Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.08.2019 року у справі №753/2835/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 753/2835/17

провадження № 61-15373св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О.

В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив:

- визнати нерухоме та рухоме майно, набуте подружжям за час шлюбу, що є предметом справи об'єктом спільної сумісної власності подружжя;

- виділити йому у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;

- залишити у власності ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;

- виділити йому у власність 1/2 частину автомобіля CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2;

- залишити у власності ОСОБА_2 1/2 частину автомобіля CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 25 грудня 2003 року він перебував з відповідачем у шлюбі, який розірваний рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року.

За період перебування в шлюбі ними придбано за спільні кошти майно: квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_2, які були оформлені на ОСОБА_2.

Вважає, що на вказане майно розповсюджується режим спільної сумісної власності його та ОСОБА_2, у зв'язку із чим, враховуючи принцип рівності часток подружжя, вказане майно підлягає поділу між сторонами у справі в рівних частках.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року у складі судді Коренюк А. М. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано автомобіль CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, спільним сумісним майном, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Визнано 5862/10000 частин квартириАДРЕСА_1, загальною площею 75,60 кв. м, жилою площею 37,10 кв. м спільним сумісним майном, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 2931/10000 частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 75,60 кв. м, жилою площею 37,10 кв. м.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 2931/10000 частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 75,60 кв. м, жилою площею 37,10 кв. м.

Визнано 4138/10000 частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 75,60 кв. м, жилою площею 37,10 кв. м особистою приватною власністю ОСОБА_2.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що автомобіль та 5862/10000 частин квартири є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки зазначене майно придбане за рахунок спільних коштів подружжя. 4138/10000 частин спірної квартири є особистою приватною власністю відповідача, оскільки на її придбання відповідач надавала особисті кошти, що набуті нею на підставі продажу спадкового майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 аргументована тим, що вона не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю.

Апеляційний суд, вирішуючи спір, не врахував її доводи та надані нею докази про те, що це майно придбане за її особисті кошти.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 подала відповідь на відзив, у якій просить врахувати доводи її касаційної скаргу та скасувати постанову апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ майна подружжя.

Витребувано із Дарницького районного суду міста Києва зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 грудня 2003 року, який розірвано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року. Від шлюбу спільних дітей не мають.

Під час шлюбу сторонами набуто квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О. Л., квартира АДРЕСА_1 придбана за ціною 589 680 грн та оформлена ОСОБА_2.

У пункті 9 вказаного договору зазначено, що покупець купує квартиру, яка є предметом цього договору, за спільні грошові кошти подружжя і ця квартира буде об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Згода чоловіка покупця - ОСОБА_1 на купівлю вказаної квартири викладена в заяві.

Також установлено, щона підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 червня 2006 року ОСОБА_2 належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 після смерті її матері.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2009 року відповідачем та її батьком ОСОБА_4 спадкова квартира, яка належала останнім в рівних частках (по Ѕ частині), продана за 488 000 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 3 та 4 статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 57 СК України та вказано, що "у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю".

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірне майно: автомобіль та квартира придбане в період перебування позивача та відповідача в шлюбі.

Для придбання спірної квартири, вартість якої становила 589 680 грн, сторонами сплачено спільні кошти подружжя в розмірі 345 680 грн та особисті кошти відповідача в розмірі 244 000 грн, які набуті нею за рахунок продажу спадкового майна.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що 5862/10000 частин спірної квартири є спільним майном подружжя, 4138/10000 частин визнав особистою приватною власністю ОСОБА_2.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу спірний автомобіль зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 з особливою відміткою - право користуватися ОСОБА_1.

Відповідач зазначала, що це майно придбано нею за особисті кошти, які вона отримала від продажу раніше придбаних автомобілів, проте суд вказані обставини визнав недоведеними та

дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль є спільним майном, набутим сторонами за час шлюбу.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірне майно придбане лише за її особисті кошти з тих підстав, що пунктом 9 договору купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року сторони передбачили і цим договором визначили режим вказаного майна (спірної квартири) - спільна сумісна власність.

Інші доводи не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до незгоди заявника з висновком суду та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 389,400,401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук