Історія справи

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 131/1501/20

провадження № 61-7142св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард»,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, у складі судді

Кривенка Д. Т., від 13 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Войтка Ю. Б., Голоти Л. О., від 30 червня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» (далі - СТОВ «Авангард») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» (далі - ТОВ «Городок Агроплюс») про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 липня 2019 року СТОВ «Авангард» уклало із ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки, який набирає чинності з моменту підписання.

З часу укладення договору позивач мав право провести державну реєстрацію речового права оренди, проте 25 вересня 2020 року ОСОБА_1 , незважаючи на існування вказаного договору, уклав новий договір оренди з ТОВ «Городок Агроплюс», речове право якого було зареєстровано

28 вересня 2020 року, що є перешкодою для реєстрації права оренди позивача за договором від 10 липня 2019 року.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 25 вересня 2020 року, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5286 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0222, що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області та належить ОСОБА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року, позовні вимоги СТОВ «Авангард» задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 25 вересня 2020 року, який укладено між ОСОБА_1 і ТОВ «Городок Агроплюс» щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею

1,5286 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0222, що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 , діючи недобросовісно, в односторонньому порядку, без розірвання раніше укладеного договору оренди із

СТОВ «Авангард», відмовився від виконання його умов і повторно передав спірну земельну ділянку в оренду ТОВ «Городок Агроплюс».

Укладений між позивачем та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 10 липня 2019 року для набрання чинності не потребував державної реєстрації і реєстрація права оренди не була обов`язковою умовою для набрання чинності цим договором. Після підписання договору сторонами, обов`язок орендаря здійснити державну реєстрацію права оренди у певний строк не встановлений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Городок Агроплюс», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 липня 2022 року ТОВ «Городок Агроплюс» подало касаційну скаргу на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня

2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 червня

2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі

№ 322/1178/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17,

у постановах Верховного Суду від 13 червня 2022 року у справі

№ 131/1486/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18,

від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18, від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18,

від 12 квітня 2021 року у справі № 357/8107/18, від 11 травня 2021 року

у справі № 357/7999/18, від 11 листопада 2021 року у справі № 357/7884/18, у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі

№ 570/3056/15-ц, від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012,

від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц, від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

Зазначає, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.

Вважає, що на час підписання оспорюваного договору оренди землі права та інтереси позивача порушені не були, оскільки відповідне речове право оренди за позивачем не зареєстровано, тобто у нього відсутні права на об`єкт нерухомого майна.

Звертає увагу, що договір оренди земельної ділянки є вчиненим з моменту державної реєстрації права оренди.

Також вважає, що судами безпідставно стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 111886 від 06 жовтня 2004 року, є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею

1,5286 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0222, на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

10 липня 2019 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард» було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_1 надав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5286 га, кадастровий номер 0521281600:03:000:0222.

Згідно пунктів 8 та 38 договору, він укладений строком на десять років та набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

На виконання умов договору оренди від 10 липня 2019 року

СТОВ «Авангард» сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування спірною земельною ділянкою упродовж 2019 - 2020 років.

Державна реєстрація права оренди земельної ділянки СТОВ «Авангард» за договором від 10 липня 2019 року не відбулася.

25 вересня 2020 року ОСОБА_1 уклав договір оренди щодо тієї ж земельної ділянки з ТОВ «Городок Агроплюс», строком на десять років.

28 вересня 2020 року на підставі договору оренди від 25 вересня 2020 року проведена реєстрація права оренди на спірну ділянку за ТОВ «Городок Агроплюс».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 10 липня 2019 року) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792

ЦК України).

Спеціальним законом, яким врегульовані відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі

№ 0426/14068/2012 та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц.

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17.

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законодавством, чинним на час укладення 10 липня 2019 року договору оренди землі, орендарем за яким є позивач, не передбачалася обов`язкова державна реєстрація договору оренди. Втім, обов`язковою була державна реєстрація права оренди земельної ділянки, з якою пов`язувався момент передачі орендодавцем орендареві об`єкту за договором оренди землі.

У розглядуваній справі судами встановлено, що державна реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за СТОВ «Авангард» на підставі договору оренди землі від 10 липня 2019 року не була здійснена орендарем упродовж понад чотирнадцяти місяців з дня його підписання, тобто юридична передача спірної земельної ділянки СТОВ «Авангард» не відбулася і позивач не набув відповідне речове право.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки у СТОВ «Авангард» не виникло право користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 10 липня 2019 року.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові

від 13 червня 2022 року в справі № 131/1486/20 за позовом

СТОВ «Авангард» до ОСОБА_2 , ТОВ «Городок Агроплюс» про визнання договору оренди землі недійсним.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати, у вигляді судового збору сплаченого ТОВ «Городок Агроплюс» за подання апеляційної скарги в розмірі 3 153 грн та касаційної скарги в розмірі 4 204 грн, необхідно стягнути на його користь із СТОВ «Авангард».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» задовольнити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня

2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 червня

2022 року скасувати і ухвалити нове рішення у справі.

У задоволенні позову сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» про визнання правочину недійсним відмовити.

Стягнути із сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» 7 357 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович