Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.07.2023 року у справі №761/31423/19

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 761/31423/19

провадження № 61-2510св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Желепи О. В., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені зі сплати аліментів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року, на виконання якого Голосіївським районним судом міста Києва від 24 липня 2017 року видано виконавчий лист (справа № 752/8294/14-ц), стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частці від заробітку (доходу) батька дітей, але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Постановою від 16 серпня 2017 року старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду, згідно з виконавчим листом № 752/8294/14-ц (ВП № 54465710).

ОСОБА_2 , достовірно знаючи про наявність судового рішення про стягнення з нього аліментів, неодноразово попереджався про необхідність сплати аліментів та наявність заборгованості зі сплати аліментів, але злісно ухиляється від їх сплати.

Відповідно до довідки-розрахунку від 15 липня 2019 року, виданої головним державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у виконавчому провадженні № 54465710, заборгованість боржника ОСОБА_2 за аліментами за період із квітня 2015 року по 01 липня 2019 року становить 221 239,83 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд на підставі статті 196 СК України стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, що за період із квітня 2015 року по червень 2019 року становить 65 951,82 грн.

Короткий зміст судових рішень ухвалених у справі

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30 січня 2020 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню зі сплати аліментів, за період із квітня 2015 року по червень 2019 року включно, у розмірі 65 951,82 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року.

Скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року, справу призначено до розгляду у порядку спрощеному позовному провадженні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

ОСОБА_1 в апеляційному порядку (в одній апеляційній скарзі) оскаржила ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , у частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року повернуто особі, що її подала.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 січня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року ухвалу Київського апеляційного суду від 12 липня 2021 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , в частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що за правилами пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Враховуючи те, що, ухвала суду першої інстанції щодо скасування заочного рішення, відповідно до положень ЦПК України, не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, то апеляційна скарга підлягає поверненню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року, що була ухвалена у цій справі, які є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Апеляційний суд, усупереч висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у цій справі, в оскаржуваній ухвалі хоч і послався на частини першу, другу статті 353, пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, але зробив безпідставний висновок про повернення апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

20 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Ухвала суду першої інстанції про скасування заочного рішення відсутня у цьому переліку.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження № 14-190цс19) зроблено висновок, що «у частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку така ухвала як ухвала про відмову у задоволені клопотання про закриття провадження у справі відсутня, тоді як можливість оскарження ухвали про відмову у скасуванні забезпечення позову передбачена. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі не могла бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду щодо суті спору й окремо від цього рішення. Оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду щодо суті спору. Право на апеляційне оскарження ухвал суду учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення щодо суті спору й окремо від такого рішення. Аргументи учасників процесу стосовно наявності підстав для закриття провадження у справі мають розглядатися судом, якому такі аргументи заявлені, зокрема і на стадії апеляційного оскарження рішення, ухваленого щодо суті спору».

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду неодноразово звертала увага на те, що тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися з урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (див: постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21) та від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21)).

З матеріалів справи, яка є предметом перегляду, видно, що заявниця одночасно оскаржувала ухвалу суду першої інстанції, якою скасовано заочне рішення, та судове рішення, ухвалене по суті спору.

Під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року, однак апеляційну скаргу в частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року ухвалою від 12 липня 2021 року повернув особі, що її подала.

Надалі постановою Київського апеляційного суду від 06 січня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року залишено без змін.

Переглядаючи рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, врахувавши доводи й обґрунтування позивача, викладені в апеляційній скарзі, а також доводи заперечень відповідача на апеляційні скарги щодо ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року по суті спору, дійшов висновку про законність і обґрунтованість рішення місцевого суду.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 січня 2022 року оскаржувалися ОСОБА_1 у касаційному порядку, однак ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року (провадження № 61-5769cк22) відмовлено у відкритті касаційного провадження з тих підстав, що оскаржені рішення ухвалено у малозначній справі.

Разом із тим, постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року ухвалу Київського апеляційного суду від 12 липня 2021 року скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд, передаючи справу для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, зауважив, що апеляційний суд не врахував, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом із рішенням суду. У цій справі в апеляційному порядку позивачка в одній апеляційній скарзі оскаржувала два судові рішення суду першої інстанції: ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року про скасування заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2021 року. Тобто позивачка разом із рішенням суду першої інстанції оскаржувала в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про скасування заочного рішення. За таких обставин, на думку суду касаційної інстанції, апеляційний суд зробив помилковий висновок про повернення апеляційної скарги.

За правилами частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до положень частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Під час повторного апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції знову повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , у частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року

Апеляційний суд вказав, що за правилами пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Тому, враховуючи, що ухвала суду першої інстанції про скасування заочного рішення відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного частиною першою статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, апеляційна скарга підлягає поверненню.

Колегія суддів, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, з урахуванням вказівок, наданих апеляційному суду в постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року, доходить висновку, що ухвалюючи судове рішення у справі, суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, які відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, однак не навів достатньо обґрунтованих мотивів неможливості розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_3 , у частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року.

Зважаючи на обставини справи, яка переглядається, та беручи до уваги те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2021 року, станом на день вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_3 , у частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року, вже було переглянуто по суті в апеляційному порядку, результатом чого стало ухвалення постанови Київського апеляційного суду від 06 січня 2022 року, якою вказане вище рішення місцевого суду залишено без змін, колегія суддів Верховного Суду вважає, що апеляційний суд, з урахуванням процесуальних обмежень, встановлених частиною першою статті 353 ЦПК України, у цій конкретній ситуації позбавлений процесуальної можливості переглянути ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року, оскільки у такому випадку фактично це судове рішення (ухвала про скасування заочного рішення) мало б переглядатись окремо від рішення суду, що є неприпустимим, виходячи з положень частини першої статті 353 ЦПК України.

За наведених обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_3 , у частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року підлягає поверненню особі, яка її подала, з підстав, передбачених пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, але не навів достатньо обґрунтованих мотивів такого рішення.

Водночас, виходячи з положень частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних підстав.

Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення даної справи.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування ухвали Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 406 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук