Історія справи

Постанова

Іменем України

6 березня 2018 року

м. Київ

справа № 361/6226/17-ц

провадження № 61-443 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_4,

відповідач - Броварська районна державна адміністрація Київської області,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у складі судді Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Броварської районної державної адміністрації Київської області (далі - Броварська РДА), ОСОБА_5 про скасування розпорядження, визначення місця проживання дитини й порядку участі батьків у вихованні дітей.

Позовна заява мотивована тим, що 18 вересня 2017 року головою Броварської РДА видано розпорядження № 888, яким на підставі рішення засідання комісії з питань захисту прав дитини Броварської РДА від 12 вересня 2017 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_5, а малолітнього ОСОБА_7 з матір'ю ОСОБА_4

Посилаючись на те, що комісією з питань захисту прав дитини не було встановлено виняткових обставин для розлучення малолітньої доньки ОСОБА_6 з матір'ю та залишено поза увагою висновки психологічних досліджень, що батько може зашкодити своєю поведінкою розвитку дитини, просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження від 18 вересня 2017 року № 888 у частині визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6, з батьком ОСОБА_5 та у частині визначення графіка спілкування дітей між собою: I, III вихідні кожного місяця з 10 години суботи до 18 години неділі, діти проживають з матір'ю, I, III вихідні кожного місяця з 10 години суботи до 18 години неділі - з батьком; визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю; та визначити спосіб участі відповідача у вихованні малолітніх дітей з урахуванням їх інтересів у певні години побачень, а малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 - виключно у присутності матері.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року у складі судді Василишина В. О. відкрито провадження у цій справі.

Ухвалою цього ж суду від 27 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення органу опіки та піклування.

Зазначена ухвала суду була оскаржена у апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у прийнятті апеляційної скарги відмовлено, справу повернуто до Броварського міськрайонного суду Київської області.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що частина перша статті 293 Цивільно-процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) (далі - ЦПК України) містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Зазначеною статтею не передбачено процесуальної можливості оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні заяви про зупинення виконання рішення органу опіки та піклування.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні її заяви щодо зупинення виконання рішення органу опіки та піклування та ухвалу апеляційного суду й постановити нову ухвалу по суті заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року відмовлено з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Касаційна скарга у частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заява про зупинення виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору по суті стосується забезпечення позову, а тому, могла бути оскаржена у апеляційному порядку відповідно до положень статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Відзив на касаційну скаргу, поданий ОСОБА_5 у січні 2018 року, мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви позивача про зупинення виконання рішення органу опіки та піклування не підлягає оскарженню у апеляційному порядку, а доводи касаційної скарги мають на меті затягування позивачем судового процесу по розгляду справи по суті та зловживання останньою процесуальними правами. З цих підстав, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 151 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, передбачені цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 152 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову.

ОСОБА_4 оскаржено в апеляційному порядку ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні її заяви про зупинення виконання рішення органу опіки та піклування.

Верховний Суд України у пункті 2 постанови Пленуму від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» звернув увагу судів на те, що при вирішенні питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у частині першій статті 152 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених частиною четвертою зазначеної статті. Судам слід ураховувати, що у справах окремих категорій позови можна забезпечувати за допомогою спеціальних заходів, які регулюються нормами відповідних законів.

Частиною третьої статті 159 Сімейного кодексу України передбачено, що за заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

Таким чином, рішення органу опіки та піклуваннящодо участі у вихованні дитини батьків, що почато виконанням, може бути зупинено судом до вирішення спору за мотивованої заяви заінтересованої сторони відповідно до статей 151, 152 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

У такому разі відмова суду апеляційної інстанції у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, якою вирішувалось питання забезпечення позову шляхом зупинення виконання рішення органу опіки та піклування, не може вважатися законною.

Частиною другою статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З урахування зазначеного, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, з передання справи до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик