Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2019 року у справі №707/2462/17

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 707/2462/17

провадження № 61-4213св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури,

відповідачі: Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , державний нотаріус Першої Черкаської державної нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Починок Юлія Вадимівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення Черкаського районного суду Черкаської області, у складі судді Тептюка Є. П.,

від 18 жовтня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області, у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Новікова О. М.,

від 24 січня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2017 року заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , державний нотаріус Першої Черкаської державної нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Починок Ю. В., про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельну ділянку та договорів купівлі-продажу, скасування рішень державного реєстратора та витребування земельних ділянок.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що за результатами вивчення законності відведення у приватну власність земельних ділянок на території Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області встановлено, що рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 земельні ділянки площею 0,25 га кожному по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності на спірні земельні ділянки рішенням державного реєстратора було зареєстровано за вищевказаними особами, які у подальшому на підставі договорів купівлі-продажу передали свої речові права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який у свою чергу відчужив належні йому земельні ділянки ОСОБА_1 На думку прокурора, зазначене рішення сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області є протиправним, оскільки спірні земельні ділянки розташовані у межах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, а тому на них відповідно до містобудівної документації та державних будівельних норм і правил заборонено індивідуальне будівництво, а відповідно до статей 58, 88 ВК України, статей 58, 60, 61 ЗК України спірні земельні ділянки можуть перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише у користування та для спеціально визначених цілей. Прокурор зазначив, що у зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, проект землеустрою щодо їх відведення підлягав обов`язковому погодженню структурним підрозділом Черкаської обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, Державним агентством водних ресурсів України, що в порушення вимог статті 186-1 ЗК України зроблено не було, а також не була проведена державна експертиза проектів відведення земельних ділянок. Крім того, спірні земельні ділянки перебували на момент передачі у власність за межами населеного пункту с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, а тому необхідно було зробити детальний план території, що також у порушення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зроблено не було.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» у частині відведення земельних ділянок:

ОСОБА_5 - кадастровий номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 - кадастровий номер НОМЕР_2 , ОСОБА_6 - кадастровий номер НОМЕР_3 , ОСОБА_4 - кадастровий номер НОМЕР_4 ; визнати недійсними: свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,25 га серії НОМЕР_5

від 29 грудня 2014 року, видане ОСОБА_5 ; свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,25 га серії НОМЕР_6 від 26 грудня

2014 року, видане ОСОБА_7 ; свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га серії НОМЕР_7 від 26 грудня 2014 року, видане ОСОБА_6 , свідоцтво на право власності на земельну ділянку

площею 0,25 га серії НОМЕР_8 від 26 грудня 2014 року, видане

ОСОБА_4 ; визнати недійсними договори купівлі-продажу: від 24 квітня 2015 року № 2-492, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , від 24 квітня 2015 року № 2-496, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ,

від 24 квітня 2015 року № 2-502, укладений між ОСОБА_7 та

ОСОБА_3 , від 24 квітня 2015 року № 2-499, укладений між

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки; витребувати земельні ділянки: кадастровий номер НОМЕР_1 , кадастровий номер НОМЕР_9 у ОСОБА_2 , кадастровий номер НОМЕР_4 , кадастровий номер НОМЕР_2 у ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги та поза межами населеного пункту с. Свидівок Черкаського району Черкаської області, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при зверненні до суду прокурором не дотримано вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення до звернення до суду суб`єкта владних повноважень, який не здійснював або здійснював неналежним чином захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що такий суб`єкт владних повноважень з відповідними контрольними функціями у спірних правовідносинах існує і має право на звернення до суду, отже прокурор не міг набути статус позивача та звертатись до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі заступник прокурора Черкаської області просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що Держгеокадастр, який є центральним органом виконавчої влади зі здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, на законодавчому рівні не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовними заявами про скасування рішення органів місцевого самоврядування. При цьому прокурор послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року № 910/7813/18. Вказував, що через відсутність у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить захист у суді державних інтересів, зокрема і у Державного агентства водних ресурсів України, у прокурора відсутній обов`язок повідомляти про це будь-яких осіб і він має право набути статус позивача у справі. Необхідність представництва інтересів держави прокурор визначає самостійно. Вказував, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розмір визначено законом. При винесенні рішення суд першої інстанції не навів мотиви відхилення висновку комплексної судової земельно-технічної та оціночної експертизи від 06 червня 2018 року № 19/13-3/279-СЕ/17, проведеної під час досудового розслідування кримінального провадження № 12016250270000855.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просять залишити касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області без задоволення, посилаючись на те, що відведення земельних ділянок та передача їх у власність відбулось без порушень та у відповідності до положень чинного законодавства України. Вважають, прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

28 березня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_5 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 земельні ділянки площею 0,25 га кожному в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради у межах населеного пункту по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а. с. 22-23).

У грудні 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції Черкаської області було зареєстровано право власності та видано свідоцтва про право власності на земельні ділянки площею по 0,25 га: ОСОБА_5 - від 29 грудня

2014 року серії НОМЕР_5 , кадастровий номер НОМЕР_11 ; ОСОБА_7 . - від 26 грудня 2014 року серії НОМЕР_6 , кадастровий номер НОМЕР_13 ; ОСОБА_6 - від 26 грудня 2014 року серії НОМЕР_7 , кадастровий номер НОМЕР_9 ; ОСОБА_4 -

від 26 грудня 2014 року серії НОМЕР_8 , кадастровий номер НОМЕР_16 .

24 квітня 2015 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 були укладені уклали договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок

№ 2-492 й № 2-496.

24 квітня 2015 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були укладені договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок № 2-502 й № 2-499.

У подальшому ОСОБА_3 продав належні йому земельні ділянки ОСОБА_1

На момент звернення прокурора до суду власниками спірних земельних ділянок являлись ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки на момент їх надання у власність знаходилися у межах с. Свидівок Черкаського району Черкаської області.

Рішенням Черкаської обласної ради від 14 серпня 2001 року № 21-20 Свидівоцькій сільській раді Черкаського району Черкаської області були передані земельні ділянки водного фонду Кременчуцького водосховища, загальною площею 2927,77 га (т. 2, а. с. 157).

Рішенням Черкаської обласної ради від 13 квітня 2005 року №21-17/ІV у межі с. Свидівок Черкаського району Черкаської області було включено земельні ділянки загальною площею 260,28 га (т. 2, а. с. 158).

Згідно з листом Свидівоцької сільської ради Черкаської району Черкаської області від 05 грудня 2017 року № 391/02-75 на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_11 , НОМЕР_13 , НОМЕР_9 , НОМЕР_16 , проектна документація щодо встановлення прибережної захисної смуги не розроблялася та прибережна смуга не встановлювалась. Від санаторію «Світанок» до причалу

ПП ОСОБА_8 ., куди входять спірні земельні ділянки, було розроблено й затверджено проектну документацію про внесення змін у робочий проект «Водоохоронна зона Кременчуцького водосховища на території Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області», якою було змінено розмір водоохоронної зони з 100 м на 20 м (т. 2, а. с. 30).

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 травня

2018 року № 133/18-23; 531-533/18-23, складеного Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, відстань

від урізу води Кременчуцького водосховища на р. Дніпро (у меженний період найменша водність) до меж земельних ділянок, кадастрові номери НОМЕР_11 , НОМЕР_13 , НОМЕР_9 , НОМЕР_16 , які розташовані по АДРЕСА_2 , становить

23,99 - 31,19 м, крутизна схилу відносно урізу води не перевищує три градуси та становить 2 градуси 49 хвилин 53 секунди.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області від 26 червня 2002 року № 2-19 «Про встановлення прибережної захисної смуги сіл Свидівок та Сокирно» встановлено прибережну захисну смугу у с. Свидівок 10 метрів, у с. Сокирно - 30 метрів (т. 3, а. с. 1), отже спірні земельні ділянки не перебувають у межах прибережної захисної смуги.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням частини першої статті 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством України установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Згідно з частиною четвертою статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За положеннями частини першої статті 60 ЗК України та

частини першої статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно до частини другої статті 60 ЗК України, частини другої

статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

За змістом статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, який був чинним на час передачі у власність земельних ділянок, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж і розмірів водоохоронних зон, з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України

«Про землеустрій».

Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання, оскільки прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 08 травня 1996 року № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам

статей 83, 84 цього Кодексу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вищевказані положення чинного законодавства достатньої уваги не звернув, взявши за основу рішення сільської ради про встановлення розміру прибережної захисної смуги, не перевірив доводи позивача про те, що спірні земельні ділянки відносились на момент їх передачі у власність до земель водного фонду, перебувають у межах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, не з`ясував чи відповідають встановлені сільською радою розміри прибережної захисної смуги нормативним розмірам прибережних захисних смуг, встановленим статтею 88 ВК України та статтею 60 ЗК України, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів також не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції, який не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 6 Конституції Українипередбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною другою статті 2 ЦК Українипередбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України, 2004 року, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Частиною першою статті 46 ЦПК України, 2004 року, органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 ЦПК України,

2004 року, з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 45 ЦПК України, 2004 року, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 45 ЦПКУкраїни,

2004 року, прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з абзацами першим, другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

З аналізу вище вказаних норм слідує, що прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів держави в суді, повинен самостійно обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18, зазначила, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки мають ознаки земель водного фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття ними земельних ділянок у власність.

Судами залишено поза увагою, що основною позовною вимогою, яка була заявлена прокурором і спрямована на захист права держави на землі водного фонду, є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 листопада

2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, вказала, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим

статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Тому суди, застосовуючи критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями вказаної статті, повинні, зокрема, оцінити пропорційність такого втручання.

У вказаній постанові також зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Суди не надали оцінки наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави при зверненні до суду з віндикаційним позовом у зв`язку із незаконним вибуттям земельних ділянок із власності держави, пропорційності втручання у право на володіння земельними ділянками та дійшли передчасних, необґрунтованих висновків, фактично ухилившись від вирішення спору по суті.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, неможливо.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили всі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані в цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської областізадовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня

2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта