Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.11.2025 року у справі №2-5228/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 2-5228/11

провадження № 61-1364св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чухрій Ольга Степанівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга Сабіна Еглерівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду

від 13 січня 2025 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус)

Чухрій О. С., приватний нотаріус Сибіга С. Е., про визнання недійсним заповіту та договору дарування, визнання права власності.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19 квітня 2010 року відкрито провадження у справі.

В судове засідання, призначене судом першої інстанції на 19 квітня 2023 року, позивач та її представник не з`явились. 29 березня 2023 року особисто позивач ОСОБА_1 через канцелярію суду подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника позивача на службі в ЗСУ

(а. с. 191, т. 7).

В наступне судове засідання, призначене судом першої інстанції на 29 червня 2023 року, позивач та її представник повторно не з`явились. Особисто

ОСОБА_1 08 травня 2023 року через канцелярію суду подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника позивача на службі в ЗСУ (а. с. 203, т. 7).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою Подільського районного суду м. Києва від

29 червня 2023 року, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат

Ніколаєнко М. В. 27 грудня 2024 року подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відмовлено у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року.

Ухвала мотивована тим, що апеляційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року подано до суду 27 грудня

2024 року, тобто більше ніж через один рік після ухвалення судового рішення, доказів наявності обставин непереборної сили заявник не надав, об?єктивних перешкод для подання апеляційної скарги у встановлений законом строк не надав. Апеляційний суд зазначив, що до спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення від 29 червня 2023 року особисто позивач ОСОБА_1 і її представники знайомились в приміщеннях суду першої та апеляційної інстанцій з матеріалами справи, у тому числі з ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року. Подаючи

в межах розгляду цієї справи апеляційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 серпня 2024 року про скасування заходів забезпечення позову, позивач у доводах скарги вказувала, що на день подання цієї скарги (30 вересня 2024 року) їй відомо про постановлену судом першої інстанції ухвалу про залишення позову без розгляду і зараз вона готує апеляційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року, яка подана 27 грудня 2024 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд залишив поза увагою те, що ухвалу суду першої інстанції заявник отримала 25 грудня 2024 року, і саме з цієї дати почав перебіг строку для подання апеляційної скарги. Позивач участі у справі не брала, належним чином про дату, час і місце розгляду справи повідомлена не була. Також вказує, що адвокат Ніколаєнко М. В. не мав можливості доступу до мережі «Інтернет», офісного обладнання, якісного зв`язку тощо, оскільки перебував поза межами міста Києва у зв`язку з тривалістю сезонних робіт з вилучення водних живих ресурсів (об`єктів аквакультури).

Доводи інших учасників справи

17 березня 2025 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивач знала про розгляд справи, проте нею не цікавилася, що є її процесуальним обов`язком. Звертає увагу на те, що позивач була обізнана про судові засідання, про що свідчать заяви про відкладення розгляду справи, які підписані нею особисто і подані на передодні судових засідань.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.

19 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення зтаких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду,

а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не

є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейськийсуд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовомупорядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи

в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій,передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03,

§ 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Правона ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично проінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (RYAZANTSEV v. RUSSIA, № 21774/06, § 53, від 10 березня 2011 року).

Європейськийсуд з прав людини вказав, що районний суд не надав заявнику мотивоване рішення суду в строки, передбачені законом, і заявник безперечно стверджував, що він має намір оскаржити рішення суду першої інстанції. Відповідно можна вважати, що заявник пред`явив непряме клопотання (implied request) про відновлення процесуального строку. Припущення зворотного

є вираженням надмірного формалізму. Більше того, з урахуванням причини, по якій заявник не подав скаргу у встановлений строк, національним судам належало відновити строк для подання скарги за їх власною ініціативою (GEORGIY NIKOLAYEVICH MIKHAYLOV v. RUSSIA, № 4543/04, §56, ЄСПЛ, від

01 квітня 2010 року).

Апеляційнаскарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо

в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється

з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Учасниксправи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів

з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

Строкна апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску

з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження

у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів

з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частини перша, п`ята, шоста статті 272 ЦПК України

в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Привиборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зроблено висновок, що «особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження

у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи … Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги. Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повиненпроявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19 (провадження

№ 61-1979сво24) зроблено висновок, що «особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження. Законодавець при конструюванні частини другої статті 358 ЦПК України не визначив, що при її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень; відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи (зокрема, котрий ініціював позов - позивач), який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не

є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України».

Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 особисто подавала до суду першої інстанції заяви про відкладення розгляду справи, призначеного на 19 квітня

2023 року і на 29 червня 2023 року (а. с. 191, 203 т. 7).

Крім того, 30 вересня 2024 року ОСОБА_1 оскаржила в апеляційному порядку ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 серпня 2024 року про скасування заходів забезпечення позову, зі змісту якої відомо, що про наявність ухвали Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року про залишення позову без розгляду позивач була обізнана (а. с. 32-34, т. 8).

Тобто ОСОБА_1 було відомо про те, що в провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за її позовом.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява

№ 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише

з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі

й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Встановивши, що ОСОБА_1 ініціювала розгляд справи (є позивачем), знала про розгляд справи, апеляційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року подала 27 грудня 2024 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, водночас правильно встановив, що причин, коли апеляційна скарга може бути подана учасником справи після спливу одного року відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, у цій справі немає.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та до необхідності переоцінки доказів. Разом з тим згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська