Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.05.2019 року у справі №127/23920/18

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 127/23920/18-ц

провадження № 61-7761св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2019 року у складі судді Іщук Т. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ «ПриватБанк», приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про визнання недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса та визнання права власності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 14 серпня 2018 року з позовної заяви ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про виселення, їй стало відомо, що 08 грудня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 29 травня 2007 року, який є забезпеченням за споживчим кредитним договором від 29 травня 2007 року, отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 . Проте заборгованість за кредитним договором від 29 травня 2007 року № VIН0GA05951395 на виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2016 року у цивільній справі № 128/3866/15-ц погашена 06 січня 2017 року. Через вказане на підставі договору іпотеки нотаріус не повинна була вчиняти реєстраційні дії з державної реєстрації права власності на нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 . Крім того, вона не отримувала вимоги іпотекодержателя про усунення порушення, що є обов'язковою передумовою для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки на іпотечне майно за іпотекодержателем.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер 32870735 від 12 грудня 2016 року, визнати недійсним правочин із набуття ПАТ КБ «Приватбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32870735від 12 грудня 2016 року, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «Приватбанк» скасовано. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали реєстраційної справи не містять доказів про отримання позивачем (іпотекодавцем) письмової вимоги іпотекодержатедя про усунення порушень. Відмітку на повідомленнях від 25 липня 2016 року за № 950/1 та № 950 на адресу ОСОБА_1 «отримала (підпис) ОСОБА_1 28 липня 2016», не є доказом про отримання останньою вимоги іпотекодержателя, адже ОСОБА_1 в період із 15 лютого 2016 року по 24 лютого 2017 року перебувала в Італії, що підтверджується печатками у розділі «візи» копії паспорта серії НОМЕР_1 . Крім того, 24 вересня 2007 року (тобто за 9 років) позивач змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », проте зазначені повідомлення містять підпис за прізвищем « ОСОБА_1 ».При цьому неможливим є визнання вказаного рішення недійсним відповідно до статей 203, 215, 228 ЦК України (положеннями яких позивач обґрунтовує свої вимоги), оскільки рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності не є правочином, а є дією посадової особи, яка наділена відповідними повноваженнями. У разі скасування рішення про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, поновлюється право, що існувало до проведення державної реєстрації прав, що скасоване, або ж особа має право на реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі правовстановлювальних документів (у разі, якщо право власності зареєстроване на паперових носіях).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не отримувала вимоги іпотекодержателя про усунення порушень зобов'язання іпотекодавця, оскільки на момент її вручення 28 липня 2016 року ОСОБА_1 перебувала за кордоном, про що беззаперечно свідчать відмітки в паспорті. У зв'язку з указаним рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру позивач за ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки від 29 травня 2007 року прийняте без усіх необхідних для цього документів, тому підлягає скасуванню. Письмова вимога про усунення порушення взагалі не направлялася позивачу поштою в установленому порядку, жодних доказів про протилежне немає. У матеріалах справи міститься лише копія такої вимоги з підписом на аркуші нібито ОСОБА_1 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, пози

У квітні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на адресу: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 містить усі необхідні реквізити та відмітку «отримала (підпис) ОСОБА_1 28 липня 2016 року» а отже, є врученим відповідно до пунктів 99, 106 Правил надання послуг поштового зв`язку. Матеріали справи не містять ані доказів притягнення до відповідальності працівника відділення поштового зв`язку, який порушив правила, ані висновків судово-почеркознавчої експертизи, яка б спростувала отримання позивачем повідомлення. Нотаріус, як державний реєстратор не має права на безпідставну відмову у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також на відмову у державній реєстрації. Кожне рішення повинно прийматись у межах та підставах визначених законом. За таких обставин у нотаріуса не було підстав прийняти інше правове рішення, яке б відповідало закону та не ставило під сумнів правомірність такої дії.

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що відповідач знову ж таки, посилається на ті ж самі обставини які були з`ясовані в судах першої та апеляційної інстанцій, формально без підтверджуючих доказів.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 19 квітня 2007 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є власницею двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Її право власності 07 травня 2007 року зареєстроване в КП «ВООБТІ» у реєстровій книзі № 740 за реєстровим № 1764.

29 травня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № VIН0GA05951395, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді неповновлювальної лінії у розмірі 22 000,00 дол. США з терміном повернення 27 травня 2017 року. У день укладення кредитного договору 29 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки належної їй на праві власності двокімнатної квартири, що посвідчений у нотаріальному порядку. Пунктами 22, 27 договору іпотеки передбачено, що у випадку порушення позичальником кредитного договору, або умов іпотечного договору, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель відповідно до умов договору вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене у позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, про що останній зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.

29 травня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 підписана заставна № 000235.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2016 року у цивільній справі № 128/3866/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, з останнього стягнута на користь банку заборгованість за кредитним договором від 29 травня 2007 року № VIН0GA05951395 станом на 06 серпня 2015 року за курсом 21,56 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України, а саме: 7422,74 дол. США, що еквівалентно 160 034,27 грн - заборгованість за кредитом; 673,29 дол. США, що еквівалентно 14 516,13 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 385,88 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штраф 8 727,52 грн (процентна складова). Вирішено питання розподілу судових витрат.

12 грудня 2016 року за зверненням АТ КБ «Приватбанк» приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая О. М. прийняла рішення № 32870735 про проведення державної реєстрації права власності за банком на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки квартири від 29 травня 2007 року № VIН0GA05951395.

06 січня 2017 року боржник на виконання рішення апеляційного суду від 29 липня 2016 року погасив заборгованість за кредитним договором у розмірі 160 034,27 грн, що підтверджується заявою ПАТ КБ «Приватбанк» від 03 квітня 2017 року № 20.1.0.0.0/7-20170329/254, у якій договір іпотеки визнаний припиненим та викладене клопотання про зняття заборони у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , накладеної на підставі договору іпотеки квартири від 29 травня 2007 року № VIН0GA05951395, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , посвідченого нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. 29 травня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2640. У реєстрі зареєстрована також заборона за № 2641.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку»зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку, передбаченого як Законом України «Про іпотеку», так іПорядком № 1127 щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі й шляхом набуття права власності, зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «ПриватБанк» проведена всупереч норм чинного законодавства.

Поштові повідомлення від 25 липня 2016 року за № 950/1 та № 950є неналежним доказом виконання відповідачем вимог Закону України «Про іпотеку», оскільки ОСОБА_1 в період із 15 лютого 2016 року по 24 лютого 2017 року перебувала в Італії, що підтверджується печатками у розділі «візи» копії паспорта позивача серії НОМЕР_1 .

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині вимог про скасування державної реєстрації, правильно виходив із того, що процедура звернення стягнення на предмет іпотеки банком порушена, оскільки іпотекодавець не отримувала повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження №14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Отже, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,0 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 29 травня 2007 року, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону № 1304-VII.

Аналогічний паровий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18).

До того ж, за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права.

У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства,нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення, не звернули уваги на те, що приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая О. М. не може бути відповідачем у справі, а лише третьою особою.

Разом з тим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень з одних лише з формальних міркувань, оскільки у справі АТ КБ «ПриватБанк» є також відповідачем.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2019 рокута постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик