Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.12.2024 року у справі №759/4050/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 759/4050/21

провадження № 61-3606св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», ОСОБА_2 ,

третя особа -Орган опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Стеценком Тарасом Миколайовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М., касаційні скарги ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Стеценком Тарасом Миколайовичем, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у тому самому складі суду,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі - ТОВ «ФК «Гефест»), ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання іпотечного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 25 липня 2008 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Гефест», було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11376607000 на суму 99 500 доларів США зі строком повернення до 25 липня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 25 липня 2008 року № 90934, відповідно до якого ОСОБА_2 було передано в іпотеку належне на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

18 лютого 2013 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 2-9365/11 за її позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ «Дельта Банк», про визнання правочину недійсним, визнано недійсним договір поруки від 25 липня 2008 року № 219891, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 з моменту його вчинення - 25 липня 2008 року, яке ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року залишено без змін.

Про існування оспорюваного договору іпотеки вона дізналась 31 березня 2021 року, отримавши копію позовної заяви ТОВ «ФК «Гефест» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначила, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2003 року у цивільній справі № 2-1255 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено, а зустрічний позов було задоволено, визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , зобов`язано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру. Рішення набрало законної сили 24 серпня 2003 року.

Вказувала, що своєї згоди на вчинення правочинів зі своєю власною квартирою нікому не надавала. Іпотекодавець ОСОБА_2 не попередив іпотекодержателя ПАТ «УкрСиббанк» про те, що предмет іпотеки йому не належить, хоча був стороною у справі про поділ майна подружжя.

Отже, станом на 25 липня 2008 року іпотекодавець не був власником чи володільцем нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, а тому договір іпотеки від 25 липня 2008 року № 90934 є недійсним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір іпотеки від 25 липня 2008 року № 90934, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк», недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір від 25 липня 2008 року № 90934, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , щодо квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д.

Скасовано запис про державну реєстрацію іпотеки квартири АДРЕСА_2 , номер запису про іпотеку 5247535, 5247537.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 на час підписання спірного договору належало ОСОБА_1 , тому ОСОБА_2 не мав права передавати вказане нерухоме майно в іпотеку. Відтак, спірний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року за клопотанням сторони позивача стягнуто з ТОВ «ФК «Гефест» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 86 000 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що заявлені позивачем витрати у сумі 86 000 грн є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, витраченим ним часом на надання правничої допомоги, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, при цьому питання розподілу цих судових витрат не було вирішено під час ухвалення рішення по суті.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційні скарги ТОВ «ФК «Гефест», ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2003 року у цивільній справі № 2-1255 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнанння за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , районним судом не ухвалювалось, а надана до суду копія такого рішення не може бути визнана належним та допустимим доказом набуття позивачем права власності на спірну квартиру. Вказана квартира була набута ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 липня 2003 року за час шлюбу з ОСОБА_1 . Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, відсутні.

Крім того, ОСОБА_1 надала письмову згоду на укладення спірного договору ОСОБА_2 , а те, що підпис на такій згоді їй не належав вона не довела, у тому числі й наданим висновком експерта, який суд вважав неналежним та недопустимим доказом, оскільки дослідження проведено на підставі копії.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року заяву представника ТОВ «ФК «Гефест» - адвоката Остащенко О. М., про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» судовий збір за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 908 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 19 000 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що заявник довів факт понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Проте, розмір заявлених ТОВ «ФК «Гефест» витрат на професійну правову допомогу (86 750 грн) є неспівмірним зі складністю справи та обсягом робіт, здійснених адвокатом, тому апеляційний суд вважав необхідним їх зменшити.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у березні 2024 року до Верховного Суду, на постанову по суті спору представник ОСОБА_1 - адвокат Стеценко Т. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року скасувати та передати справу на новий розгляд, зокрема, для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції або залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2023 року.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, на додаткову постанову представник ОСОБА_1 - адвокат Стеценко Т. М., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржувану додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника ТОВ «ФК «Гефест» - адвоката Остащенко О. М., про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, ТОВ «ФК «Гефест», посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» судові витрати у розмірі 87 659 грн, з яких: 908 грн - судовий збір за подання апеляційної скарги та 86 750 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Крім того, просить стягнути з позивача 27 000 грн судових витрат за подання касаційної скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценка Т. М., на постанову по суті спору мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наданий стороною позивача висновок експерта, в якому вказано, що ОСОБА_1 не підписувала заяву про надання згоди на передання її чоловіком квартири в іпотеку банку, є неналежним та недопустимим доказом. Крім того, вважає, що у тому разі, якщо суд мав сумніви у достовірності такої експертизи, то він мав за власної ініціативи призначити судову експертизу зі спірних питань.

