз наведених в ній підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 серпня 2018 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено трудовий договір, ознайомлено останню із правилами роботи кіоску «Тютюн»,

у м. Черкаси, а також укладено між нею і ФОП ОСОБА_2 договір про повну матеріальну відповідальність.

Наказом ФОП ОСОБА_2 від 18 серпня 2018 року № 27 ОСОБА_7 прийнято на посаду продавця-консультанта.

ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_8 , а в подальшому на ОСОБА_9 .

01 липня 2021 року о 16 год 45 хв ФОП ОСОБА_2 у присутності

ОСОБА_10 та ОСОБА_11 склала акт про невихід на роботу, відповідно до якого 01 липня 2021 року продавець-консультант кіоску, розташованого на АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 не вийшла на роботу і не приступила до виконання своїх службових обов`язків, визначених трудовим договором від 15 серпня 2018 року. На час складання акта інформація про причини відсутності ОСОБА_6 на робочому місці відсутня, на телефонні дзвінки ОСОБА_6 не відповідає.

01 липня 2021 року комісія у складі: ФОП ОСОБА_2 , бухгалтера

ОСОБА_11 та продавця ОСОБА_10 провела ревізію кіоску за адресою: АДРЕСА_1 , якою виявлено недостачу на суму 1 038, 47 грн.

Наказом ФОП ОСОБА_2 від 01 липня 2021 року № 38 ОСОБА_6 звільнено із займаної посади продавця-консультанта за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстави: наказ про дисциплінарне стягнення на ОСОБА_6 у вигляді звільнення від 01 липня 2021 року; залишення без відповіді вимоги роботодавця надати письмові пояснення щодо невиходу на роботу.

Апеляційним судом встановлено, що вимога роботодавця надати письмові пояснення щодо невиходу на роботу станом на 01 липня 2021 року позивачу не направлялась.

08 липня 2021 року ГУ ДПС у Черкаській області (м. Черкаси) скасувало реєстрацію реєстратора розрахункових операцій фіскальний номер 3000362541, що використовувався у кіоску за адресою: АДРЕСА_1 .

17 серпня 2021 року ФОП ОСОБА_2 направило ОСОБА_6 вимогу надати письмові пояснення з приводу невиходу на роботу (кіоск « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 ), починаючи із 01 липня 2021 року до дати направлення вимоги, та попереджено останню про те, що у разі подальшого невиконання нею своїх посадових обов`язків ФОП ОСОБА_2 буде змушена звільнити її з посади продавця-консультанта за невихід на роботу.

Відповідно до змісту листка непрацездатності серії АЛГ № 400570 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 16 до 25 серпня

2021 року включно.

Згідно із листком непрацездатності серії АЛГ № 400673 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у період з 26 серпня 2021 року до 29 грудня 2021 року включно, діагноз: вагітність 30 тижнів.

Відповідно до довідки № 84 КНП «Черкаська центральна районна лікарня», ОСОБА_1 22 жовтня 2021 року пройшла лікарсько-консультативну комісію та їй встановлено діагноз: вагітність 37 тижнів.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила дочку.

Відповідно до копії довідки управління соціального захисту населення Черкаської райдержадміністрації Черкаської області від 28 січня 2022 року № 102106-25 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Черкаської райдержадміністрації і отримує допомогу при народженні дитини згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу сім`ям з дітьми» на дитину ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Допомогу призначено з 01 листопада 2021 року до

30 листопада 2024 року.

За відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 11 грудня 2021 року остання заробітна плата виплачувалася ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_2

у червні 2021 року. Датою звільнення вказано 01 липня 2021 року.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_6 серії НОМЕР_1 , останнім записом у ній є: «01.07.2021. ПП ОСОБА_2 . Звільнена згідно п. 4

ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогули. Підстава: Наказ № 38 від 01.07.2021».

У серпні та вересні 2021 року позивачка зверталась на урядову «гарячу лінію» та до Управління Держпраці у Черкаській області з приводу порушення відповідачем її трудових прав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним іобґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо строку звернення до суду

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 233 КЗпП України (в редакції на час звільнення ОСОБА_1 ) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України (в редакції на час звільнення ОСОБА_1 ) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський

чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали значні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Згідно пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені

статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення ОСОБА_1 ) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки,зазначені у статті 116 цього Кодексу,

а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказала, що дізналася про те, що 01 липня 2021 року її звільнено із посади продавця-консультанта на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули, ознайомившись 10 грудня 2021 року із відзивом ФОП ОСОБА_2 на позов та доданими до відзиву документами, у справі № 707/2717/21.

Стверджувала, що до 10 грудня 2021 року їй не було вручено копію наказу про звільнення та не видано трудову книжку.

Встановши вказані обставини, апеляційний суд обгрунтовано не погодився із висновками районного суду про відмову в позові через пропуск строку передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Щодо поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За змістом частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Таким чином вагітність на день звільнення працівниці за ініціативою власника або уповноваженого ним органу при відсутності ліквідації підприємства, установи, організації є підставою для поновлення звільненої особи на раніше займаній посаді.

Для застосування частини третьої статті 184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи, а не на час розгляду справи. Застосування цієї норми не ставиться в залежність

і від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність. Несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених КЗпП України (див. постанови Верховного Суду від 19 вересня 2019 року в справі № 561/171/17-ц, від 05 серпня 2021 року в справі

№ 487/8351/19).

Згідно зі статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Встановиши, що ОСОБА_1 звільнена під час вагітності всупереч гарантій передбачених статтею 184 КЗпП України, апеляційний суд обгрунтовано поновив її на роботі та скасував наказ про звільнення.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок).

Встановиши розмір заробітку ОСОБА_1 за останні два місяці, які передували її звільненню, а також графік її роботи, апеляційний суд врахувавши вимоги статті 235 ЦПК України та Порядку, обґрунтовано визначив розмір середьнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача.

Підстав для зменшення стягнутого апеляційним судом середнього заробітку, Верховним Судом не встановлено.

Щодо зобов`язання відповідача вчинити дії

Відповідно до статті 255 КЗпП України види матеріального забезпечення

та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (тут і далі в редакції, чинній на момент настання страхового випадку ОСОБА_1 у зв`язку

з вагітністю та пологами) роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, як окрема допомога по вагітності та пологам.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлення за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що ФОП ОСОБА_2 не виконала покладені на неї законом обов`язки щодо подання відповідних документів щодо ОСОБА_1 до відділення УВДФССУ у Черкаській області, дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача оформити належним чином заяву-розрахунок для здійснення фінансування для надання

ОСОБА_1 матеріального забезпечення за листками непрацездатності від 16 серпня 2021 року серії АЛГ № 400570 та від 25 серпня 2021 року

серії АЛГ № 400673 і подати її до Черкаського міського відділення УВДФССУ у Черкаській області.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (див. постанови Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18,

від 27 листопада 2020 року у справі № 191/1052/18).

У зв`язку з порушення відповідачем прав ОСОБА_1 , врахувавши характер та глибину душевних страждань, обставини справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди

у розмірі 10 000 грн, що відповідає принципам розумності та справедливості.

Верховний Суд погоджується із розміром відшкодування моральної шкоди, визначеним судом апеляційної інстанції, та не вбачає підстав для його перегляду.

Не зазначення у постанові апеляційного прізвища представника відповідача, який брав участь в судовому засіданні 02 лютого 2023 року на законність та обгрунтованість оскарженої постанови не впливає.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо не дослідження доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції надано оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Незгода заявника із оскаржуваним судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для його скасування.

За встановлених обставин висновки апеляційного суду по суті вирішення спору не суперечать висновкам Верховного Суду у постановах від 06 липня 2022 року у справі № 148/201/21, від 18 січня 2023 року у справі

№ 2-5151/09, від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19,

від 21 липня 2022 року усправі № 569/18379/19, від 29 липня 2020 року у справі № 524/1424/18, від20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 16 січня 2018 року у справі № 175/167/16-ц, від 05грудня 2022 року у справі № 440/2621/21, від 20 листопада 2019 року усправі № 295/8991/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц, а також висновкам Верховного Суду України

у постановах від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 19 жовтня 2016 року у справі

№ 6-2801цс15, від 15 жовтня 2015 року у справі № 21-303а13, від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, на які посилалась заявник в касаційній скарзі.

Разом з тим колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо помилкового розподілу апеляційним судом судових витрат.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентовано статтею 141 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору

(див. постанови Верховного Суду України № 6-152цс17 від 01 березня

2017 року та № 6-1065цс17 від 16 серпня 2017 року).

У пункті 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема особи з інвалідністю II групи.

Верховний Суд у постановах від 03 грудня 2020 року

справа № 903/323/20, від 16 червня 2021 року справа № 750/6872/20, дійшов висновку, що громадяни, які мають статус

фізичної особи - підприємця та підпадають під ознаки відповідних пунктів статті 5 Закону України «Про судовий збір», мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею.

Оскільки ОСОБА_2 , як особа з інвалідністю ІІ групи звільнена від сплати судового збору, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про покладення на неї обов`язку сплатити судовий збір на користь держави

та відшкодувати судовий збір сплачений ОСОБА_1 при звернення до суду першої інстанції.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але при вирішенні питання про судові витрати апеляційним судом неправильно застосовано норми права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну постанови апеляційного суду в цій частині.

Виконання постанови апеляційного суду, яке було зупинене до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити

з врахуванням змін внесених цією постановою Верховного Суду.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 415 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року в частині розподілу судових витрат змінити з урахуванням мотивів викладених у цій постанові Верховного Суду.

У резолютивній частині постанови Черкаського апеляційного суду

від 02 лютого 2023 року абзац одинадцятий виключити, а абзац дванадцятий викласти в наступній редакції: «Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави, в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 816 грн сплачені при поданні позову до Черкаського районного суду Черкаської області».

В іншій частині постанову Черкаського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Черкаського апеляційного суду

від 02 лютого 2023 року з урахуванням змін внесених цією постановою Верховного Суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович