Іменем України
30 червня 2021 року
місто Київ
справа № 202/7531/17
провадження № 61-6501св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради, Індустріальна районна у місті Дніпрі рада, Комунальне виробниче ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство "Реформжитло" Дніпровської міської ради, Дніпровська міська рада,
Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Позивачі на обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що згідно з посвідченням № 43 на право зайняття службової житлової площі від 01 серпня 1972 року, виданим на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, наймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2, був ОСОБА_3. Він заселився у квартиру разом з членами своєї сім'ї: дружиною ОСОБА_4, синами ОСОБА_5, ОСОБА_6, дочкою ОСОБА_7. ОСОБА_8.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
За цей час у спірній квартирі була зареєстрована та проживала ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1), а також проживав та був зареєстрований позивач ОСОБА_2, онук ОСОБА_3, з 30 грудня 2016 року.
02 лютого 2017 року позивачі звернулися до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 21" Дніпропетровської міської ради (далі - КП ЖЕП № 21 ДМР) з проханням переоформити на ім'я ОСОБА_1 особовий рахунок квартири.
30 жовтня 2017 року позивачі звернулися до КП ЖЕП № 21 ДМР з проханням надати клопотання до ІРМДР, про виключення квартири АДРЕСА_1 із числа службових.
30 грудня 2016 року до Дніпровської міської ради (далі - ДМР) направлено заяву з вимогою про переоформлення квартири, але 12 січня 2017 року надана відповідь, якою ДМР фактично відмовила у задоволенні заяви, порадивши звернутися до ІРМДР.
Позивачі продовжують проживати в цій квартирі, сплачують за комунальні послуги, утримують її, але реалізувати своє право на приватизацію не можуть. Тому, уточнивши позовні вимоги, просили зобов'язати КП ЖЕП № 21 ДМР подати до ІРМДР клопотання про виключення із числа службових квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ДМР виключити із числа службових зазначену квартиру і визнати за ними право постійного користування цією квартирою.
Стислий виклад заперечень відповідача
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для зобов'язання Комунального виробничого ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району звернутися до Дніпровської міської ради із клопотанням про виключення спірної квартири з числа службових, а Дніпровську міську раду - для виключення цієї квартири із числа службових, оскільки зазначене питання не розглянуто через ненадання відповідних документів заявником.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що права позивачів на користування службовим житлом відповідачі та інші особи не порушують, позивачі зареєстровані, проживають та користуються службовою квартирою як колишні члени сім'ї особи, якій службову квартиру було надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31 березня 2020 року звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявниками як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявники зазначили, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування пункту 6 Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів України від 04 лютого 1988 року № 37 (далі - Положення). Крім того, оскільки головуючому судді у справі у складі суду першої інстанції заявлено відвід, підстави якого, на переконання заявника, є обґрунтованими, рішення також підлягають скасуванню.
ДМР надала суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила відмовити у її задоволенні з огляду на її необґрунтованість.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з посвідченням № 43 на право зайняття службової житлової площі від 01 серпня 1972 року, виданим на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, наймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2, був ОСОБА_3. Він заселився у цю квартиру разом з членами своєї сім'ї: дружиною ОСОБА_4, синами ОСОБА_5, ОСОБА_6, дочкою ОСОБА_7. ОСОБА_8.
Станом на 30 січня 2018 року на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району (далі - КВЖРЕПІ) перебуває будинок № 73 на вул. Софії Ковалевської у м. Дніпрі.
Також матеріалами справи встановлено, що КВЖРЕПІ на виконання Положення 29 березня 2018 року зверталося до ВК ДМР з листом про виключення квартири АДРЕСА_1 із числа службових.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, на ім'я якого було видано посвідчення на право зайняття спірної квартири, як службового приміщення, позивачі продовжують проживати і користуватися цією квартирою.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 6 ЖК Української РСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
За змістом статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.
Статтею 122 ЖК Української РСР передбачено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Відповідно до пункту 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Як встановлено судами, позивачами договір найму спірного жилого приміщення не укладався та ордер на ім'я будь-кого з позивачів не видавався.
Крім того, як встановлено, після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, на ім'я якого було видано посвідчення на право зайняття спірної квартири як службового приміщення, позивачі продовжують проживати і користуватися цією квартирою.
З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спірне житлове приміщення має особливий статус, згідно із яким право користування ним є похідним від трудового договору, позивачі не відносяться до категорії осіб, яким надається службове жиле приміщення.
З урахуванням наведеного Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи позивачів, а суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, дійшли правильних висновків про необґрунтованість позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що головуючий суддя у суді першої інстанції під час розгляду справи діяла упереджено та із порушенням норм процесуального права, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки заявники не довели та не обґрунтували упередженості в діях судді.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до незгоди з встановленими судами обставинами та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суді першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
О. В. Ступак
В. В. Яремко