Посилаючись на практику Верховного Суду, вказує, що те, що надана позивачем експертиза проведена не державним органом не свідчить про неналежність цього доказу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценка Т. М., на додаткову постанову мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що ТОВ «ФК «Гефест» не надав суду доказів того, що реально поніс заявлені витрати на професійну правничу допомогу, тому у задоволенні відповідної заяви слід було відмовити.

Вказує на те, що адвокат Остащенко О. М. є постійним представником ТОВ «ФК «Гефест» у великій кількості справ, тому, на переконання заявника, між ними існують інші правовідносини, ніж ті, про які заявляє адвокат, а з урахуванням несплати ТОВ «ФК «Гефест» на користь адвоката жодних коштів, свідчить про зловживання стороною своїми правами.

З огляду на вказане, вважає, що апеляційний суд повинен був відмовити у задоволенні відповідної заяви.

Касаційна скарга ТОВ «ФК «Гефест» на додаткову постанову мотивована тим, що апеляційний суд не врахував численних висновків Верховного Суду про те, що суд не в праві самостійно, без заявлення відповідного клопотання, зменшувати розмір витрат на правничу допомогу. При цьому, в суді апеляційної інстанції стороною позивача не заявлялося клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а було заявлено про відмову в задоволенні такої, що не є тотожним.

Вважає, що, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції незаконно втрутився в договірні відносини клієнта з адвокатом, зменшивши, фактично, не розмір гонорару, який було погоджено сторонами відповідного договору, а час виконання послуг.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У квітні 2024 року ТОВ «ФК «Гефест» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценка Т. М., на постанову по суті спору, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними й не впливають на правильність оскаржуваної постанови, а правові висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційні скарзі, є нерелевантними з цією справою, тому просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі, якщо суд не знайде підстав для його закриття, то залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року - без змін.

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стеценко Т. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест», в якому вказує, що викладені в ній доводи не вказують на необхідність апеляційного суду стягувати на його користь витрати на професійну правничу допомогу, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення

Крім того, заперечує проти заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, вважає його завищеним, належно не підтвердженим та неспівмірним зі складністю справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценка Т. М., на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценка Т. М., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Гефест» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року.

20 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 червня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб.

25 червня 2003 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за яким останній отримав від банку 16 500 доларів США строком повернення 25 червня 2012 року.

15 липня 2003 року був укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2 , за що покупець сплатив продавцю 87 945 грн до підписання цього договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Кондратенком М. І.

01 серпня 2003 року, з метою забезпечення кредитних зобов`язань за договором від 25 червня 2003 року, ОСОБА_2 передав у заставу АППБ «Аваль» квартиру АДРЕСА_2 . До вказаного договору додана заява від імені ОСОБА_3 про надання згоди чоловіку - ОСОБА_2 , на передачу під заставу вказаної квартири, заява прийнята і посвідчена приватним нотаріусом Кондратенко М. І.

25 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11376607000, відповідно до якого останньому було надано кредит у сумі 99 500 доларів США, строком погашення до 25 липня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 25 липня 2008 року № 90934, відповідно до якого ОСОБА_2 було передано в іпотеку належне на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

25 липня 2008 року приватним нотаріусом КМНО Прокудіною Л. Д. засвідчено справжність підпису ОСОБА_3 у заяві про надання згоди на підписання договору іпотеки, за ціну та на умовах на його розсуд, квартири АДРЕСА_2 , яка придбана за час зареєстрованого шлюбу.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2010 року у справі № 2-2369-1/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11376607000 від 25 липня 2008 року у загальному розмірі 968 552,25 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2011 року заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2010 року скасовано та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2014 року позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом, пені залишено без розгляду.

Згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», до нового кредитора перейшло право вимоги за договором іпотеки від 25 липня 2008 року № 90934 до ОСОБА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 14 червня 2019 року № 1517/К між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест», до ТОВ «ФК «Гефест» перейшло право вимоги за договором іпотеки від 25 липня 2008 року № 90934 до ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 757/63756/18, від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 01 серпня 2022 року у справі № 903/522/21, від 10 травня 2023 року у справі № 567/1437/19, від 24 січня 2024 року у справі № 369/17485/18, від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, від 21 лютого 2024 року у справі № 385/342/23 та від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 вказує на порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 464/6120/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ТОВ «ФК «Гефест» вказує на порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 08 квітня 2019 року у справі № 922/619/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 523/3904/19 та від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценка Т. М., та касаційна скарга ТОВ «ФК «Гефест» задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Щодо постанови апеляційного суду по суті спору

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, те, що за оспорюваним правочином ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру, а ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену згоду своєму, на той час, чоловіку на передачу банку в іпотеку квартири, яка придбана за час їх зареєстрованого шлюбу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення районного суду та відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки вона не довела обґрунтованості своїх позовних вимог, а саме не надала суду належних та допустимих доказів того, що квартира, яка була передана в іпотеку належала їй, а вона не надавала згоди на укладення її чоловіком договору іпотеки з банком.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок експерта № 68/21 за результатами проведення почеркознавчого дослідження, складений 03 червня 2021 року експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Л. В., є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що 25 липня 2008 року приватним нотаріусом КМНО Прокудіною Л. Д. засвідчено справжність підпису ОСОБА_3 у заяві про надання згоди на підписання договору іпотеки, за ціну та на умовах на його розсуд, квартири АДРЕСА_2 , яка придбана в період зареєстрованого шлюбу (том 1, а. с. 12).

Надання згоди на передачу квартири в іпотеку та підписання відповідної заяви позивач заперечувала, посилаючись на висновок експерта № 68/21 за результатами проведення почеркознавчого дослідження складений 03 червня 2021 року експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Л. В., яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 зображення якого міститься у рядку «Підпис» у технічній копії заяви від імені ОСОБА_3 від 25 липня 2008 року про надання згоди на підписання договору іпотеки, що засвідчена приватним нотаріусом КМНО Прокудіною Л. Д. та зареєстрована в реєстрі за № 2976, виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом 3.5 Розділу ІІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз.

Пунктом 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

З наданого позивачем висновку експерта № 68/2103, складеного 03 червня 2021 року експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Л. В. вбачається, що предметом дослідження була технічна копія заяви від імені ОСОБА_3 від 25 липня 2008 року про надання згоди на підписання договору іпотеки, що засвідчена приватним нотаріусом КМНО Прокудіною Л. Д. та зареєстрована у реєстрі за № 2976; документи з вільними зразками підписів і почерку ОСОБА_3 ; експериментальні зразки підписів і почерку ОСОБА_3 .

Надаючи оцінку зазначеному висновку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що експертизу проведено без дотримання вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, оскільки проведена на підставі копій досліджуваного документа.

При цьому, відповідно до статті 43 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Частинами першою та другою статті 45 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що при посвідченні угод і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України, перевіряється справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріально посвідчувані угоди, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо угода, заява чи інший документ підписано за відсутності цих посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що посвідчення нотаріусом заяви ОСОБА_3 , якою вона надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на укладення договору іпотеки квартири із зазначенням в заяві про придбання квартири в період зареєстрованого шлюбу, не могло бути здійснено за її відсутності відповідно до норм чинного на той час законодавства. При цьому, нотаріально посвідчувані заяви, підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію.

Те, що таке посвідчення відбулося за її відсутності ОСОБА_3 доведено не було, хоча це її процесуальний обов`язок відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Дослідивши зібрані докази у своїй сукупності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованості своїх позовних вимог.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції мав за власною ініціативою призначити судову почеркознавчу експертизу, є безпідставними, оскільки саме на сторони покладено обов`язок доведення своїх вимог і заперечень, а позивач не довела, ні того, що передана в іпотеку квартира належала їй на праві особистої приватної власності, ні того, що вона не підписувала засвідчену нотаріусом заяву про погодження своєму чоловіку на укладення спірного договору, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу й доводи про те, щопроведення експертизи недержавним органом не свідчить про її неналежність, оскільки не це стало підставою для відхилення апеляційним судом вказаного експертного дослідження, а те, що воно було проведено з порушенням відповідної інструкції, зокрема, на підставі копій досліджуваного документу.

Висновки Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, не спростовують правильність судового рішення апеляційного суду, оскільки йому не суперечать.

При цьому, колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення клопотання ТОВ «ФК «Гефест» про закриття касаційного провадження у справі, оскільки наведені ним постанови Верховного Суду ухвалені у релевантних справах, проте в них були встановлені різні фактичні обставини.

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

Згідно із частиною тринадцять статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу представник ТОВ «ФК «Гефест» надала до суду: копію договору № 16 про надання правової допомоги від 15 червня 2020 року, укладеного між АО «Остащенко», в особі керуючого адвоката Остащенко О. М. з однієї сторони та ТОВ «ФК «Гефест», в особі директора Паніна І. В. з іншої сторони; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АА № 1290252; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 5081; копію додаткової угоди № 2 до договору № 16 про надання правової допомоги від 15 червня 2021 року; копію акту виконаних робіт від 03 липня 2023 року; акт виконаних робіт від 11 липня 2023 року.

Дослідивши надані заявником документи, докази фактичного надання адвокатом послуг, врахувавши заперечення сторони позивача щодо задоволення заяви, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «ФК «Гефест», зменшивши розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи принципи виваженості, розумності, справедливості та реальності надання послуг.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Стеценка Т. М., про те, що ТОВ «ФК «Гефест» не надав суду доказів того, що реально поніс заявлені витрати на професійну правничу допомогу, тому у задоволенні відповідної заяви слід було відмовити, є безпідставними.

Апеляційний суд правильно вказав, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання на те, що адвокат Остащенко О. М. є постійним представником ТОВ «ФК «Гефест» у великій кількості справ, тому, на переконання заявника, між ними існують інші правовідносини, ніж ті, про які заявляє адвокат, а з урахуванням несплати ТОВ «ФК «Гефест» на користь адвоката жодних коштів, свідчить про зловживання стороною своїми правами, є його припущенням та не може бути взято до уваги Верховним Судом. При цьому, стороною відповідача були надані суду докази існування між сторонами саме договірних правовідносин, які полягають у наданні адвокатом клієнту послуг з правової допомоги.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги ТОВ «ФК «Гефест» про те, що суд апеляційної інстанції незаконно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу без заявлення відповідного клопотання стороною позивача, оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Стеценко Т. М., заявляв про відповідні вимоги, вказуючи про неспівмірність заявленого розміру правової допомоги зі складністю справи, наводив обґрунтування завищення витрат на правничу допомогу у клопотанні про відмову у задоволенні відповідної заяви (том 3, а. с. 224 на звороті, 225), що й було враховано та прийнято до уваги апеляційним судом при вирішення заяви ТОВ «ФК «Гефест» по суті та ухвалення додаткового судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції незаконно втрутився в договірні відносини клієнта з адвокатом, зменшивши, фактично, не розмір гонорару, який було погоджено сторонами відповідного договору, а час виконання послуг, є необґрунтованими, оскільки суд не зменшував час виконання робіт адвоката, а оцінив співмірність названого стороною позивача часу на виконання тієї чи іншої роботи, з її складністю, тобто надав оцінку реальності наданих адвокатом послуг, оцінивши, детально виклавши мотиви зменшення заявленого розміру витрат на правову допомогу.

Отже, доводи касаційних скарг не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень апеляційного суду, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах заявників доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його постанов не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

При цьому, так як Верховний Суд залишає касаційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест» без задоволення, то у задоволенні його клопотання про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу за подання касаційної скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про закриття касаційного провадження у справі.

Касаційні скарги ОСОБА_1 , які подані її представником - адвокатом Стеценком Тарасом Миколайовичем, та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець