Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.06.2019 року у справі №727/11061/18

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 727/11061/18

провадження № 61-9980св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Лакуста Світлана Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 січня 2019 року у складі судді Чебан В. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня

2019 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Лисака І.

Н.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк", банк), третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Лакуста С. І. (далі - приватний нотаріус Лакуста С. І.), про визнання договору іпотеки припиненим, вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційного номеру обтяження та вилучення з Державного реєстру іпотек записів.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 11 червня 2004 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк "), правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", укладено кредитний договір № 44, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 25 000,00 доларів США, зі сплатою 16 процентів річних, кінцевий строк повернення кредиту до 05 грудня 2005 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 червня 2004 року між ним та АКБ СР "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", укладено договір іпотеки № 44, за умовами якого він передав в іпотеку банку квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

На підставі договору іпотеки, приватним нотаріусом Лакустою С. І. було внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційні номери обтяження від 11 червня 2004 року № 29039 (на квартиру АДРЕСА_1) та № 29051 (на квартиру

АДРЕСА_2). Крім того, були внесені відомості про реєстрацію іпотеки до Державного реєстру іпотек, запис

від 11 червня 2004 року № 28994.

16 травня 2018 року рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі № 727/12564/17, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволені позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2004 року № 44. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що банк пропустив строк на звернення до суду, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до інформації Першого відділу державної виконавчої служби

м. Чернівці Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області (далі - Перший відділ ДВС м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області) від 26 липня 2018 року № 14.1-42/22215 згідно з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень на примусовому виконанні у Першому відділі державної ДВС м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області, виконавчі провадження, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь АКБ СР "Укрсоцбанк" не перебували та не перебувають.

Архівні виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ СР "Укрсоцбанк" у відділі відсутні.

Посилаючись на те, що кредитний договір від 11 червня 2004 року припинив свою дію у зв'язку зі спливом позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, що встановлено рішенням суду, та ураховуючи, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і може забезпечувати лише дійсне зобов'язання, просив визнати припиненим договір іпотеки від 11 червня 2004 року № 44, вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційні номери обтяження

від 11 червня 2004 року № 29039 та № 29051, вилучити з Державного реєстру іпотек запис від 11 червня 2004 року № 28994.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з наданими сторонами доказами основне зобов'язання за кредитним договором на час ухвалення рішення не виконано, судом не встановлено наявність підстав припинення іпотеки, визначених в статті 17 Закону України "Про іпотеку", а тому відсутні підстави для задоволення вимог про визнання припиненим договору іпотеки від 11 червня 2004 року, та відповідно підстави для задоволення похідних від зазначених вимог-про вилучення реєстраційних номерів обтяжень з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та запису з Державного реєстру іпотек. Проаналізувавши положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв'язку з статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, суд дійшов до висновку, що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в задоволені позову з підстави пропуску позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку". Суд вважав безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що згідно з пунктом 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, оскільки майновий поручитель, не є споживачем банківських послуг з кредитування.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 січня 2019 року і постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції, що діяла станом на дату укладення кредитного договору, згідно яких кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Зазначена норма стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04 лютого

2015 року у справі №6-239цс14). Ураховуючи, що кредитний договір

від 11 червня 2004 року припинив свою дію після ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 травня 2008 року у справі №727/12564/17, що набрало законної сили 25 червня 2018 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у зв'язку зі спливом позовної давності, а отже припинив свою дію і укладений на забезпечення його виконання договір іпотеки. З огляду на наведене, вважав, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки від 11 червня 2004 року припиненим.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

11 червня 2004 року між ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк, правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", укладено кредитний договір № 44, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі

25 000,00 доларів США, зі сплатою 16 процентів річних, на строк до 05 грудня 2005 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 червня 2004 року між ОСОБА_1 та АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", укладено договір іпотеки № 44, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Згідно з пунктом 6.3. договору іпотеки цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема Законом України "Про іпотеку".

На підставі зазначеного договору іпотеки приватним нотаріусом Лакустою С. І. було внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційні номери обтяження від 11 червня 2004 року № 29039 (на квартиру АДРЕСА_1) та № 29051 (на квартиру АДРЕСА_2). Крім того, внесені відомості про реєстрацію іпотеки до Державного реєстру іпотек, запис від 11 червня 2004 року № 28994.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 травня 2018 року у справі № 727/12564/17, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволені позову ПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2004 року № 44. Судом встановлено, що станом на 17 листопада 2017 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 11 червня 2004 рокустановить 85 026,24 доларів США, яка ним не погашена. Відмовляючи у задоволенні позову банку, суд виходив з того, що банк пропустив строк на звернення до суду, визначений статтею 257 ЦК України.

Відповідно до інформації Першого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області від 26 липня 2018 року № 14.1-42/22215, згідно з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень на примусовому виконанні у Першому відділі державної ДВС м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області, виконавчі провадження, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь АКБ СР "Укрсоцбанк" не перебували та не перебувають. Архівні виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ СР "Укрсоцбанк" у відділі відсутні.

Згідно з інформацією Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (далі - Другий відділ ДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області) від 27 липня

2018 року № 14.2-15/16627, відповідно до даних автоматизованої системи виконавчих проваджень до Другого відділу ДВС м. Чернівці ГТУЮ в Чернівецькій області не надходили на виконання рішення суду про стягнення з

ОСОБА_1 на користь АКБ СР "Укрсоцбанк" заборгованості за кредитним договором.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно зі змістом частини 1 статті 509, статті 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 509, статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1 та 2 статті 598 ЦК України).

Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов'язання норми глави 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, згідно з якою особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

У зобов'язальних відносинах суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина 3 статті 267 ЦК України).

У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина 5 статті 267 ЦК України).

Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина 1 статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, відповідно до ЦК України, сплив позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина 2 статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України "Про іпотеку", відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку"; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених статті 17 Закону України "Про іпотеку", тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України "Про іпотеку".

Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17,

від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16 (провадження № 61-35327св18), від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц (провадження № 61-33814св18).

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором, не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку", а тому обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про припинення договору іпотеки від 11 червня

2004 року № 44.

Вимоги про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційні номери обтяження від 11 червня 2004 року № 29039 та № 29051, вилучення з Державного реєстру іпотек запис

від 11 червня 2004 року № 28994 є похідними від вимоги про визнання припиненим договору іпотеки, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на відсутність правових підстав для задоволення основної вимоги.

Доводи касаційної інстанції про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано не застосували до спірних правовідносин положення пункту 7 абзацу 2 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув є неспроможними, оскільки в Законі України "Про іпотеку" відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за основним зобов'язанням, в свою чергу пункт 7 абзацу другого частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не передбачав заборони та не обмежував іпотекодержателя у праві в порядку та у спосіб, визначені Законом України "Про іпотеку" й іпотечним договором, задовольнити вимоги щодо невиконаного зобов'язання за рахунок предмета іпотеки (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 січня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак