Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.07.2023 року у справі №462/1055/19
Ухвала ВП ВС від 13.04.2020 року у справі №462/1055/19
Ухвала КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №462/1055/19

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 462/1055/19

провадження № 61-5198св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Львівська міська рада, про скасування розпорядження.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Залізнична РА), ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Львівська міська рада, про скасування розпорядження.

Позов обґрунтований тим, що вказаний спір виник щодо приміщення загального користування - холу на другому поверсі гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Залізнична РА незаконно погодила ОСОБА_2 переобладнання її житлового приміщення за рахунок приєднання частини приміщення (холу) загального користування, що перешкоджає позивачу у належному користуванні цим приміщенням. Спірний хол протягом усього часу існування гуртожитку використовувався і дотепер використовується для забезпечення побутових потреб мешканців правої сторони другого поверху зазначеного гуртожитку, а саме для зберігання їх особистих речей, робочого інвентарю. Тобто, це приміщення використовувалося для цілей, передбачених статтею 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та є допоміжним приміщенням гуртожитку.

Тобто, розпорядженням Залізничної РА «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 » від 07 квітня 2016 року № 211 надано ОСОБА_2 приміщення загального користування (допоміжне приміщення гуртожитку) - хол, яке згідно з чинним законодавством не може передаватися в особисте користування чи у власність без згоди усіх мешканців будинку (гуртожитку), а тому таке розпорядження є незаконним та має бути скасоване.

Вказане приміщення відповідач зайняла самовільно, тому Залізнична РА не мала повноважень всупереч волі мешканців другого поверху гуртожитку погоджувати його переобладнання під житлове приміщення. Надання дозволу ОСОБА_2 на переобладнання спірного приміщення загального користування суттєво порушує права майже десяти сімей - мешканців правої сторони другого поверху гуртожитку на користування цим єдиним приміщенням, де зберігаються їх особисті речі та робочий інвентар. Згоди на передачу спірного приміщення - холу у власність чи користування ОСОБА_2 ні позивач як співвласник допоміжних приміщень гуртожитку, ні інші мешканці гуртожитку не надавали. Співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.

Враховуючи вказане, позивач просив суд скасувати розпорядження Залізничної РА «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 » від 07 квітня 2016 року № 211 та стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 квітня 2021 року у складі судді Пилип`юк Г. М. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідно до поверхового плану гуртожитку у АДРЕСА_1 , в приміщенні спірного холу під літ. LXII відсутнє будь-яке технічне обладнання гуртожитку, без доступу до якого експлуатація та обслуговування побутових потреб мешканців останнього є неможливим. Позивач не надав будь-яких відомостей, які б підтверджували, що у спірному холі знаходяться інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо, без доступу до яких експлуатація квартир є неможливою. Відповідно до витягу з протоколу від 10 грудня 2014 року № 21, витягу з протоколу засідання міжвідомчої комісії від 28 квітня 2015 року № 14, витягу з протоколу від 30 липня 2015 року № 4, витягу з протоколу № 11 засідання міжвідомчої комісії від 05 квітня 2016 року - відповідачу ОСОБА_2 надано згоду міжвідомчої комісії при виконкомі Львівської міської ради про можливість використання частини нежитлового приміщення на другому поверсі під літ. LХІІ (площа 18,5 кв. м) у гуртожитку на АДРЕСА_1 як житлового приміщення.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскільки судом встановлено, що розпорядження Залізничної РА було винесено законно, також відповідно до розпорядження від 14 січня 2015 року № 13 частина холу під літ. LXII не входить у спільне користування, не є допоміжним приміщенням, а тому надання в користування відповідачу ОСОБА_2 частини холу не може порушувати жодних прав позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 квітня 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Скасовано розпорядження Залізничної РА «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 » від 07 квітня 2016 року № 211.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що оскаржуваним розпорядженням Залізничної РА ОСОБА_2 погоджено завершення самочинно розпочатих робіт з переобладнання частини холу загального користування гуртожитку без погодження з іншими мешканцями гуртожитку, зокрема, позивачем ОСОБА_1 та третіми особами у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Залізничного районного суду м. Львова.

01 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 22 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 23 червня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції порушив частину четверту статті 82 ЦПК України, а саме вивчав докази, робив відповідні висновки та встановлював обставини, які вже були встановлені у справі № 462/1146/16-ц.

Позивач не надав доказів того, що без доступу до спірного холу немає технічної можливості експлуатувати або обслуговувати гуртожиток в цілому, а також доказів того, що спірний хол призначений для побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб мешканців гуртожитку.

Відсутні достатні та допустимі критерії віднесення спірного холу до допоміжного приміщення.

Суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Суд не врахував, що в спірному приміщенні зареєстрована малолітня дитина.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що рішенням Львівської міської ради від 20 грудня 2013 року № 962 «Про передачу гуртожитку на АДРЕСА_1 у власність територіальної громади м. Львова» запропоновано, зокрема, міській раді прийняти у власність територіальної громади м. Львова гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від відокремленого підрозділу «Будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1» Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (т. 1 а. с. 21).

Ухвалою Львівської міської ради від 20 березня 2014 року № 3192 прийнято у власність територіальної громади АДРЕСА_1 від відокремленого підрозділу «Будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1» Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (т. 1 а. с. 22).

Ухвалою Львівської міської ради від 20 листопада 2014 року № 4121 надано дозвіл на приватизацію житлових і нежитлових (допоміжних) приміщень у гуртожитку на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 23).

Згідно із довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописки від 13 лютого 2019 року № 484, виданої ЛКП «Сяйво», позивач проживає та зареєстрований у АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 16).

Згідно із витягом з протоколу № 14 засідання міжвідомчої комісії від 28 квітня 2015 року за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 погоджено переобладнання частини холу загального користування під літ. LХІІ загальною площею 38,00 кв. м на II поверсі під житлове приміщення відповідно до проекту, розробленого ФОП ОСОБА_12 , в якому буде обладнано житлову кімнату площею 11,2 кв. м, коридор площею 2,73 кв. м, поєднаний санвузол площею 3,53 кв. м (т. 1 а. с. 29).

Відповідно до витягу з протоколу № 4 засідання міжвідомчої комісії при виконкомі Львівської міської ради від 30 липня 2015 року, вважається технічно можливим використовувати частину нежитлового приміщення на другому поверсі під літ. LХІІ (площа 18,5 кв. м) в гуртожитку на АДРЕСА_1 як житлове (т. 1 а. с. 30).

Розпорядженням Залізничної РА від 07 квітня 2016 року № 211 затверджено висновок міжвідомчої комісії - протокол від 05 квітня 2016 року № 11 § 3. ОСОБА_2 , наймачу житлового приміщення АДРЕСА_3 , погоджено завершення самочинно розпочатих робіт з переобладнання частини холу загального користування під літ. LХІІ на ІІ поверсі під житлове приміщення відповідно до проекту, розробленого ФОП ОСОБА_12 ; зобов`язано ОСОБА_2 переплановані житлові приміщення здати в експлуатацію у встановленому порядку (т. 1 а. с. 20).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої та третьої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_13 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що положення цього пункту необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У статті 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що допоміжні приміщення у гуртожитку - це приміщення у гуртожитку, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку як житлового комплексу та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні (позакімнатні) коридори, колясочні, кладові, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» власники житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у гуртожитку і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні гуртожитку. Допоміжні приміщення у гуртожитку передаються у спільну сумісну власність безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями.

Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

У частині першій статті 177 ЖК України визначено, що громадяни зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, обережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на садових клітках та в інших місцях загального користування.

Утримання допоміжних приміщень у гуртожитках та прибудинкових територій здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (зі змінами), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право, зокрема, на переобладнання і перепланування житлових приміщень відповідно до статей 100 і 152 ЖК України.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 521/1335/16-ц зазначено, що переобладнання та перепланування приміщення загального користування у гуртожитку, можливе з дозволу власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, з наданням відповідних документів, зокрема і згоди власників, співвласників, що перебувають у їх спільній власності та за умови дотримання інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку.

З матеріалів інвентаризаційної справи відомо, що приміщення під літ. LXІІ за адресою: АДРЕСА_1 значиться як кімната відпочинку.

В оскаржуваному розпорядженні спірне приміщення зазначено як частина холу загального користування.

Статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено передачу у спільну сумісну власність громадян допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуваним розпорядженням Залізничної РА ОСОБА_2 погоджено завершення самочинно розпочатих робіт з переобладнання частини холу загального користування гуртожитку без погодження з іншими мешканцями гуртожитку, зокрема, позивачем ОСОБА_1 та третіми особами у справі.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову, і заявлений позивачем спосіб захисту відповідає вимогам пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України.

Доводи скаржника про те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі є безпідставними, оскільки у вказаній справі оскаржується розпорядження Залізничної РА «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_2 » від 07 квітня 2016 року № 211, що стосується конкретної особи, а саме ОСОБА_2 .

Доводи скаржника про те, що в спірному приміщенні зареєстрована малолітня дитина відхиляються, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що на час вирішення справи в суді першої інстанції у оспорюваному приміщенні (холі) мали зареєстроване місце проживання будь-які фізичні особи.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив частину четверту статті 82 ЦПК України, а саме вивчав докази, робив відповідні висновки та встановлював обставини, які вже були встановлені у справі № 462/1146/16-ц.

Проте, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказані доводи не впливають на висновок суду по суті спору.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23 березня 2017 року у справі № 462/1146/16-ц зобов`язано ОСОБА_1 , який зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4 , звільнити самовільно зайняте приміщення холу загального користування під літ. LХІІ, площею 38,00 кв.м, на другому поверсі гуртожитку АДРЕСА_1 .

Вказаним судовим рішенням власне підтверджується загальне правило про те, що будь-хто з мешканців гуртожитку не вправі самовільно займати приміщення холу загального користування.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливає.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постановусуду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк