Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.06.2019 року у справі №523/11223/17

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 523/11223/17

провадження № 61-10491св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сакал Інна Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в складі колегії суддів:

Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила, про визнання договору дарування нерухомого майна недійсним, витребування майна з незаконного володіння, скасування державної реєстрації на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що в силу помилки, замість укладення договору довічного утримання, уклала договір дарування квартири. Оспорюваний договір не відповідав її внутрішній волі, оскільки вона розраховувала на те, що відповідач буде її доглядати, надавати допомогу з харчуванням, утриманням квартири. Після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_3 змінила своє ставлення до позивача, припинила її навідувати, забезпечувати продуктами, ігнорувала домовленості щодо утримання та догляду та переїхала

в іншу країну. Позивач продовжує сплачувати комунальні послуги за житло та продовжує в ньому проживати, спірне житло є її єдиним житлом, а фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором не відбулося.

Позивач є людиною похилого віку, 86 років, інвалід II групи, перенесла інсульт

і потребує сторонньої допомоги.

Після того як позивач звернулась з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, остання 14 липня 2017 року передарувала спірну квартиру своїй сестрі - ОСОБА_4.

З огляду на зазначене, на підставі статей 203 215 229 387 388 ЦК України просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 29 квітня 2014 між

ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М. ; витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1; скасувати державну реєстрацію на вказану квартиру за ОСОБА_4 та здійснити державну реєстрацію за ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року позов залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що при укладанні оспорюваного договору вона помилялася щодо його правової природи, прав та обов'язків сторін.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3, посвідчений 29 квітня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М., за реєстром № 527.

Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

Зазначено, що це рішення є підставою для скасування реєстрації права власності на квартиру ОСОБА_4.

Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що укладаючи договір дарування, ОСОБА_1 помилилася щодо його правової природи, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладання між нею та відповідачем. Суд послався на похилий вік позивача, відсутність волевиявлення на відчуження квартири, фактичне проживання позивача у квартирі після укладення договору дарування, яка є її єдиним житлом, відсутність фактичної передачі квартири обдарованому.

Аргументи учасників справи

У травні 2019 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір по суті вимоги, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач чітко усвідомлювала, що укладає саме договір дарування і жодних помилок щодо правової природи правочину вона не припускалась. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на момент укладення такого договору позивач потребувала стороннього догляду, була хворою чи безпомічною. Крім того, позивачем було пропущений строк позовної давності про застосування якого неодноразово ставилося питання представником відповідачів.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири та її витребування, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Представником позивача ОСОБА_8 подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення. Зазначає, що постанова Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року є законною

і обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Рух справи

04 червня 2019 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

У серпні 2019 року від ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надійшла заява про залучення її до участі у справі як правонаступника ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 523/11223/17 до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_1.

На запит Верховного Суду, Суворовською державною нотаріальною конторою

у м. Одеса надіслано копію спадкової справи № 689/2019, копію свідоцтва про смерть про смерть ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, серії НОМЕР_1, виданого 18 липня 2019 року Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, копії паспорта та картки платника податків ОСОБА_2, копію заповіту ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2, копію витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі зазначеного заповіту та копію заяви про прийняття спадщини від 03 вересня 2019 року. З копії спадкової справи вбачається, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 523/11223/17; залучено ОСОБА_2 до участі

у справі як правонаступника ОСОБА_1.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1.

29 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування цієї квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М. та зареєстрованого в реєстрі за №527.

Після укладення договору дарування ОСОБА_3 зареєструвала право власності, зареєструвалась в квартирі, а також отримала на своє ім'я документи для оплати комунальних послуг.

14 липня 2017 року ОСОБА_3 уклала договір дарування вказаної квартири з ОСОБА_4

Спірна квартира складається з однієї кімнати, житловою площею 17,44 кв. м.

У ОСОБА_1 не має іншого житла й після укладення договору дарування вона продовжує проживати у спірній квартирі.

ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи безстроково, особою похилого віку -

1931 року народження, знаходиться на обліку в управлінні соціального захисту населення у Суворовському районі.

Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту

є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті

229 ЦК України та вказано, що "під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо; природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей

і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце,

а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу

з відстроченням платежу)".

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 зроблено висновок, що "особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних

і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення".

Частиною 3 статті 12, частинами 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 3 статті 12, частинами 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд зробив висновок, що є достатні підстави вважати встановленим те, що, укладаючи договір дарування, ОСОБА_1 помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, і у разі їх усвідомлення, він міг би не відбутися.

Разом з цим апеляційний суд не надав оцінки та не врахував: що згідно частини 1 статті 229 ЦК України помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом, і при зверненні до суду позивач вказувала, що погодилась на укладення саме договору дарування квартири

(а. с. 1); доводам відповідача про відсутність належних доказів на підтвердження того, що на момент укладення оспорюваного договору позивач потребувала стороннього догляду і допомоги, що з цього часу саме відповідачі несли витрати на утримання зазначеної квартири; що обдарована ОСОБА_3 у червні 2014 року виїхала за кордон (а. с. 9), а до суду у цій справі ОСОБА_1 звернулась у серпні 2017 року.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про доведеність того, що мала місце помилка щодо природи оспорюваного договору і така помилка має істотне значення.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати і передати справу

в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування квартири та витребування квартири з незаконного володіння скасувати.

Справу № 523/11223/17 в частині позовних вимог ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування квартири та витребування квартири з незаконного володіння передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук