Історія справи

Постанова

Іменем України

04 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 753/12190/20

провадження № 61-8778св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. від 28 липня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

В обгрунтування позову зазначив, що у період з 07 липня 2017 року по 20 травня 2019 року ним здійснювалися перекази на користь ОСОБА_2 на загальну суму 629 300 грн, про що свідчить довідка № R59SG2971КЕJ5РСН від 19 травня 2020 року, видана АТ КБ «ПриватБанк». Зазначені кошти ним перераховувались без укладання будь-якого договору між ними, на прохання ОСОБА_2 , з якою у нього були приятельські відносини, пов`язані з веденням спільних бізнес-проектів, та як запевняла його ОСОБА_2 , для задоволення її особистих потреб. Указані суми ОСОБА_2 обіцяла з часом повернути, проте кошти не повернула. Між ними не виникло жодних відносин зобовязально-правового характеру щодо вказаних грошових переказів, тому кошти, перераховані за період з 07 липня 2017 року по 20 травня 2019 року в загальній сумі 629 300 грн, є безпідставно набутими ОСОБА_2 та підлягають поверненню йому на підставі статей 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позов, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 07 липня 2017 року по 20 травня 2019 року перерахував на користь ОСОБА_2 629 300 грн. Указані кошти він вважає такими, що набуті відповідачем без відповідної правової підстави. У той час суд першої інстанції обґрунтував свою відмову наявністю між сторонами цивільно-правових правовідносин, зокрема щодо позики.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 629 300 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом не встановлено існування між сторонами цивільно-правових правовідносин, зокрема договору позики, відтак, не встановлено й наявності правової підстави для набуття спірних коштів.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року, у якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду: від 01 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18, від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18 та постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 753/12190/20 з Дарницького районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що з довідки, наданої АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 , від 19 травня 2020 року № R59SG2971КЕJ5РСН вбачається, що у період з 07 липня 2017 року по 20 травня 2019 року ОСОБА_1 здійснені наступні грошові перекази на користь одержувача ОСОБА_2 : 07 липня 2017 року в сумі 25 800 грн, 28 липня 2017 року - 30 000 грн, 30 серпня 2017 року 25 000 грн, 23 вересня 2017 року - 2 000 грн, 17 вересня 2017 року - 3 000 грн, 30 вересня 2017 року - 25 000 грн, 12 жовтня 2017 року - 15 000 грн, 24 жовтня 2017 року - 5 000 грн, 30 жовтня 2017 року - 25 000 грн, 01 грудня 2017 року - 10 000 грн, 04 грудня 2017 року - 2 000 грн, 16 грудня 2017 року - 3 000 грн, 27 грудня 2017 року - 25 000 грн, 05 лютого 2018 року - 20 500 грн, 23 лютого 2018 року - 19 000 грн, 27 лютого 2018 року - 20 000 грн, 19 березня 2018 року - 10 000 грн, 02 травня 2018 року - 15 000 грн, 10 травня 2018 року - 5 000 грн, 08 червня 2018 року - 10 000 грн, 22 червня 2018 року - 7 000 грн, 02 липня 2018 року - 20 000 грн, 10 липня 2018 року - 12 000 грн, 16 липня 2018 року - 15 000 грн, 27 липня 2018 року - 10 000 грн, 31 липня 2018 року - 20 000 грн, 15 серпня 2018 року - 20 000 грн, 21 серпня 2018 року - 5 000 грн, 27 серпня 2018 року - 20 000 грн, 12 вересня 2018 року - 10 000 грн, 24 вересня 2018 року - 10 000 грн, 03 жовтня 2018 року - 10 000 грн, 16 жовтня 2018 року - 10 000 грн, 13 листопада 2018 року - 10 000 грн, 26 листопада 2018 року - 20 000 грн, 05 грудня 2018 року - 30 000 грн, 17 грудня 2018 року - 10 000 грн, 14 січня 2019 року - 15 000 грн, 25 січня 2019 року - 5 000 грн, 04 лютого 2019 року - 10 000 грн, 11 лютого 2019 року - 10 000 грн, 21 лютого 2019 року - 5 000 грн, 28 лютого 2019 року - 10 000 грн, 12 березня 2019 року - 5 000 грн, 01 квітня 2019 року - 10 000 грн, 22 квітня 2019 року - 5 000 грн, 02 травня 2019 року - 10 000 грн, 10 травня 2019 року - 5 000 грн, 20 травня 2019 року - 5 000 грн, при цьому підстава перерахування вказаних коштів та призначення платежу не зазначені.

Усього в період з 07 липня 2017 року по 20 травня 2019 року позивачем на користь ОСОБА_2 здійснено 49 платежів й переведено на її рахунок грошові кошти на загальну суму 629 300 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктивним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905 гс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182 гс 18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність між сторонами договірних зобов`язань, грошові кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави, а тому правильними є висновки апеляційного суду про задоволення позову відповідно до статті 1212 ЦК України.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун