Історія справи

Постанова

Іменем України

06 липня 2023 року

м. Київ

справа № 568/269/22

провадження № 61-12792св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 липня 2022 року у складі судді Сільман А. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом демонтажу котельні.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . На сусідній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , відповідачкою самочинно зведено котельню, при будівництві якої не дотримано протипожежних відстаней між спірною будівлею та її будинком.

Дим, який йде з котельні, загрожує її здоров`ю та життю, може спричинити пожежу та пошкодити її майно.

Наслідки порушення відповідачкою законодавчих норм, прав позивачки мають бути відновлені шляхом демонтажу спірної споруди.

У зв`язку з викладеним позивачка просила зобов`язати відповідачку демонтувати котельню, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що споруда, про знесення якої заявлено позов побудована на земельній ділянці відповідача та належним чином зареєстрована.

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, яким чином порушуються права позивачки, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідачкою порушено норми ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» та норм ДБН В.2.5-77:2014 «Котельні», а саме пункт 9.4.1 ДБН В.2.5-77:2014 - котельні на твердому паливі повинні бути обладнанні установками очищення димових газів від твердих часток (золи), а в технічній документації про очищення димових газів не вказано.

Відповідач не реагує на будь-які зауваження щодо протиправного здійснення будівництва котельні без дотримання протипожежних меж та її шкідливого впливу на здоров`я.

Судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що нотаріусом було внесено відомості про ганок (котельню) - літ. «а4» з порушенням норм законодавства.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц.

У лютому 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому відповідачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що господарське приміщення, у якому встановлено твердопаливний котел, назване котельнею, проте по суті це пічне приміщення, в якому знаходиться твердопаливний котел тривалого горіння моделі Холмова, потужністю 6 кВт, розрахований на опалення невеликих приміщень, що не вважається промисловим опалювальним устаткуванням і не відноситься до технічних приміщень - котелень із системами опалення потужністю 100 кВт, для встановлення яких потрібно відповідні дозволи та дотримання норм ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» та ДБН В.2.5-77:2014 «Котельні». Твердопаливні котли такого типу встановлюються громадянами в коридорах, кухнях, кладових приміщеннях будинків та квартир.

Отже, твердопаливний котел тривалого горіння потужністю 6 кВт не відноситься до котельної установки та використовується для обігріву лише однієї будівлі, а не кількох споживачів.

Посилання ОСОБА_1 на неврахування висновків, викладених у постановіВерховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 та постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц є безпідставними, оскільки у зазначених справах вирішувалося питання знесення самочинного будівництва, зокрема щодо: будівництва прибудови на прибудинковій території багатоквартирного будинку без відповідної дозвільної документації та згоди мешканців будинку, де внаслідок дій відповідачки відбувається самовільне захоплення прибудинкової ділянки, яка не була відведена для цієї мети і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку; незаконного будівництва гаража, що призвело до забруднення криниці стічними водами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до договору дарування від 25 жовтня 1994 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку та відповідну частину господарських будівель та споруд, розміщених на земельній ділянці площею 938 кв. м на АДРЕСА_1 (а. с. 9-10).

На підставі договору дарування від 09 квітня 1997 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 1/2 частину житлового дерев`яного будинку, житловою площею 54,4 кв. м й відповідну частину господарських будівель та споруд (веранда, підвал, хлів-літня кухня, хлів, колодязь, вбиральня, огорожа, відмощення), що знаходиться на земельній ділянці, площею 1 139 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Зі змісту технічного паспорту на житловий будинок індивідуального фонду відомо, що житловий будинок, загальною площею 80,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 липня 2006 року серії ЯГ № 385504, виданого на підставі рішення міської ради від 28 квітня 2006 року № 17, земельна ділянка площею 0,0242 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення садівництва належить ОСОБА_1 (а. с. 17).

Зі змісту державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 липня 2006 року серії ЯІ № 385503, виданого на підставі рішення міської ради від 28 квітня 2006 року № 17, випливає, що земельна ділянка, площею 0,10 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд належить ОСОБА_1 (а. с. 16).

Рішенням Радивилівської міської ради Рівненської області від 17 березня 2002 року № 35 ОСОБА_2 надано дозвіл на добудову веранди розміром 4,0 x 6,0 м до житлового будинку на АДРЕСА_3 та будівництво сараю розміром 4,0 x 9,0 м на власній присадибній ділянці(а. с. 67).

Листом від 08 жовтня 2019 року № 1017-2757-19 Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області повідомило про розгляд поданої ОСОБА_2 декларації про готовність до експлуатації об`єкта, побудованого без дозвільного документа на виконання будівельних робіт на об`єкт реконструкції частини житлового будинку під житловий будинок на будівництво господарської будівлі на АДРЕСА_2 , внесення інформації про готовність до експлуатації об`єкта до Єдиного реєстру документів і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівельних об`єктів (а. с. 68).

Рішенням Радивилівської міської ради Рівненської області від 31 жовтня 2019 року № 278 ОСОБА_2 надано дозвіл на виділ в натурі частки, яка складає 2/5 житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, з об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві часткової приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14 березня 2002 року № 408 та декларації про готовність до експлуатації об`єкта, побудованого без дозвільного документа, вказану частину виділено в окремий самостійний об`єкт - будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 (а. с. 69).

Відповідно до договору про поділ нерухомого майна від 03 серпня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 позділили майно, яке є об`єктом спільної часткової власності, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , а саме: житлового будинку літ. «А-1» та господарських будівель і споруд, зокрема, літ. «а4» - ганок (котельня).

На підставі вказаного договору припинилося право спільної часткової власності на майно і у власність ОСОБА_2 перейшло 2/5 частини житлового будинку на АДРЕСА_2 .

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності випливає, що житловий будинок загальною площею 60,9 кв. м та приналежні господарські будівлі та споруди, зокрема, ганок (котельня) на АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а. с. 38).

Згідно з технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , будинковолодіння належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , під літ. «а4» розміщений ганок (котельня), бетонний з накриттям, площею 9,6 кв. м.

Відповідно до акта обстеження будинковолодіння на АДРЕСА_1 від 16 грудня 2020 року, складеного Радивилівською міською радою випливає, що на орієнтовній відстані до одного метра від межі суміжних земельних ділянок між будинковолодінням на АДРЕСА_1 та будинковолодінням на АДРЕСА_4 , проводиться будівництво капітальної споруди на території будинковлодіння на АДРЕСА_4 , яке належить громадянці ОСОБА_2 (а. с. 21).

Згідно з відповіддю Радивилівської міської ради від 14 березня 2022 року № 388/01.09-20 будівельний паспорт забудови земельної ділянки на будівництво котельні за адресою: АДРЕСА_2 , не видавався.

Відповідно до листа Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Рівненській області від 15 квітня 2022 року № 6202-1860/622 для здійснення перевірки котельні на території приватного господарства за адресою: АДРЕСА_2 , не має правових підстав (а. с. 58).

Згідно з листом Державної інспекції архітектури та містобудування України під час воєнного стану підстав для здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю у порядку проведення планових та позапланових перевірок на об`єктах будівництва немає (а. с. 59).

Радивилівським управлінням Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області надано роз`яснення позивачці, що проведення експертизи (дослідження вмісту шкідливих речовин в атмосферу) можливе після завершення військового стану (а. с. 56).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що будівництво котельні відповідачка здійснила самочинно, без дотримання протипожежних норм, робота котельні шкідливо впливає на її здоров`я, а тому її права мають бути відновленні шляхом демонтажу спірної споруди.

Відповідно до статті 103 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно з частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до статті 104 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК країни).

Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проєкту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 404/8750/15 (провадження № 61-19614св18), від 03 липня 2019 року у справі № 493/1156/15-ц (провадження № 61-28461св18), від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц (провадження № 61-8737св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19 (провадження № 61-18648св20), Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17, викладено правовий висновок, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Сherkezov v. Bulgaria) (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав передбачених статтями 391 396 ЦК України та статті 103 ЗК України.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Встановлено, що ОСОБА_2 здійснила прибудову ганку (котельні) до належного їй на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на яку надалі отримала дозвіл на користування та зареєструвала зведену прибудову в установленому законом порядку.

Отже, підстав для висновку, що зведена господарська споруда ганок (котельня) є самочинним будівництвом немає.

Позивачка фактично обґрунтовує позов негативними наслідками від викидів твердопаливного котла, який розміщений у прибудованому відповідачкою приміщенні.

Проте позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність використання спірного приміщення як котельні та невідповідність цього приміщення відповідним пожежних та екологічним нормам.

Про призначення судом відповідних експертиз позивачка не клопотала.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням положень статті 81 ЦПК України, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка не надала доказів того, яким чином ганок (котельня) порушує її права як суміжного землекористувача, зокрема, призводить до шкідливого впливу на її здоров`я, оскільки зазначена прибудова - літ. «а4» зареєстрована відповідачкою у встановленому законом порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачкою порушено норми

ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» та норм

ДБН В.2.5-77:2014 «Котельні» Верховний Суд відхиляє.

Відповідно до пункту 3.6 ДБН В.2.5-77:2014 «Котельні» котельня (котельна установка) - це приміщення, будівля, споруда чи їх комплекс, у яких розміщено сукупність обладнання та пристроїв (у тому числі теплогенератори на основі водонагрівачів, допоміжне устаткування), що призначена для вироблення теплової енергії та передавання її теплоносію (водяна пара або гаряча вода) з метою теплозабезпечення споживачів.

Згідно з пунктом 9.4.1 ДБН В.2.5-77:2014 «Котельні» котельні, призначені для роботи на твердому паливі (вугіллі, торфі, сланці, біопаливі), обов`язково повинні бути обладнані установками для очищення димових газів від твердих часток (золи) у випадках, коли добуток АrВ ? 5000, де Аr - вміст золи на робочу масу палива, %; В - максимальна годинна витрата палива, кг. При застосуванні твердого палива, як аварійного, встановлення золоуловлювачів не передбачають.

З урахуванням наведеного твердопаливний котел тривалого горіння потужністю 6 кВт, про використання якого йдеться у цій справі, не відноситься до вказаного обладнання, використовується для обігріву лише однієї будівлі, а не кількох споживачів.

Посилаючись на порушення відповідачкою норми ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», позивачка не зазначила які саме положення вказаної норми порушено, тому Верховний Суд доводи заявниці про порушення згаданої норми до уваги не бере.

Аргументи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі

№ 6-1721цс16, постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У зазначених справах предметом спору було знесення самочинного будівництва, зокрема: будівництва прибудови на прибудинковій території багатоквартирного будинку без відповідної дозвільної документації та згоди мешканців будинку, де внаслідок дій відповідачки відбувається самовільне захоплення прибудинкової ділянки, яка не була відведена для цієї мети і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку; незаконного будівництва гаража, що призвело до забруднення криниці стічними водами.

Отже, висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню, оскільки суди попередніх інстанції у цій справі встановили, що спірна забудова не є самочинним будівництвом.

Доводи касаційної скарги також зводяться до власного тлумачення норм права, до незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак