Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа № 263/1468/17

провадження № 61-31540 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2017 року у складі судді Шевченко О. А., ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2017 року у складі суддів: Принцевської В. П., Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю., та додаткове рішення апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року у складі суддів: Принцевської В. П., Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересовані особи: Центральний відділ державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця, вобґрунтування якої зазначив, що 04 серпня 2014 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя видав виконавчий лист №263/12438/13 про стягнення з нього на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») заборгованості у розмірі 11 190 грн 56 коп. На підставі вказаного виконавчого листа 12 вересня 2014 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Маріупольського управління юстиції відкрито виконавче провадження №44720675. 12 вересня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 29 липня 2015 року вказане виконавче провадження закрито та винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з тим, що майно не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Вказаний виконавчий лист разом з постановою про повернення виконавчого документу стягувачу від 29 липня 2015 року надіслано стягувачу ПАТ «Дельта Банк». При поверненні виконавчого документу стягувачу державний виконавець не зняв арешт з майна боржника. ПАТ «Дельта Банк» мав право пред'явити виконавчий лист до виконання протягом року з моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа, тобто до 29 липня 2016 року. Постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 29 липня 2015 року оскаржена не була, тобто набрала законної сили. В строк до 29 липня 2016 року стягувач повторно не пред'явив виконавчий документ до примусового виконання. Таким чином, на теперішній час немає законних підстав для арешту майна боржника. Він звертався до відділу ДВС із заявою про зняття арешту з його майна, однак отримував відмови в задоволенні своїх вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2017 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що згідно статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. Станом на 09 лютого 2017 року ОСОБА_1, яка діє від імені ОСОБА_2 до Центрального ВДВС м. Маріуполя, щодо зняття арешту з рухомого та нерухомого майна ОСОБА_2 не зверталася. У зв'язку з тим, що на теперішній час виконавче провадження № 51231795 знаходиться на примусовому виконанні в Центральному ВДВС ГТУЮ у Донецькій області, заборгованість не сплачено, підстави для зняття арешту з всього рухомого та нерухомого майна відсутні.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даною скаргою державним виконавцем Зімановим А. І. повторно відкрито 25 травня 2016 року виконавче провадження №51231795 за спірним виконавчим листом, а також винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. До теперішнього часу заборгованість за вказаним виконавчим листом не погашена, виконавче провадження № 51231795 не закрито. У зв'язку з тим, що на теперішній час виконавче провадження № 51231795 знаходиться на примусовому виконанні в Центральному ВДВС ГТУЮ у Донецькій області, заборгованість не сплачено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави для зняття арешту з всього рухомого та нерухомого майна боржника відсутні.

Додатковим рішенням апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, судовий збір у сумі 320 грн на користь держави.

Додаткове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що згідно з вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на ухвалу суду фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В даному випадку ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 лютого 2017 року. Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» містить вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. В даному переліку не має осіб, які звертаються зі скаргою на дії державних виконавців, тобто Закон не звільняє особу, яка оскаржує дії державних виконавців від сплати судового збору при зверненні зі скаргами на ухвали суду до судів апеляційної і касаційної інстанцій. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним ухвалити додаткове рішення та стягнути з ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, судовий збір у сумі 320 грн на користь держави.

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

У касаційних скаргах, поданих у квітні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду, додаткове рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на одне й те ж майно боржника накладено два арешти, один з яких - у межах закритого 29 липня 2015 року виконавчого провадження. Апеляційний суд безпідставно стягнув із неї судовий збір за подання апеляційної скарги після розгляду цієї скарги по суті, а не під час її перевірки на предмет прийнятності. Крім того, апеляційний суд вирішив питання про судові витрати в додатковому рішенні, а по суті спору ним постановлено ухвалу.

29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Суди установили, що 04 серпня 2014 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя видав виконавчий лист №263/12438/13 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у розмірі 11 190 грн 56 коп.

12 вересня 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 44720675 та виніс постанову про арешт всього рухомого та нерухомого майна, що належить боржнику та оголошення заборони на відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

29 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку).

18 травня 2016 року ПАТ «Дельта Банк» повторно звернувся до відділу ДВС із заявою про примусове виконання рішення суду та накладення арешту на майно.

25 травня 2016 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 51231795 та виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

За скаргою ОСОБА_3 на дії ДВС оспорюється повернення державним виконавцем виконавчого документа 29 липня 2015 року без скасування арешту на майно боржника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (тут і далі в редакції станом на 29 липня 2015 року), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

У частині п'ятій статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

За змістом статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених частиною першою цієї статті випадках. При цьому у ній не зазначено такого випадку, як повернення виконавчого листа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна у боржника.

Згідно із частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв'язку з відсутністю майна у боржника державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі.

Щодо стягнення апеляційним судом судового збору

Частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Згідно статті 258 ЦПК України ухвала є однією із форм судового рішення.

Перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України «Про судовий збір», і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби.

Проте підпунктом 9 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору за подання фізичною особою до суду апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Оскільки згідно зі статтею 7 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1 600 грн, то судовий збір на ухвалу про відмову у задоволенні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби мав бути сплачений в сумі 320 грн.

Суд апеляційної інстанції встановив, що скаржник не належить до пільгової категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору, а відтак за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2017 року у цій справі судовий збір має справлятися на загальних підставах.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18).

За таких обставин, установивши відсутність у матеріалах справи доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановлених порядку і розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність вирішення питання щодо стягнення судового збору у порядку ухвалення додаткового рішення.

Доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права та залишаються без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 лютого 2017 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2017 року та додаткове рішення апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик