Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №754/16388/19
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №754/16388/19

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 754/16388/19

провадження № 61-1012св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 15 січня 2013 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., за реєстровим № 22.

Згідно з умовами договору ОСОБА_2 отримала у позику грошові кошти у сумі 1 793 000,00 грн, що в еквіваленті за комерційним курсом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на день укладення договору становило 220 000,00 доларів США, на строк до 15 травня 2013 року. На укладення цього договору Хіжазі ОСОБА_4 надав згоду, справжність підпису на якій посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. 15 січня 2013 року за реєстровим

№ 21.

Договором встановлено графік повернення позики, узгоджений сторонами, а саме:

до 15 лютого 2013 року - 20 000,00 доларів США;

до 15 березня 2013 року - 20 000,00 доларів США;

до 15 квітня 2013 року - 80 000,00 доларів США;

до 15 травня 2013 року - 100 000,00 доларів США.

ОСОБА_1 свої зобов`язання позикодавця виконав у повному обсязі, надав ОСОБА_2 у позику кошти у сумі 220 000,00 доларів США. ОСОБА_2 порушила умови договору, взяті на себе зобов`язання не виконала, борг не повернула.

06 серпня 2014 року між сторонами укладений договір про внесення змін та доповнень до договору позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., за реєстровим № 1601, згідно

з умовами якого сторони домовилися, що позика надається без нарахування відсотків до 15 травня 2015 року (пункт 2 договору про внесення змін від 06 серпня 2014 року).

26 серпня 2015 року між сторонами укладений договір про внесення змін та доповнень до договору позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., за реєстровим № 1502, згідно

з умовами якого сторони домовилися, що позика надається без нарахування відсотків до 15 листопада 2016 року (пункт 2 договору про внесення змін

від 26 серпня 2015 року).

Термін виконання зобов`язань за договором позики настав 16 листопада

2016 року, проте ОСОБА_2 до теперішнього часу кошти не повернула.

Позивач зазначав, що відповідачі на час підписання договору позики, так і на цей час перебувають у зареєстрованому шлюбі, кошти, отримані у позику, вони набули

у спільну сумісну власність та в інтересах сім`ї, отже є солідарними боржниками.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України сторони визначили у договорі позики (пункт 3), що сума коштів, яка підлягає поверненню, повинна становити еквівалент 220 000,00 доларів США за комерційним курсом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на день повернення.

Станом на 06 листопада 2019 року (день подачі позовної заяви) курс продажу долара США, встановлений ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», становив 24,85 грн за

1 долар США, сума заборгованості становить 5 467 000,00 грн.

Позивач також зазначав, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України відповідачі повинні сплатити 3 % річних за період затримки сплати боргу

з 16 листопада 2016 року до 06 листопада 2019 року у розмірі 488 435,19 грн.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив солідарно стягнути

з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь суму боргу та 3 % річних

у розмірі 5 955 435,19 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 2 265 653,60 грн, що в еквіваленті становить 86 800,00 доларів США, та 3 % річних від простроченої суми за період із 16 листопада 2016 року до 08 листопада

2021 року у розмірі 338 730,73 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 у повному обсязі не виконала умов договору позики, позичені кошти не повернула, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики та 3 % річних, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_6 , задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 08 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов

ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 січня 2013 року у розмірі 160 716,53 грн. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що строк виконання зобов`язання за договором позики від 15 січня 2013 року, з урахуванням подальших змін та доповнень, сторонами визначено 15 листопада 2016 року, останнім днем чергового платежу за договором позики є 15 травня 2013 року, відповідачем протягом 2013-2016 років здійснювалося часткове виконання зобов`язань за договором позики, шляхом повернення (сплати) коштів у межах трирічного строку, останній платіж здійснено 16 грудня 2016 року, з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 05 листопада 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого законом. Оскільки судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів, що кошти, одержані ОСОБА_2 за договором позики, використані в інтересах сім`ї, то відсутні підстави для покладення на Хіжазі ОСОБА_4 солідарної відповідальності за зобов`язаннями. Вимоги щодо стягнення 3 % річних підлягають задоволенню в межах простроченої суми боргу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції змінити, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначає, що судом апеляційної інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

15 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., за реєстровим № 22.

Згідно з умовами договору позики ОСОБА_2 отримала у позику грошові кошти

у сумі 1 793 000,00 грн, що в еквіваленті за комерційним курсом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на день укладення договору становить 220 000,00 доларів США, строком до 15 травня 2013 року.

Пунктом 3 договору позики встановлено, що позичальник зобов`язується

до 15 травня 2013 року повернути позикодавцю грошові кошти у сумі, що на день повернення за комерційним курсом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» буде складати 220 000,00 доларів США, наступними частинами:

- до 15 лютого 2013 року повернути позикодавцю грошові кошти у сумі, що на день повернення за комерційним курсом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» буде складати 20 000,00 доларів США;

- до 15 березня 2013 року повернути позикодавцю грошові кошти у сумі, що на день повернення за комерційним курсом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» буде складати 20 000,00 доларів США;

- до 15 квітня 2013 року повернути позикодавцю грошові кошти у сумі, що на день повернення за комерційним курсом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» буде складати 109 980,00 доларів США;

- до 15 травня 2013 року повернути позикодавцю грошові кошти у сумі, що на день повернення за комерційним курсом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» буде складати 109 980,00 доларів США.

На укладення договору позики Хіжазі ОСОБА_4 надав згоду, справжність підпису на якій посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. 15 січня 2013 року за реєстровим № 21.

06 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Шевчук З. М. посвідчено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 15 січня 2013 року, відповідно до якого пункт 2 договору викладено у такій редакції: «Сторони домовилися, що позика надається без нарахування відсотків до 15 травня 2015 року». Всі інші умови договору позики залишено без змін і сторони підтверджують за ними свої зобов`язання.

26 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Шевчук З. М. посвідчено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 15 січня 2013 року, відповідно до якого пункт 2 договору викладено у такій редакції: «Сторони домовилися, що позика надається без нарахування відсотків до 15 листопада 2016 року». Всі інші умови договору позики залишено без змін і сторони підтверджують за ними свої зобов`язання.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачі повернули позивачу частину коштів у розмірі 133 200,00 доларів США, що підтверджується розписками

(а. с. 27-48).

Факт отримання цих коштів позивачем не оспорюється, проте він наголошує на тому, що отримані ним кошти є штрафними санкціями за порушення умов договору, а не поверненням самого боргу.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня

2020 року, у справі № 755/13795/19 у задоволення позову ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 755/13795/19

у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовлено. Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду

від 15 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики та іпотечного договору недійсним.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що

ОСОБА_2 у повному обсязі не виконала умови договору позики, позичені кошти не повернула, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення

з відповідачів заборгованості за договором позики та 3 % річних, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що строк виконання зобов`язання за договором позики від 15 січня 2013 року, з урахуванням наступних змін та доповнень, сторонами визначено 15 листопада 2016 року, останнім днем чергового платежу за договором позики є 15 травня 2013 року, відповідачем протягом 2013-2016 років здійснювалося часткове виконання зобов`язань за договором позики, шляхом повернення (сплати) коштів у межах трирічного строку, останній платіж здійснено 16 грудня 2016 року, з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 05 листопада 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого законом. Оскільки судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів, що кошти, одержані ОСОБА_2 за договором позики, використані в інтересах сім`ї, то відсутні підстави для покладення на Хіжазі ОСОБА_4 солідарної відповідальності за зобов`язаннями. Вимоги щодо стягнення 3 % річних підлягають задоволенню в межах простроченої суми боргу.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними

в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору

з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку

ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним

з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися

в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю

(частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), проте не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання

у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання

у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав

у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Щодо солідарної відповідальності за борговим зобов`язанням

У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Таким чином, для оцінки того, чи створює договір, укладений одним з подружжя, обов`язки для іншого, визначальним є встановлення обставин, які підтверджують, що такий договір укладений в інтересах сім`ї.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Щодо позовної давності та її переривання

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду

з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257

ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

(частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови

у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть,

з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).

Тобто, позовна давність може перериватися внаслідок вчинення боржником дій, зокрема, здійснення платежів як на оплату основного боргу, так і іншого зобов`язання, визначеного договором.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Судами правильно встановлено факт неналежного виконання відповідачкою боргового зобов`язання за договором позики від 15 січня 2013 року.

Апеляційний суд, стягуючи заборгованість з ОСОБА_2 за договором позики

у розмірі 147 286,00 грн, вважав, що позичальниця отримала позику у гривні, тому вона повинна виконувати таке зобов`язання саме в гривні, а сплачені нею платежі в іноземній валюті підлягають перерахунку за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Крім того, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення 3 % річних за період із 16 листопада 2016 року до 06 листопада 2019 року, то розрахунок санкцій здійснюється виходячи з простроченої суми боргу за вказаний позивачем період, а не за період до винесення судом першої інстанції рішення, адже таких вимог позивач не пред`являв.

Апеляційний суд, відмовляючи у стягненні заборгованості з Хіжазі ОСОБА_4 за договором позики, обґрунтовував таке рішення тим, що оскільки позивачем не надано доказів використання цієї позики в інтересах сім`ї і судом таких обставин не встановлено, то відсутні підстави для солідарного стягнення заборгованості

з відповідачів.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для покладення на Хіжазі ОСОБА_4 відповідальності за неналежне виконання зобов`язання його дружиною у зв`язку з тим, що судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів того, що грошові кошти, одержані за договором позики, використані в інтересах сім`ї.

Водночас висновки апеляційного суду про те, що позичальниця отримала позику саме у гривні, тому вона повинна виконати таке зобов`язання саме в гривні,

а сплачені нею платежі в іноземній валюті підлягають перерахунку за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, що

в загальній сумі становило 1 645 714,00 грн, а залишок боргу за договором позики становить 147 286,00 грн, є помилковими.

Відповідно до статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривні, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 1 договору позики сторони передбачили, що сума позичених грошових коштів становить 1 793 000,000 грн, що в еквіваленті становить 220 000,00 доларів США.

Пунктом 3 договору позики передбачено її повернення частинами у доларах США, яка у загальному розмірі на момент повернення буде складати 220 000,00 доларів США.

Таким чином, сторони у зобов`язанні визначили суму позики та її еквівалент

в іноземній валюті, й передбачили її повернення фіксованими частинами, які на день повернення будуть складати визначену суму в доларах США.

Отже, при постановленні оскаржуваного судового рішення апеляційним судом неправильно застосовано положення статті 533 ЦК України та здійснено помилкові розрахунки суми заборгованості з відрахуванням сплачених сум шляхом віднімання від суми заборгованості 1 793 000,00 грн.

За правилами статті 533 ЦК України у зобов`язанні, де сторони визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума заборгованості, що підлягає сплаті

у гривні, визначається спочатку у сумі відповідної іноземної валюти, яка визначена еквівалентом зобов`язання, а потім переводиться за офіційним курсом у гривню на день платежу чи на день визначення розміру заборгованості.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який встановив, що позичальниця повернула суму боргу за договором позики від 15 січня

2013 року у розмірі 133 200,00 доларів США, та має заборгованість у розмірі 2 265 653,60 грн, що в еквіваленті на день постановлення судом першої інстанції рішення складало 86 800,00 доларів США, яка і підлягає стягненню з позичальниці. ОСОБА_2 у поданому нею відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 не заперечувала, що має заборгованість за договором позики станом на 16 грудня 2016 року у розмірі 86 800,00 доларів США, що свідчать про визнання нею боргу

у зазначеному розмірі.

Наведене дає підстави для висновку що апеляційним судом безпідставно скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позичальниці ОСОБА_8 заборгованості.

Разом з тим, вирішуючи вимоги щодо нарахування та стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, суд першої інстанції неправильно визначив період, за який підлягають стягненню указані суми, оскільки у позові ОСОБА_1 сформулював свою вимогу в цій частині таким чином, що визначив конкретний період, за який просив стягнути нараховані на підставі статті 625 ЦК України суми, а саме: із 16 листопада 2016 року до 06 листопада 2019 року. Вимоги позову ОСОБА_1 не збільшував, а тому суд першої інстанції помилково стягнув 3 % річних за період із 16 листопада 2016 року до 08 листопада 2021 року.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що оскільки на день подання скарги боргове зобов`язання не виконане, то з урахуванням відповідного розрахунку він має право на стягнення з відповідачів 3 % річних за період

із 16 листопада 2016 року до 17 січня 2023 року, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до вимог статті 400 ЦПК України на стадії касаційного перегляду Верховний Суд не може виходити за межі позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

При обчисленні 3 % річних за основу береться прострочена сума, визначена

в договорі чи судовому рішенні, та розраховується за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Тож відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України з позичальниці підлягає стягненню на користь позивача 3 % річних від простроченої суми за визначений у позові період, а саме із 16 листопада 2016 року до 06 листопада

2019 року, що складатиме 202 209,49 грн.

Отже, доводи заявника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині неврахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, Верховного Суду

від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги: постанова апеляційного суду в частині розміру заборгованості за договором позики та 3 % річних підлягає скасуванню; рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за договором позики підлягає залишенню в силі, в частині 3 % річних підлягає зміні; в іншій частині постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги на загальну суму

5 955 435,19 грн, але суд задовольняє ці вимоги частково на суму 2 467 863,09 грн, що складає 41,44 % від заявлених вимог, тому розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених вимог, а саме: з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню на відшкодування витрат, понесених при оплаті судового збору за подання позову - 3 980,31 грн, за розгляд справи в апеляційному суді - 5 970,47 грн, за перегляд справи у суді касаційної інстанції - 7 960,62 грн, а всього - 17 911,40 грн. Враховуючи, що розгляд справи в апеляційному суді здійснювався також за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню на відшкодування витрат по сплаті судового збору, понесених в апеляційному суді, 8 437,03 грн.

Зважаючи на викладене, в рахунок взаємозаліку з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 9 474,37 грн на відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 141 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року скасувати

в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та 3 % річних.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року

в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі

2 265 653,60 грн, що в еквіваленті становить 86 800,00 доларів США, залишити

в силі.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року

в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних змінити, зменшити суму 3 % річних, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 338 730,73 грн до 202 209,49 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації:

АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 9 474,37 грн на відшкодування судових витрат.

У частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко