Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 344/20884/21

провадження № 61-4404св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінський Віталій Данилович,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Юрій Володимирович, на рішення Івано-Франківського міського суду

Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року у складі судді Кіндратишин Л. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів Девляшевського В. А., Баркова В. М., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Павлінського В. Д. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48059285, вчиненого 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Павлінським В. Д., про право власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову посилався на те, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/806/20 визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 01 серпня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 щодо відчуження вказаної квартири. При цьому встановлено, що 29 липня 1986 року ОСОБА_7 на підставі рішення міської ради видано ордер на житлове приміщення на право зайняття спірної квартири з сім`єю з п`яти осіб. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які згідно з довідкою департаменту комунального господарства і зв`язку від 16 грудня 2011 року там проживали, право на безоплатну приватизацію не використали.

З архівних відомостей від 23 квітня 1997 року вбачалось, що за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 квітня 1997 року, виданого Агенством по приватизації державного житлового фонду. Проте, як встановлено судом, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не приймав рішення від 07 квітня 1997 року № 234-р, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на квартиру. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Павлінським В. Д. та зареєстрованим у реєстрі за № 2586, ОСОБА_6 продав вказану квартиру ОСОБА_1 .

Суд встановив, що ОСОБА_6 не був власником квартири АДРЕСА_1 , а тому відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не мав права нею розпоряджатись.

Представник позивача вважав, що оскільки спірна квартира не приватизована, вона продовжує перебувати в управлінні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов`язку у державного реєстратора скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об`єкт. Тому реалізувати рішення суду про визнання правочину недійсним, тобто відновити порушені права позивача, без скасування рішення про державну реєстрацію прав - неможливо.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2022 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Павлінського В. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 , індексний номер: 48059285 від 01 серпня 2019 року, щодо реєстрації права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

У частині позовних вимог до приватного нотаріуса Павлінського В. Д. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого прийнято рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , визнано судом недійсним, то таке рішення приватного нотаріуса підлягає скасуванню. Тому позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Проте суд першої інстанції зазначив, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор (нотаріус) не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Тому вимога про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, не може бути звернена до приватного нотаріуса Павлінського В. Д., якого позивач визначив відповідачем.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/806/20 рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 не приймалось та відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносились. Тому спірне нерухоме майно не відчужувалось третім особам. На момент звернення позивача з позовом та розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 вперше.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 , заявлені ним позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 01 серпня 2019 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Ю. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на спірне майно за незаконним володільцем не є ефективним способом захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Належним способом захисту є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування спірного майна.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 та постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18, від 02 лютого 2022 року у справі № 501/1537/18, від 01 березня 2023 року у справі № 442/3663/20.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

23 березня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Ю. В., надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 22 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Ю. В., на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.

07 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 листопада 2021 року № 287191741, за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 1885472926101, двокімнатна квартира АДРЕСА_3 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Павлінським В. Д. на підставі договору купівлі-продажу номер 2586, посвідченого 01 серпня 2019 року приватним нотаріусом Павлінським В. Д. Підставою внесення запису зазначено Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48059285 від 01 серпня 2019 року приватного нотаріуса Павлінського В. Д.

ОСОБА_2 , який не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , оскаржив цей правочин, оскільки є заінтересованою особою, яка претендує на те, щоб приватизувати вказану квартиру.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/806/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 01 серпня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Павлінським В. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 2586. У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса відмовлено.

Рішення в частині задоволених позовних вимог обґрунтоване тим, що вказаний договір купівлі-продажу є недійсним відповідно до статті 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_6 не був власником спірного майна, тому відповідно до статті 317 ЦК України не мав права ним розпоряджатися.

Суд при розгляді справи № 344/806/20 встановив, що спірна квартира перебувала в управлінні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, а відповідне право користування житловим приміщенням у цій квартирі належить позивачу ОСОБА_2 та третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Розпорядження згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» про передачу у власність ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 відповідним органом не приймалось, а тому, не будучи власником спірної квартири, ОСОБА_6 не мав права розпоряджатися нею на власний розсуд.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради посилався на те, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/806/20 визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 01 серпня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Спірна квартира перебуває в управлінні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, тому вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 призведе до відновлення порушеного права позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі статті 82 ЦПК України, дійшли висновку про те, що рішенням Івано-Франківського міського суду

Івано-Франківської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/806/20 встановлено, що спірна квартира перебуває в управлінні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, тому задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 призведе до відновлення порушених прав позивача.

З такими висновками погоджується й Верховний Суд з огляду на таке.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності».

До схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

З огляду на норми Закону № 1952-IV при розгляді справ цієї категорії суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей; (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже, (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

Положення Закону № 1952-IV регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на час вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 26 № 1952-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Чинне положення абзацу другого частини третьої статті 26

Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

Отже, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

Водночас згідно з абзацом першим частини третьої статті 26 Закону відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Обов`язок суду скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) необхідно розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи та абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 752/10924/19

(провадження № 61-9328св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 725/7713/21 (провадження № 61-9005св22).

У цій справі суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 , заявлені позивачем вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 01 серпня 2019 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду щодо неефективного способу захисту та необхідності заявлення віндикаційного позову, оскільки у цій справі задоволення вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень призведе до відновлення порушеного права позивача.

Також суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в частині заявлених вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності до приватного виконавця Павлінського В. Д., дійшли правильного висновку про те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.

З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Венгринюк Юрій Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

В. В. Сердюк

В. В. Пророк