Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2020 року у справі №342/1235/17

Постанова

Іменем України

27 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 342/1235/17

провадження № 61-12373св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Росохацька сільська рада, ОСОБА_2,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: Росохацька сільська рада, ОСОБА_1,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2019 року у складі судді Ничик Г. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 липня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Росохацької сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок в порядку спадкування за заповітом.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ОСОБА_3 в цілому на праві власності належав житловий будинок на АДРЕСА_1.1/2 частина зазначеного житлового будинку належала їй згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04 липня 2012 року, а друга частина цього будинку - як члену колгоспного двору. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3, яка згідно

з заповітом від 22 липня 2008 року заповіла їй все своє майно. Постановою державного нотаріуса від 27 жовтня 2017 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з тим, що 1/2 частина належного ОСОБА_3 житлового будинку не зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що позбавляє нотаріуса можливості видати свідоцтво про право власності на вказану 1/2 частку житлового будинку.

ОСОБА_1, зменшивши розмір позовних вимог відповідно до заяви від 17 вересня 2018 року, просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом.

У березні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до Росохацької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на садибу в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що його мати ОСОБА_3

22 липня 2008 року заповіла своїй онуці ОСОБА_1 усе майно, що буде належати спадкодавцю на день смерті. ОСОБА_3 померла

ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті матері, ІНФОРМАЦІЯ_2, в межах шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, він подав заяву про прийняття спадщини до Городенківської державної нотаріальної контори. Проте, йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок за законом, тому що свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку спадкового житлового будинку не зареєстроване в органах державної реєстрації.

Вказував, що ОСОБА_1 не надала суду доказів про те, що згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України на час смерті ОСОБА_3 проживала разом з нею; до своєї позовної заяви ОСОБА_1 не надала доказів про звернення із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Із отриманої на адвокатський запит відповіді Росохацької сільської ради не підтверджено, що ОСОБА_1 проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_3. На день смерті матері ОСОБА_2 був непрацездатною особою, тому відповідно до статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Спадковим майном після смерті ОСОБА_3 є садиба, що складається з житлового будинку та земельних ділянок загальною площею 0,6047 га, та земельна ділянка площею 0,714 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З огляду на викладені обставини, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1; право власності на:

садибу, що складається із земельної ділянки площею 0,23 га, житлового будинку загальною площею 72 кв. м, житловою площею 60 кв. м, та господарських споруд на АДРЕСА_1;

земельні ділянки:

площею 0,10 га, що розташована на території села Росохач Городенківського району Івано-Франківської області, урочище Марія;

площею 0,15 га, що розташована на території села Росохач Городенківського району Івано-Франківської області, урочище Біля Комори;

площею 0,1247 га, що розташована на території села Росохач Городенківського району Івано-Франківської області, урочище Красниця;

площею 0,714 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території села Росохач Городенківського району Івано-Франківської області.

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду в одному провадженні зі справою № 342/1235/17 за позовом ОСОБА_1 до Росохацької сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від

11 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання права власності на земельні ділянки площею: 0,10 га; 0,15 га; 01247 га; 0,714 га на території села Росохач Городенківського району Івано-Франківської області, за заявою позивача залишено без розгляду.

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від

11 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованими на АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частину житлового будинку

з господарськими будівлями і спорудами, розташованими на

АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_1 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки на день її смерті проживала разом з нею. Спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 успадковує 3/4 частини від половини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що відповідає 3/8 частинам житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованими на АДРЕСА_1. Обов'язкова частка

ОСОБА_2 від половини будинку спадкодавця дорівнює 1/4 частині від половини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, і становить 1/8 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1.

Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погодився та вважав їх обгрунтованими.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічний позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків внаслідок неповного дослідження доказів.

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на спадщину від 04 липня 2012 року, згідно з яким ОСОБА_3 набула у порядку спадкування після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 1/2 частину спірного спадкового будинку та господарських споруд. Оригінал цього свідоцтва наявний у ОСОБА_1, проте не внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ОСОБА_1 не було труднощів в оформленні спадкових прав у нотаріальній конторі, оскільки правовстановлюючий документ на 1/2 частину спадкового майна - свідоцтво про право на спадщину від 04 липня 2012 року був наявний у неї як спадкоємця.

Сам факт відсутності державної реєстрації права власності на 1/2 частину спадкового будинку не вказує на відсутність правовстановлюючого документа. При цьому ОСОБА_1 не була позбавлена можливості зареєструвати за померлою ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину спірного майна відповідно до пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Наявність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, яке з урахуванням викладеного видане з порушенням закону, не позбавляло ОСОБА_1 права оскаржити таку постанову відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат".

Таким чином, вирішуючи спір та задовольняючи частково позов ОСОБА_1 з підстави того, що відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, суди порушили норми статей 1296, 1297, 1298, 1299 ЦК України, а також не враховували вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування" та висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 2-6322/04 (провадження № 61-29037св18).

Висновки судів попередніх інстанцій про прийняття спадщини ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі. У матеріалах справи наявна інформація Державної прикордонної служби України про те, що ОСОБА_1 не проживала постійно разом з спадкодавцем, а перебувала за межами України. Сам факт прибуття ОСОБА_1 в Україну за декілька днів до смерті спадкодавця не підтверджує обставин її проживання на момент смерті із ОСОБА_3. Посилання судів на довідки сільської ради та погосподарські книги як на доказ такого проживання є неспроможними, оскільки суду не були надані належні докази з Державної міграційної служби України про місце проживання ОСОБА_5 станом на 25 травня 2015 року (день відкриття спадщини). Таким чином, відповідно до статей 1223, 1261, 1268 ЦК України ОСОБА_1 не прийняла спадщину, а тому у неї відсутні спадкові права, що зумовлює спадкування ОСОБА_2 усієї спадщини як спадкоємцем першої черги.

ОСОБА_2 заявив зустрічні позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування на все спадкове майно. Наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Росохацькою сільською радою 30 березня 1999 року, та зареєстрованого Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації цього ж дня, підтверджується реєстрація права власності на спірний будинок у рівних долях за батьками ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Таким чином, до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, входить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташованими на АДРЕСА_1 в цілому, а не лише його 1/2 частина. Отже, він (ОСОБА_2) має право на половину житлового будинку, яка за життя належала його батькові ОСОБА_4 та в порядку спадкування перейшла у власність ОСОБА_3, а також - на половину житлового будинку, яка за життя належала його матері ОСОБА_3. Вирішуючи спір лише у частині 1/2 частини житлового будинку, які належали ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04 липня 2012 року після померлого чоловіка ОСОБА_3, суди порушили вимоги статті 13 ЦПК України, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин статтю 1218 ЦК України.

Апеляційний суд, за умов введеного режиму карантину, розглянув справу за відсутності сторони позивача за зустрічним позовом (особи, яка подала апеляційну скаргу), не надав змоги скористатись своїми правами, наданими процесуальним законом, зокрема надати пояснення, подати докази, відмовитись від позову чи від апеляційної скарги, укласти мирову угоду та інше. Тому, на думку особи, яка подала касаційну скаргу, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню також і з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 411 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаютьсяпідстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 03 вересня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 2-6322/04. Крім того, на думку особи, яка подала касаційну скаргу судове рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України.

Також ОСОБА_2 посилається, що апеляційним судом не враховано постанову Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування".

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що спадкодавцю ОСОБА_3 у цілому на праві власності належав житловий будинок на АДРЕСА_1.1/2 частина зазначеного житлового будинку належала їй згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04 липня 2012 року, а друга частина цього будинку - на підставі свідоцтва про право власності від 03 березня 1999 року, виданого Росохацькою сільською радою на підставі рішення цієї ж ради від 26 лютого 1999 року № 18.

ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчений 22 липня 2008 року секретарем виконавчого комітету Росохацької сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 946. Відповідно до цього заповіту все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_3 заповіла своїй онуці ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Спадкоємцями першої черги за законом померлої є син ОСОБА_2 та його рідна сестра, мати позивача за первісним позовом ОСОБА_1 -

ОСОБА_6.

Оскільки на момент смерті матері ОСОБА_2 був непрацездатним, відповідно до частини 1 статті 1241 ЦК України, його обов'язкова частка у спадковому майні становить половину частки, яка б належала йому у разі спадкування за законом.

Постановою державного нотаріуса від 27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з тим, що 1/2 частина належного спадкодавцю ОСОБА_3 житлового будинку не зареєстрована у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що позбавляє нотаріуса можливості видати свідоцтво про право власності на вказану частку житлового будинку.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що "суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог ЦПК України, у межах заявлених ними вимог і на підставі доводів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції".

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 446/155/16 (провадження № 61-40461св18) вказано, що "частинами першою, третьою статті

13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті

13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті

13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не вправі змінювати заявлені позивачем вимоги, предмет та підстави позову".

Установивши, що спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 на день смерті

ОСОБА_3 проживала разом з спадкодавцем в житловому будинку на АДРЕСА_1, що підтверджується довідками виконавчого комітету Росохацької сільської ради від 04 вересня 2017 року № 1094 та від 14 вересня 2018 року № 1129 та даними, які міститься у інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 04 жовтня 2018 року № 0.184-39325/0/15-18, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/8 частини спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, оскільки зазначене майно належало на праві власності ОСОБА_3, яка склала заповіт, згідно з яким все своє майно вона заповіла своїй онуці ОСОБА_1.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/8 частку будинку, суди виходили з того, що ОСОБА_2 на момент смерті матері був непрацездатною особою, у встановлений законом строк прийняв спадщину, а тому відповідно до статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадковому майні в указаному розмірі.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

позивач за первісним позовом ОСОБА_1 у остаточній редакції позовних вимог просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом;

підставою позову ОСОБА_1 є необхідність визнання права власності на частину будинку, у зв'язку із відмовою державного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через те, що ця частина належного спадкодавцю ОСОБА_3 житлового будинку не зареєстрована у Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 у остаточній редакції позовних вимог просив суд визнати за ним право власності на садибу, що складається із земельної ділянки площею 0,23 га, житлового будинку загальною площею 72 кв. м, житловою площею 60 кв. м, та господарських споруд на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом;

підставою позову ОСОБА_2 є те, що, на його думку, ОСОБА_1 не прийняла спадщину після ОСОБА_3, оскільки на час смерті спадкоємця вона з нею не проживала, а із заявою про прийняття спадщини у встановлені строки не зверталась. Спадкове майно ОСОБА_3 складається із житлового будинку та земельних ділянок загальною площею 0,6047 га. Крім того, на день смерті у неї на праві власності знаходилась земельна ділянка площею 0,714 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій вирішили справу у межах позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1, проте не звернули увагу, що предметом позову за зустрічним позовом ОСОБА_2 є не лише 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а садиба, яка складається із земельної ділянки площею 0,23 га, житлового будинку загальною площею 72 кв. м та господарських споруд. Таким чином, суди попередніх інстанцій, не у повній мірі вирішили вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2, самостійно змінивши предмет позову за зустрічним позовом.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) зазначено, що "у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування".

Тобто у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину.

У справі, що переглядається, встановлено, що, крім позивача за первісним позовом ОСОБА_1, заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 державному нотаріусу подав позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2. При цьому відповідачем як за первісним, так і за зустрічним позовом зазначена Росохацька сільська рада.

З огляду на те, що Росохацька сільська рада не є належним відповідачем як за первісним, так і за зустрічним позовом, тому у задоволенні вимог до сільської ради необхідно відмовити саме з цих підстав.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 3 статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 3 статті 368 ЦПК України.

Відповідно до частини 5 статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Івано-Франківського апеляційного суд від 13 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою цього ж суду від 02 березня 2020 року справу призначено до розгляду на 24 березня 2020 року з повідомленням учасників справи про час і місце розгляду справи (т. 2, а. с. 22,30);

сторонам та представникам позивача за первісним позовом надсилалися судові повістки - повідомлення про виклик до Івано-Франківського апеляційного суду, зокрема 09 липня 2020 року на 11 год 30 хв, яку ОСОБА_2 отримав 16 червня 2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення із відповідною відміткою (т. 2, а. с. 67);

оскаржену відповідачем за первісним позовом постанову апеляційного суду прийнято 09 липня 2020 року (т. 2, а. с. 78-82).

За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята за його відсутності та він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне: касаційну скаргу задовольнити частково; рішення судів попередніх інстанцій скасувати; в частині позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Росохацької сільської ради ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовів до цього відповідача; в іншій частині позовних вимог за первісним та за зустрічним позовом справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від

11 грудня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від

09 липня 2020 року скасувати.

У частині позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до Росохацької сільської ради про визнання права власності на будинок в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Росохацької сільської ради про визнання права власності на садибу в порядку спадкування за законом ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до Росохацької сільської ради про визнання права власності на будинок в порядку спадкування за заповітом відмовити.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Росохацької сільської ради про визнання права власності на садибу в порядку спадкування за законом відмовити.

В іншій частині позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М.

Русинчук