Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.01.2019 року у справі №727/966/17

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 727/966/17

провадження № 61-26265св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», фізична особа-підприємець ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці у складі судді

Семенка О. В. від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Міцнея В. Ф., Яремка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

ПАТ КБ «ПриватБанк»), фізична особа-підприємець ОСОБА_3

(далі - ФОП ОСОБА_3) про стягнення боргу за договором оренди.

Позовна заява мотивована тим, що 02 січня 2002 року між виробничо-комерційною фірмою «Буковина», правонаступниками якої як

наступні власники орендованого майна є з 2006 року ОСОБА_5, а

з квітня 2011 року він, та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником

якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір оренди № 1

строком на 20 років, за умовами якого банк прийняв у тимчасове

орендне платне користування нежитлові приміщення загальною

площею 656,3 кв. м, що знаходиться на першому та другому поверхах

у будинку АДРЕСА_1, частину ґанка

площею 22,64 кв. м, та приміщення гаража площею 76,3кв. м, а всього загальною площею 755,24 кв. м, та зобов'язався сплачувати орендну плату та суми відповідних витрат на умовах та в порядку, що визначений цим договором.

Згідно з актом приймання-передачі від 03 січня 2002 року орендар прийняв орендовані приміщення в користування та було погоджено розмір орендної плати.

В подальшому до зазначеного договору оренди неодноразово вносились зміни і доповнення в частині орендної плати за користування орендованим приміщенням.

Зазначав, що після закінчення строку дії договорів про внесення змін і доповнень до вказаного договору оренди відновлювалась дія умов договору оренди № 1 від 02 січня 2002 року в попередній редакції.

31 жовтня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було повернуто йому з орендного користування частину орендованих приміщень площею 69,34 кв. м.

02 листопада 2012 року для забезпечення належного виконання

ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язань за указаним договором оренди, між ним та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого якого останній зобов'язався перед ним відповідати за виконання банком зобов'язань за договором оренди № 1 від 02 січня 2002 року.

Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору поручитель відповідає перед орендодавцем за сплату орендної плати та сум відповідних витрат за договором оренди в тому ж обсязі, що і орендар.

За наслідками проведення взаєморозрахунків між сторонами ним було встановлено, що станом на 31 грудня 2016 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» є заборгованість перед ним зі сплати орендної плати за приміщення

площею 585,60 кв. м по АДРЕСА_1

у розмірі 10 594,64 грн.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд стягнути солідарно з ПАТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором оренди у розмірі 10 596,64 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 квітня

2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором оренди

у розмірі 10 594,64 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, оскільки у

ПАТ КБ «ПриватБанк» виникла заборгованість перед позивачем зі сплаті орендної плати за користування приміщення по АДРЕСА_1 у розмірі 10 594,64 грн, то наявні підстави для стягнення заборгованості. Розмір заборгованості відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, вказана сума коштів у строки, передбачені договором оренди від 02 січня 2002 року відповідачами не сплачена, а тому вона підлягає стягненню з них в солідарному порядку на користь позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 04 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 квітня

2017 року змінено в частині вирішення судових витрат.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі по 52,27 грн з кожного.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки

ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не виконував умови договору оренди, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем зі сплати орендної плати, то наявні підстави для стягнення заборгованість солідарно як з боржника, так і з поручителя, тому позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими.

Крім того, зазначено, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, тому рішення суду першої інстанції в цій частині було змінено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну № 727/966/17 з Шевченківського районного суду м. Чернівці.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 травня 2018 року справа надійшла з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» та

ФОП ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором оренди призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи позов в частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» орендної плати, суд виходив з правильності здійсненого позивачем розрахунку, доведеності позивачем позовних вимог, та безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції в частині, що стосується вимог про стягнення орендної плати.

Зазначало, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції

ПАТ КБ «ПриватБанк» звертав увагу суду апеляційної інстанції на помилковість наданого позивачем розрахунку орендної плати, який не відповідає умовам договору та чинному законодавству України, проте зазначене не було враховано судом.

Вважало, що судами не з'ясовано за який період утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Посилалося на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» було подано заперечення проти позову та додано інший розрахунок орендної плати за користування орендованим приміщенням, відповідно до якого станом на 31 грудня

2016 утворилась переплата орендної плати на користь позивача

у розмірі 68 530,62 грн.

Також зазначало, що згідно розрахунку банку розмір орендної плати

з 01 листопада 2007 року розраховувався шляхом множення встановленої пунктом 8.1.1 договору оренди (в редакції згідно договору про внесення змін і доповнень від 01 листопада 2007) ставки в розмірі 40,00 грн на індекс інфляції за попередній місяць (жовтень 2007 року). З урахуванням цього на момент набуття позивачем права власності на орендовані приміщення (квітень 2011 року) ставка орендної плати за розрахунком банку складала 65,59грн за 1 кв. м. В період дії договорів про внесення змін і доповнень

від 01 квітня 2011 року, 01 квітня 2012 року та 01 листопада 2012 року зазначена ставка для розрахунку орендної плати не застосовувалась

(з квітня 2011 року по березень 2013 року). Відновлення нарахування орендної плати за ставкою 65,59 грн за 1 кв. м почалося з квітня 2013 року.

Вважало, що для розрахунку орендної плати за листопад 2007 року було б правильно застосовувати ставку у розмірі 40,00 грн за 1 кв. м орендованої площі, яка зазначена в договорі про внесення змін і доповнень

від 01 листопада 2007 року, яким пункт 8.1 та 8.1.3 договору оренди № 1

від 02 січня 2002 року викладено в новій редакції: «8.1. орендна плата за користування орендованим приміщенням встановлюється сторонами і є фіксованим платежем, який не може змінюватись орендодавцем до кінця терміну договору оренди, та складає 40,00 грн, за 1 кв. м орендованого приміщення щомісячно, які орендар перераховує на рахунок орендодавця не пізніше 10-го числа кожного поточного місяця».

Таким чином, сторони договору оренди, укладаючи договір про внесення змін і доповнень від 01 листопада 2007 року, встановили з 01 листопада 2007 нову ставку орендної плати у розмірі 40,00 грн за 1 кв. м, яка є базовою та повинна збільшуватись на індекс інфляції за попередній місяць оренди тільки починаючи з грудня 2007 року.

Березень 2011 року - є останнім місяцем, що передував укладенню сторонами договорів про внесення змін і доповнень від 01 квітня 2011 року, 01 квітня 2012 року та 01 листопада 2012 року, якими, призупинялась дія пунктів 8.1 та 8.1.3 договору оренди № 1 від 02 січня 2002 року в редакції договору про внесення змін і доповнень від 01 листопада 2007 року, щодо визначення ставки для розрахунку орендної плати в розмірі 40 грн за 1 кв. м орендованого приміщення щомісячно, (пункт 8.1 договору оренди)

та її щомісячної індексації (пункт 8.1.3 договору оренди). Отже, в березні 2011 року орендна плата за орендовані приміщення повинна розраховуватись за ставкою 63,74 грн за 1 кв. м орендованої площі.

Вважало, що після закінчення строку дії договорів про внесення змін і доповнень від 01 квітня 2011 року, 01 квітня 2012 року та 01 листопада

2012 року, а саме з 01 квітня 2013 року, відновлювалась дія умов договору оренди № 1 від 02 січня 2002 року в частині, встановленій договором про внесення змін і доповнень від 01 листопада 2007 року. Отже, з квітня

2013 року орендар повинен був сплачувати орендодавцеві орендну плату в розмірі, що дорівнював розміру, визначеному станом на березень 2011 року, тобто на момент призупинення дії умов договору оренди № 1 від 02 січня 2002 за договорами про внесення змін і доповнень від 01 квітня 2011 року,

01 квітня 2012 року та 01 листопада 2012 року. Таким чином, в квітні

2013 року орендна плата за орендовані приміщення також повинна розраховуватись за ставкою 63,74 грн за 1 кв. м орендованої площі.

Зазначало, що квітень 2013 року є першим місяцем, що настав після припинення дії укладених сторонами договорів про внесення змін і доповнень від 01 квітня 2011 року, 01 квітня 2012 року та 01 листопада

2012 року, якими призупинялась дія умов договору оренди № 1 від 02 січня 2002 року в частині, встановленій договором про внесення змін і доповнень

від 01 листопада 2007 року, щодо визначення ставки для розрахунку орендної плати в розмірі 40 грн за 1 кв. м орендованого приміщення щомісячно, (пункт 8.1 договору оренди) та її щомісячної індексації

(пункт 8.1.3 договору оренди).

Відновлена в квітні 2013 року ставка 63,74 грн за 1 кв. м орендованої площі підлягала коригуванню на індекс інфляції за попередній період (березень 2013 року), який склав 1,00 %. Відповідно ставка для розрахунку орендної плати в квітні 2013 року дорівнювала 63,74 грн за 1 кв. м орендованої площі. Таким чином, орендна плата складала 37 328,48 грн за 585 кв. м орендованої площі, а не 38 239,68 грн, як зазначено в уточненому розрахунку позивача. В подальшому, згідно умов договору № 1 від 02 січня 2002 року, зазначена ставка орендної плати підлягала коригуванню на встановлений в Україні індекс інфляції, однак ПАТ КБ «ПриватБанк» орендна плата сплачувалась у значно більшому розмірі (зокрема в період квітня 2013 року по листопад 2015 року орендна плата сплачувалась

у розмірі 51 452,00 грн) у зв'язку з чим станом на 31 січня 2016 року згідно розрахунку утворилась переплата орендної плати на користь позивача

у розмірі 134 823,06 грн.

Також зазначало, що судами не було застосовано до цих правовідносин статті 526, 628, 629, 651 ЦК України, внаслідок чого помилково погодилися з доводами позивача, що умови договору передбачають виключно збільшення орендної плати на індекс інфляції, а не її зменшення у випадках, коли індекс інфляції є меншим за «1». Вважало, що коригування орендної плати на коефіцієнт, більший за офіційно визначений індекс інфляції за відповідний період, не передбачено умовами договору.

Вважало, що судами не було з'ясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, зокрема не було визначено розміру орендної плати за листопад 2007 року, оскільки цей розмір впливає на розрахунок суми орендної плати, що підлягає сплаті за користування орендованими приміщеннями протягом строку дії договору оренди, крім того, вважає, що судами не було з'ясовано, за який період утворилася вказана заборгованість, яку ОСОБА_2 просив стягнути з банку.

Заперечення позивача на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_2 було подано заперечення на касаційну скаргу, в якому ним зазначено, що необґрунтованими доводи

ПАТ КБ «ПриватБанк» про правильність наданого ним розрахунку орендної плати.

Зазначав, що розрахунки банку, починаючи 01 листопада 2007 року, зроблені виходячи не зі ставки орендної плати за листопад 2007 року

у розмірі 40 грн за орендну 1 кв. м орендованих приміщень у місяць і з подальшою індексацією цього розміру у грудні 2007 року та наступних місяцях, а у більшому від договірної ціни розмірі. Банк необґрунтовано почав свій розрахунок з суми більшої ніж 40 грн за місяць, у той час, як сторони договору своєю угодою про внесення змін і доповнень до договору оренди чітко визначили, що починаючи з 01 листопада 2007 року орендна плата становить 40 грн та в подальшому підлягає збільшенню на індекс інфляції, що визначає розмір плати у 40 грн базовим з листопада 2007 року, який не індексується у листопаді на індекс інфляції за жовтень 2007 року, оскільки вважається таким, що включає в себе всі інфляційні процеси, які відбулися до 01 листопада 2007 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 02 січня 2002 року між виробничо-комерційною фірмою «Буковина», правонаступником якої, як наступний власник орендованого майна, нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 був з 2006 року ОСОБА_5, а з квітня 2011 року

ОСОБА_2, та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є

ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір оренди № 1 строком на

20 років, за умовами якого банк прийняв у тимчасове орендне платне користування нежитлові приміщення загальною площею 656,3 кв. м, що знаходиться на першому та другому поверхах у будинку АДРЕСА_1, частину ґанка площею 22,64 кв. м

та приміщення гаража площею 76,3 кв. м, а всього загальною площею 755,24 кв. м, та зобов'язався сплачувати орендну плату та суми відповідних витрат на умовах та в порядку, що визначений цим договором.

Відповідно до акта приймання-передачі від 03 січня 2002 року орендар прийняв зазначені орендовані приміщення в користування. Сторонами було погоджено розмір орендної плати.

Згідно пункту 8.1 цього договору оренди строк початку сплати орендарем належних платежів встановлюється з дня підписання сторонами акта прийому-передачі приміщень в оренду.

Пунктом 8.1.1 вказаного договору оренди сторонами погоджено розмір орендної плати.

Відповідно до пункту 8.1.3 цього договору оренди, розмір орендної плати підлягає щомісячному коригуванню орендодавцем в залежності від індексу інфляції. Орендар зобов'язується сплачувати різницю, що виникла у зв'язку з коригуванням орендної плати протягом трьох банківських днів з дня отримання відповідних рахунків від орендодавця.

У пункті 8.7 вказаного договору оренди зазначено, що зайво перерахована орендодавцю сума зараховується в рахунок наступних платежів.

01 листопада 2007 року між ОСОБА_5, новим власником орендованих приміщень, та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про внесення змін і доповнень до договору оренди № 1 від 02 січня 2002 року, яким пункти 8.1 та 8.1.3 договору було викладено у новій редакції (а.с. 18).

Пунктом 8.1 зазначеного договору передбачено, що орендна плата за користування орендованим приміщенням встановлюється сторонами і є фіксованим платежем, який не може змінюватись орендодавцем до кінця терміну договору оренди а складає 40 грн за 1 кв. м орендованого приміщення щомісячно, які орендар перераховує на рахунок орендодавця не пізніше 10 числа кожного поточного місяця.

Згідно з пункту 8.1.3 договору про внесення змін і доповнень до вказаного договору оренди встановлено, що розмір орендної плати підлягає щомісячному коригуванню орендодавцем в залежності від індексу інфляції. Орендар зобов'язується сплачувати різницю, що виникла у зв'язку з коригуванням орендної плати за попередній місяць одночасно із сплатою орендних платежів за поточний місяць. Розмір орендної плати не переглядається до кінця дії зазначеного договору.

01 квітня 2011 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про внесення змін і доповнень до договору оренди № 1 від 02 січня 2002 року, яким пункт 8.1.1 викладено в новій редакції, а також доповнено пункт 8.1.3 новим абзацом. Такі зміни сторонами було встановлено на період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року.

Аналогічні договори були укладені між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2

01 квітня 2012 року на період з 01 квітня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та 01 листопада 2012 року на період з 01 листопада 2012 року по 31 березня 2013 року.

Згідно акта здачі-приймання приміщення до договору оренди № 1

від 02 січня 2002 року 31 жовтня 2012 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» повернув ОСОБА_2 з орендного користування частину орендованих приміщень площею 69,34 кв. м (а.с. 21).

Після закінчення строку дії вищевказаних договорів про внесення змін і доповнень, відновлювалась дія умов договору оренди від 02 січня 2002 року в попередній редакції.

Судом встановлено, що 02 листопада 2012 року з метою забезпечення належного виконання ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язань за договором оренди між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з пунктом 1.1 якого, ФОП ОСОБА_3 зобов'язався перед ОСОБА_2 відповідати за виконання банком зобов'язань за договором оренди.

Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору поруки поручитель відповідає за сплату орендної плати та сум відповідних витрат за договором оренди в тому ж обсязі, що й орендар.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду частково

не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною першою статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з вимогами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як встановлено судом, згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору поруки,

ФОП ОСОБА_3 зобов'язався перед ОСОБА_2 відповідати за виконання банком зобов'язань за договором оренди № 1 від 02 січня

2002 року.

Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору поручитель відповідає перед орендодавцем за сплату орендної плати та сум відповідних витрат за договором оренди в тому ж обсязі, що і орендар.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Сторони одговору оренди встановили строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло з умов зазначеного договору.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за договором оренди, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за договором.

Тобто орендодавець мав протягом шести місяців від дня виникнення простроченої заборгованості за договором оренди пред'явити вимоги до поручителя.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що районним судом неправильно визначено розмір орендної плати за листопад 2007 року для подальшого правильного розрахунку орендної плати за користування орендованими приміщеннями протягом строку дії договору. Отже, судом невірно обчислена базова ціна орендної плати, що вплинуло на всі подальші розрахунки орендної плати. При цьому не враховані умови зазначеного договору та додатки до нього, якими було передбачено щомісячне коригування орендної плати в залежності від індексу інфляції. Також звертав увагу на те, що позовні вимоги до орендаря та поручителя про стягнення боргу з орендної плати заявлені та нараховані за період 2002-2016 років, поза межами передбачених законом строків для пред'явлення таких вимог.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення з

ПАТ КБ «ПриватБанк» орендної плати, виходив з правильності здійсненого позивачем розрахунку та доведеності позовних вимог, у порушення вимог статей 10, 57, 60, 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не оцінив надані банком докази, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного із них, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні обставин на які посилались сторони, вказуючи на те, що відповідач порушив умови договору оренди від 02 січня 2002 року, не встановив дійсного розміру орендної плати за листопад

2007 року, як базову ціну відповідно до умов укладеного договору

та додатків до нього, яка вплинула на всі подальші розрахунки орендної плати, не перевірив обґрунтованість визначеної позивачем заборгованості

у розмірі 10 594,64 грн, не встановив, за який період вона утворилася і яку ОСОБА_2 просив стягнути у солідарному порядку з орендаря та поручителя, не з'ясував, чи заявлені такі вимоги у межах передбачених законом строків до орендаря та його поручителя, та не перевірив доводів й посилань банку на пункт 9 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет

на 2016 рік», яким було зупинено на 2016 рік дію норми статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині індексації орендної плати, що має значення для правильного визначення обсягу відповідальності за указаним договором.

У зв'язку з наведеним оскаржуване судове рішення апеляційного суду не можна вважати законним і обґрунтованим.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 серпня

2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю. В. Черняк